Daniel, King of Galicia

https://finnholbek.dk/getperson.php?personID=I28648&tree=2

Medlands

http://genealogy.euweb.cz/russia/rurik9.html#SD

C3. Danylo, Pr of Galicia (1211-13)+(1229-64), Pr of Volynia (1215-64), crowned by a papal archbishop in Dorohychyn 1253/55 as 1st King of Galicia, *1201, +1264; 1m: 1218 Anna Mstislavna of Novgorod (+bef 1252); 2m: bef 1252 N, niece of Duke Mindaugas of Lithuania; all kids by 1m.

http://en.wikipedia.org/wiki/Danilo_of_Halych

Daniel of Galicia or Daniel Romanovych or Danylo Halyc'kyi (Ukrainian: Данило Галицький, Danylo Halyc'kyi; 1201–1264) was King of Galicia (Galich or Halych) (1205–1255), Peremyshl (1211), and Volodymyr (1212–1231). He was crowned by a papal archbishop in Dorohychyn 1253 as the 1st King of Ruthenia (1253–1264).

In 1205, after the death of his father, Roman Mstyslavich, the ruler of Galicia–Volhynia, the boyars of Galicia forced the four-year-old Daniel into exile with his mother Anna of Byzantium and brother Vasylko Romanovich. After the boyars proclaimed one of their own as prince in 1213, the Poles and Hungarians invaded the principality, ostensibly to support the claims of young Daniel and Vasylko, and divided it between themselves. In 1219 he renounced his claims to Galicia in favor of his father-in-law Mstislav the Bold.

In 1221 Daniel re-established his rule over Volhynia, where the boyars and populace had remained loyal to his dynasty. In 1234 he defeated Alexander Vsevolodovich, taking Duchy of Belz. By 1238, he had defeated the Dobrzyń Knights, and regained most of Galicia, including the capital at Galicia. While the Prussians were under pressure from the Teutonic Order, Daniel attempted to conquer the related Yatvingians.

The following year, Daniel acquired Kiev, the traditional capital of the defunct state of Kievan Rus'. Faced with the Mongol menace, he sent his commander Dmytro to defend the city. However, after a long siege its walls were breached and despite fierce fighting within the city, Kiev fell on December 6, 1240 and was largely destroyed. A year later, the Mongols passed through Galicia and Volhynia while campaigning against the Poles and Hungarians, destroying Galicia. On August 17, 1245, Daniel defeated a combined force of the Prince of Chernihiv, disaffected boyars, and Hungarian and Polish (see also Order of Dobrin) elements at Yaroslav and finally took the remainder of Galicia, thus reconstituting his father's holdings. He made his brother Vasylko ruler of Volhynia and retained the Galician title for himself, though he continued to exercise real powers in both places.

Daniel's domestic policies focused on stability and economic growth. During his rule, German, Polish, and Rus' merchants and artisans were invited into Galicia, and numbers of Armenians and Jews established themselves in the towns and cities. Daniel founded the towns of Lviv (1256) and Kholm (naming the former for his son), and fortified many others. He appointed officials to protect the peasantry from aristocratic exploitation and formed peasant-based heavy infantry units.

Yet Daniel's successes and his failed defense of Kiev attracted the further attention of the Mongols. In 1246, he was summoned to the capital of the Golden Horde at Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the Ukrainian historian Orest Subtelny, Daniel was handed a cup of fermented mare's milk by the Mongol khan Batu and told to get used to it, as "you are one of ours now."

While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with soldiers as required, Daniel built a foreign policy around opposition to the Golden Horde. He established cordial relations with the rulers of Kingdom of Poland and Kingdom of Hungary, and requested aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance, Daniel offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged Daniel's resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal representative crown Daniel at Dorohochyn on the Bug River. Danylo wanted more than recognition, however, and commented bitterly that he expected an army when he received the crown. [1]The following year, Daniel repelled Mongol assaults led by Orda's son, Kuremsa, on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition with the aim of taking Kiev. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under Burundai and Nogai Khan entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Daniel was to destroy his fortifications or Burundai would assault the towns. Daniel complied and pulled down the city walls.

In the last years of his reign, Daniel engaged in dynastic politics, marrying a son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Grand Duchy of Lithuania and acquiring territorial concessions in Poland from the latter. Another daughter of his, Ustynia, was married to Prince Andrey Yaroslavich of Vladimir-Suzdal. He also arranged for the marriage of his son Roman to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on the ducal throne of Austria.

By his death in 1264, Daniel had reconstructed and expanded the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary, minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social standards of his domains. He was succeeded in Galicia by his son Lev.

Family

Mother

Anna, allegedly a Byzantine noblewoman (+ after 1219), Princess of Galicia–Volhynia ca 1200–1205, Grand Princess of Kiev 1203–1205

Father

Roman the Great (* ca 1150, + murdered nr Zavikhvost 19 June 1205), Prince of Novgorod 1168–1170, Prince of Volynia 1173–1187, 1188–1205, Prince of Halych 1187–1188, 1199–1205, Grand Prince of Kiev 1203–1205

Wives

Anna of Novgorod (+ bef. 1252), 1218, daughter of Mstislav the Bold

NN, niece of King Mindaugas of Lithuania, bef. 1252

Brother

Vasilko Romanovich (* 1203, + 1269), Prince of Belz 1207–1211, Prince of Brest 1221–1231, Prince of Volhynia 1231–1269

Sisters

Feodora of Galicia (+ after 1200), m. 1187 (div 1188) Vasilko of Galicia

Maria of Galicia (+ after 1241), m. before 1200 Michael of Chernigov, sometime Grand Prince of Kiev and ultimately a saint.

Sons

Irakli Danielvich (*ca 1223, +by 1240)

Lev I of Galicia (*ca 1228, +ca 1301), Prince of Belz 1245–1264, Prince of Peremyshl 1264–1269, Prince of Halych 1269–1301, Prince of Halych-Volynia 1293–1301 ; he moved his capital from Halych to the newly-founded city of Lviv(Lwów, Lemberg), m. 1257 Constance, daughter of Béla IV of Hungary.

Roman Danielvich (*ca 1230, +ca 1261), Prince of Black Ruthenia (Navahradak) 1255? - 1260?, and Slonim

Mstyslav Danielvich (+aft 1300), Prince of Lutsk 1265–1289, Prince of Volynia 1289 - aft 1300

Svarn (Shvarno, Švarnas, Ioann; +1269, bur. Chełm), Grand Duke of Lithuania 1264–1267 (1268–1269?), Prince of Chełm 1264–1269

Daughters

Pereyaslava (+ 12 April 1283), m. ca 1248 Prince Siemowit I of Masovia

Ustynia, m. 1250/1251 Prince Andrew II of Vladimir-Suzdal

Sofia Danielvna, m. 1259 Graf Heinrich V von Schwarzburg-Blankenburg

Daniel I of Galicia or Daniel Romanovych or Danylo Halytskyi (Ukrainian: Данило I Галицький, Danylo Halytskyi; 1201–1264) was King of Galicia (Halych) (1205–1255), Peremyshl (1211), and Volodymyr (1212–1231). He was crowned by a papal archbishop in Dorohychyn 1253 as the 1st King of Ruthenia (1253–1264).

Contents

   1 Biography

   2 Honours

   3 Family

   4 Ancestry

   5 See also

   6 References

   7 External links

Biography

He was also known as Daniel Romanovych. In 1205, after the death of his father, Roman II Mstyslavich, the ruler of Galicia–Volhynia, the boyars of Galicia forced the four-year-old Daniel into exile with his mother Anna of Byzantium and brother Vasylko Romanovich. After the boyars proclaimed one of their own as prince in 1213, the Poles and Hungarians invaded the principality, ostensibly to support the claims of young Daniel and Vasylko, and divided it between themselves. In 1219 he renounced his claims to Galicia in favor of his father-in-law Mstislav the Bold.

In 1221 Daniel re-established his rule over Volhynia, where the boyars and populace had remained loyal to his dynasty. In 1234 he defeated Alexander Vsevolodovich, taking the Duchy of Belz. By 1238, he had defeated the Dobrzyń Knights, and regained most of Galicia, including the capital at Galicia. While the Prussians were under pressure from the Teutonic Order, Daniel attempted to conquer the related Yatvingians.

The following year, Daniel acquired Kiev, the traditional capital of the defunct state of Kievan Rus'. Faced with the Mongol menace, he sent his commander Dmytro to defend the city. However, after a long siege its walls were breached and despite fierce fighting within the city, Kiev fell on December 6, 1240 and was largely destroyed. A year later, the Mongols passed through Galicia and Volhynia while campaigning against the Poles and Hungarians, destroying Galicia. On August 17, 1245, Daniel defeated a combined force of the Prince of Chernihiv, disaffected boyars, and Hungarian and Polish (see also Order of Dobrin) elements at Yaroslav and finally took the remainder of Galicia, thus reconstituting his father's holdings. He made his brother Vasylko ruler of Volhynia and retained the Galician title for himself, though he continued to exercise real powers in both places. Territorial boundaries of the Kingdom of Galicia–Volhynia (1245-1349).

Daniel's domestic policies focused on stability and economic growth. During his rule, German, Polish, and Rus' merchants and artisans were invited into Galicia, and numbers of Armenians and Jews established themselves in the towns and cities. Daniel founded the towns of Lviv (1256) (naming the former for his son) and Kholm, and fortified many others. He appointed officials to protect the peasantry from aristocratic exploitation and formed peasant-based heavy infantry units.

Yet Daniel's successes and his failed defense of Kiev attracted the further attention of the Mongols. In 1246, he was summoned to the capital of the Golden Horde at Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the Ukrainian historian Orest Subtelny, Daniel was handed a cup of fermented mare's milk by the Mongol khan Batu and told to get used to it, as "you are one of ours now." They exchanged hostages whereby 100 Kerait Tatar families were re-settled in Carpathian Galicia.

While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with soldiers as required, Daniel built a foreign policy around opposition to the Golden Horde. He established cordial relations with the rulers of Kingdom of Poland and Kingdom of Hungary, and requested aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance, Daniel offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged Daniel's resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal representative crown Daniel at Dorohochyn on the Bug River. Danylo wanted more than recognition, however, and commented bitterly that he expected an army when he received the crown.[1] The following year, Daniel repelled Mongol assaults led by Orda's son, Kuremsa, on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition with the aim of taking Kiev. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under Burundai and Nogai Khan entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Daniel was to destroy his fortifications or Burundai would assault the towns. Daniel complied and pulled down the city walls.

In the last years of his reign, Daniel engaged in dynastic politics, marrying a son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Grand Duchy of Lithuania and acquiring territorial concessions in Poland from the latter. Another daughter of his, Ustynia, was married to Prince Andrey Yaroslavich of Vladimir-Suzdal. He also arranged for the marriage of his son Roman to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on the ducal throne of Austria.

By his death in 1264, Daniel had reconstructed and expanded the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary, minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social standards of his domains. He was succeeded in Galicia by his son Lev. Honours

A monument to him was erected in 2001 in Lviv. Another one is in Halych.

Lviv Danylo Halytskyi International Airport is named after him.

On September 7, 2011 the parliament of Ukraine (Verkhovna Rada) issued a resolution on "celebration of the 810th Anniversary of the birth of the first King of Ruthenia-Ukraine Daniel of Galicia".[2] Family

Wives

   Anna of Novgorod († bef. 1252), 1218, daughter of Mstislav the Bold

   NN, niece of King Mindaugas of Lithuania, bef. 1252

Brother

   Vasilko Romanovich (* 1203 – † 1269), Prince of Belz 1207–1211, Prince of Brest 1221–1231, Prince of Volhynia 1231–1269

Sisters

   Feodora of Galicia († after 1200), m. 1187 (div 1188) Vasilko of Galicia

   Maria of Galicia († after 1241), m. before 1200 Michael of Chernigov, sometime Grand Prince of Kiev and ultimately a saint.

Sons

   Irakli Danylovich (*ca. 1223 – † by 1240)

   Lev I of Galicia (*ca. 1228 – † ca. 1301), Prince of Belz 1245–1264, Prince of Peremyshl 1264–1269, Prince of Halych 1269–1301, Prince of Halych-Volynia 1293–1301 ; he moved his capital from Halych to the newly founded city of Lviv(Lwów, Lemberg), m. 1257 Constance, daughter of Béla IV of Hungary.

   Roman Danylovich (*ca. 1230 – † ca. 1261), Prince of Black Ruthenia (Navahradak) 1255? – 1260?, and Slonim

   Mstyslav Danielvich († aft. 1300), Prince of Lutsk 1265–1289, Prince of Volynia 1289 – aft. 1300

   Svarn (Shvarno, Švarnas, Ioann; † 1269, bur. Chełm), Grand Duke of Lithuania 1264–1267 (1268–1269?), Prince of Chełm 1264–1269

   son, died as infant

Daughters

   Pereyaslava († 12 April 1283), m. ca. 1248 Prince Siemowit I of Masovia

   Ustynia, m. 1250/1251 Prince Andrew II of Vladimir-Suzdal

   Sofia Danielvna, m. 1259 Graf Heinrich V von Schwarzburg-Blankenburg

   daughter, died as infant

Ancestry [show]Ancestors of Daniel of Galicia See also

   List of Ukrainian rulers

   List of rulers of Galicia and Volhynia

   Crown of Rus

References

John Joseph Saunders. (2001). The history of the Mongol conquests. Philadelphia: University of Pennsylvania Press, p. 101

   Law of Ukraine. Official document.

Subtelny, Orest (1988). Ukraine: A History. Toronto: University of Toronto Press. ISBN 0-8020-5808-6.
External links

Media related to Daniel of Galicia at Wikimedia Commons

   Daniel Romanovych at the Encyclopedia of Ukraine

   Marek, Miroslav. "Genealogy of Daniel's family". Genealogy.EU.

Daniel of Galicia (Ukrainian: Данило Романович (Галицький): Danylo Romanovych (Halytskyi); Old Ruthenian: Данило Романовичъ: Danylo Romanovyčъ; Polish: Daniel I Romanowicz Halicki; 1201 – 1264) was a King of Ruthenia, Prince (Knyaz) of Galicia (Halych) (1205–1255), Peremyshl (1211), and Volodymyr (1212–1231). He was crowned by a papal archbishop in Dorohochyn 1253 as the first King of Ruthenia (1253–1264).

Daniel of Galicia is mentioned as King Daniel of Rus' by Giovanni da Pian del Carpine in his History of Mongols whom we call Tatars (Ystoria Mongalorum quos nos Tartaros appellamus).

He was also known as Danylo Romanovych. In 1205, after the death of his father, Roman II Mstyslavich, the ruler of Galicia–Volhynia, the boyars of Galicia forced the four-year-old Daniel into exile with his mother Anna of Byzantium and brother Vasylko Romanovich. After the boyars proclaimed one of their own as prince in 1213, the Poles and Hungarians invaded the principality, ostensibly to support the claims of young Daniel and Vasylko, and divided it between themselves. In 1219 he renounced his claims to Galicia in favor of his father-in-law Mstislav the Bold.

In 1221 Daniel re-established his rule over Volhynia, where the boyars and populace had remained loyal to his dynasty. In 1234 he defeated Alexander Vsevolodovich, taking the Duchy of Belz. By 1238, he had defeated the Dobrzyń Knights, and regained most of Galicia, including the capital at Galicia. While the Prussians were under pressure from the Teutonic Order, Daniel attempted to conquer the related Yatvingians.

The following year, With the advancing Mongols, the Grand Prince of Kiev Michael who was married to the Daniel's sister ran out of Kiev and asked Daniel for help. Daniel dispatch his voivode Dmytro to defend the city. However, after a long siege its walls were breached and despite fierce fighting within the city, Kiev fell on December 6, 1240 and was largely destroyed. A year later, the Mongols passed through Galicia and Volhynia while campaigning against the Poles and Hungarians, destroying Galicia. On August 17, 1245, Daniel defeated a combined force of the Prince of Chernihiv, disaffected boyars, and Hungarian and Polish (see also Order of Dobrin) elements at Yaroslav and finally took the remainder of Galicia, thus reconstituting his father's holdings. He made his brother Vasylko ruler of Volhynia and retained the Galician title for himself, though he continued to exercise real powers in both places.

Territorial boundaries of the Kingdom of Galicia–Volhynia (1245-1349). Daniel's domestic policies focused on stability and economic growth. During his rule, German, Polish, and Rus' merchants and artisans were invited into Galicia, and numbers of Armenians and Jews established themselves in the towns and cities. Daniel founded the towns of Lviv (1256) (naming the former for his son) and Kholm, and fortified many others. He appointed officials to protect the peasantry from aristocratic exploitation and formed peasant-based heavy infantry units.

Yet Daniel's successes and his failed defense of Kiev attracted the further attention of the Mongols. In 1246, he was summoned to the capital of the Golden Horde at Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the Ukrainian historian Orest Subtelny, Daniel was handed a cup of fermented mare's milk by the Mongol khan Batu and told to get used to it, as "you are one of ours now." They exchanged hostages whereby 100 families of Keraites were re-settled in Carpathian Galicia.

While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with soldiers as required, Daniel built a foreign policy around opposition to the Golden Horde. He established cordial relations with the rulers of Kingdom of Poland and Kingdom of Hungary, and requested aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance, Daniel offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged Daniel's resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal representative crown Daniel at Dorohochyn on the Bug River. Danylo wanted more than recognition, however, and commented bitterly that he expected an army when he received the crown. The following year, Daniel repelled Mongol assaults led by Orda's son, Kuremsa, on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition with the aim of taking Kiev. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under Burundai and Nogai Khan entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Daniel was to destroy his fortifications or Burundai would assault the towns. Daniel complied and pulled down the city walls.

In the last years of his reign, Daniel engaged in dynastic politics, marrying a son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Grand Duchy of Lithuania and acquiring territorial concessions in Poland from the latter. Another daughter of his, Ustynia, was married to Prince Andrey Yaroslavich of Vladimir-Suzdal. He also arranged for the marriage of his son Roman to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on the ducal throne of Austria.

By his death in 1264, Daniel had reconstructed and expanded the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary, minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social standards of his domains. He was succeeded in Galicia by his son Lev.

A monument to him was erected in 2001 in Lviv. Another one is in Halych.

Lviv Danylo Halytskyi International Airport is named after him.

On September 7, 2011 the parliament of Ukraine (Verkhovna Rada) issued a resolution on "celebration of the 810th Anniversary of the birth of the first King of Ruthenia-Ukraine Daniel of Galicia".

Wives Anna of Novgorod († bef. 1252), 1218, daughter of Mstislav the Bold NN, niece of King Mindaugas of Lithuania, bef. 1252

Sisters Feodora of Galicia († after 1200), m. 1187 (div 1188) Vasilko of Galicia Maria of Galicia († after 1241), m. before 1200 Michael of Chernigov, sometime Grand Prince of Kiev and ultimately a saint.

Sons Irakli Danylovich (*ca. 1223 – † by 1240) Lev I of Galicia (*ca. 1228 – † ca. 1301), Prince of Belz 1245–1264, Prince of Peremyshl 1264–1269, Prince of Halych 1269–1301, Prince of Halych-Volynia 1293–1301 ; he moved his capital from Halych to the newly founded city of Lviv(Lwów, Lemberg), m. 1257 Constance, daughter of Béla IV of Hungary. Roman Danylovich (*ca. 1230 – † ca. 1261), Prince of Black Ruthenia (Navahradak) 1255? – 1260?, and Slonim Mstyslav Danielvich († aft. 1300), Prince of Lutsk 1265–1289, Prince of Volynia 1289 – aft. 1300 Svarn (Shvarno, Švarnas, Ioann; † 1269, bur. Chełm), Grand Duke of Lithuania 1264–1267 (1268–1269?), Prince of Chełm 1264–1269 son, died as infant

Daughters Pereyaslava († 12 April 1283), m. ca. 1248 Prince Siemowit I of Masovia Ustynia, m. 1250/1251 Prince Andrew II of Vladimir-Suzdal Sofia Danielvna, m. 1259 Graf Heinrich V von Schwarzburg-Blankenburg: they were the parents of Utta von Schwarzburg-Blankenburg, who was the eponymous ancestor of the House of Reuss daughter, died as infant

Дани́ло Рома́нович,[2][3][4][5] також Коро́ль Дани́ло І або Дани́ло Га́лицький[6], (давньорус. Данило Романовичъ; 1201 — 1264) — руський великий князь та король з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, якого вважають національним героєм України.

Князь волинський (1238—1264), галицький (1238—1264), київський (1240), король Русі (з грудня 1253/січня 1254). Син князя Романа Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів).

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. З перемінним успіхом чинив упертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи військові спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління побудовано Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновлено Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона стала найбільшою державою Європи. Сподіваючись на допомогу західних союзників у боротьбі із Золотою Ордою, прийняв від Папи Римського Інокентія IV 1253 року пропозицію коронації і став королем всієї Русі.

Певний час був васалом Золотої Орди.

Після смерті батька, великого князя Романа Мстиславича (1205), його малолітні діти Данило та Василько не мали шансів утримати владу в Галичі.

Вдова Романа, княгиня Анна з синами переїхала з Галича до Володимира на Волині, де був похований її чоловік. 1206 року вона з Васильком вирушила до Кракова, Данила відіслала до двору угорського короля Андраша ІI, де він провів 6 років. Анна виконувала роль реґента при малолітніх синах до 1215 року, коли Данило став правити у Володимирі самостійно — тоді пішла до монастиря.

Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа Михайло Чернігівський і його син Ростислав. Також на галицькі землі претендували споріднені династії Арпадів (Угорщина) та П'ястів (Польща).

1211 року — бояри посадили Данила князювати в Галичі, але вигнали 1212-го.

1214 року — в Спиші угорський король Андрій II і краківський князь Лешко I Білий за згоди папи Іннокентія III вирішили посадити в Галичі угорського королевича Коломана та польську княжну Саломею (віком 5 і 3 роки відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.

Упродовж понад 10 років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. В 1215 році за підтримки краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимир-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, Василько став його помічником і союзником.

Коли торопецький князь Мстислав Удатний опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, посварившись з Мстиславом II, вигнав його та посадив у Галичі зятя — королевича угорського Коломана 1220 року. Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.

1223 року разом з іншими руськими князями брав участь у битві на Калці проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.

Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, белзький князь Олександр Всеволодович, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював за Галич у союзі з Лєшеком I Білим. Мстислав закликав половців, Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися, 1228 року спільно воювали з угорським королем.

Файл:Королівство Русі за правління Данила Галицького (1253-1264).jpg Королівство Русі за правління Данила Галицького (1253—1264)

1227 року: галицькі бояри (передусім Судислав) умовили Мстислава Удатного перед смертю передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорському королевичу Андрію Данило з Васильком провели успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоровича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василькові Луцьк і Пересопницю Данило і Василько провели успішний похід на Чорторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міста до володінь Данила Романовича і полоном пінських князів.

У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михайла Чернігівського, Володимира Київського разом з половцями 1228 року взяла в облогу місто Кам'янець — володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон дітей. Однак Данило і Василько в союзі з Олександром Всеволодовичем вчинили несподіваний похід на Київ — Михайло Чернігівський та Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.

Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення містянами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило Романович відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька — угорського короля Андраш II — зробив ще одну (невдалу) спробу захопити Галич.

Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра, який утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.

1232 року Данило в союзі з київським великим князем Володимиром IV та половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі помер королевич Андрій — Данило посів галицький трон.

1233 року під Шумськом було розбито угорське військо. Перед битвою Данило Романович молився в міському храмі св. Симеона.

1235 року Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. 1238 року Данило Романович повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя додав титул князя Галицького.

Леонтій Войтович не відкидає можливості коронації Данила Романовича, яку міг здійснити імператор Фрідріх ІІ Гогенштауфен у Відні 1237 р.[7]

1238 — розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини (детальніше Данило Галицький. Таємниці однієї перемоги). Того року підкорив Турово-Пінське князівство.

1239 — зайняв Київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.

У грудні 1240 року воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия — місто відстояти не вдалося.

1241-го орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — їздив в Угорщину з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію. Коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татар. Володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.

Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав IV (син Михайла II Чернігівського) кілька разів протягом 1241–1245 років нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя — угорського короля.

У 1240-х роках Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.

17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.

До того часу Галицько-Волинське князівство не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».

Данило Романович на пам'ятнику «Тисячоліття Росії» у Великому Новгороді Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». «Данилови Романовичю князю бывшу велику, обладавшу Рускою землею, Києвом й Володимером й Галичем». В переговорах з Батиєм Данило добився від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.

Добрі відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилу Романовичу: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. Цей родинний зв'язок спричинив участь Данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. При цьому його син Роман одружився з наступницею трону Австро-Штирійського герцогства Гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога Фрідріха II) Данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. Він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з допомогою поляків) була невдалою.

У цей час стала ширитись і набирати силу Литва під владою короля Міндовга I. Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок, Слонім і Волковийськ.

Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по ріках Случ і Горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був коронований в Дорогочині.

Плано Карпіні на шляху до Орди зустрівся з Васильком Романовичем у Ленчиці наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі Карпіні вирушив на Волинь, ймовірно до Володимира, де перед руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав приєднатися до Католицької Церкви. Проте відповіді на свою пропозицію не отримав, бо Данило був на той час в Орді. Саме на півдорозі до Орди папський легат і зустрів Данила. Результатом їхніх перемовин стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія до Ліона (тодішньої резиденції Папи). Відтак між Папою та Данилом зав'язалося тривале листування.

3 травня 1246 року курія надіслала Данилу Романовичу 7 листів. Проте результатом листування було лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта, який мав оголосити на галицьких землях про нібито унію Православної Церкви з Католицькою. При цьому Папа протягом довгого часу давав обіцянки військової допомоги від католицьких держав. Втративши надію на цю допомогу, Данило перервав листування 1248 року. Відновив контакти за посередництва угорського короля 1252 року, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольські орди Куремси.

1253 — Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татар, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогочині в грудні 1253 (січні 1254) папський легат коронував і помазав Данила Романовича, який прийняв королівську відзнаку «від усіх своїх єпископів», підкреслюючи цим, що коронується (що водночас було вiдкритим викликом Золотiй Ордi, бо як васал хана Данило Романович не мав права цього робити[8]) не лише він, а сама Русь.

Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, 1257 року припинив стосунки з Папською Курією, власними силами вів боротьбу проти ординців.

На відозви Папи до хрестового походу ніхто не відгукнувся. Король зберіг титул, припинив відносини з Папою й почав готуватися до опору власними силами. Час був сприятливий — після смерті Батия в Орді почалися ворохобні; татарським темником (намісником) у цій частині Русі був слабкий Куремса.

Наприкінці 1254 р. почав військову кампанію проти татар. Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.

1254–1255 — військо короля звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева, взяло Возвягель. Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.

В Каракорумі ствердився великий хан (імператор) Хубілай, на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив короля з Міндовгом, досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька Романовича, попри те, що Данило був сватом Міндовга.

Союзників у короля Данила не виявилося — Бела був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Коли Бурундай зажадав, аби король прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, сам поїхав до Польщі.

Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого сина Лева). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише Холм. 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.

Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. В 1262 році Василько відбив грабіжницький набіг Литви, наздогнавши та винищивши обтяжених здобиччю литовців біля міста Небеля.

1262 року в Тернаві зустрівся з польським князем Болеславом V Сором'язливим, проводив перемовини про розмежування, «положиша ряд межи собою о землю Рускую и Лядську».

З усіх зовнішніх дій найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.

Вів боротьбу з феодальними міжусобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та Чернігово-Сіверського і Київського князів не допустити зміцнення влади Данила Романовича і брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

У 1251—1253 роках Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI ст.[9].

Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холма.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові».

Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.

Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське (з офіційною староукраїнською мовою та православ'ям), а потім і Московська держава.

Батько Роман Великий (бл. 1150 — вбитий біля м. Завихоста 19 червня 1205) — князь Новгородський (1168–1170), Волинський (1173–1187, 1188–1205), Галицький (1187–1188, 1199–1205), Великий Київський (1203–1205).

Мати Єфросинія-Анна (пом. після 1219) — ймовірно, візантійська дворянка, Велика княжна Київська (1203–1205).

Дружини Анна Мстиславна Новгородська (пом. до 1252) — дочка Мстислава II Удатного, дружина Данила з 1218 р. Племінниця литовського короля Міндовга I — ім'я невідоме, дружина Данила не пізніше 1252 р.

Брати Василько Романович (1203—1269) — князь Белзький (1207–1211), Берестейський (1221–1231), Волинський (1231–1269).

Сестри Федора Романівна (пом. після 1200), одружена з Васильком Володимировичем з 1187 (1188). Олена Романівна ({Пом}} після 1241), одружена з Михайлом II Чернігівським не пізніше 1200 р.

Сини Іраклій Данилович (бл. 1223—бл.1240) Лев I Данилович (бл. 1228—бл.1301) — князь Белзький (1245–1264), Галицький (1264–1301); переніс столицю до Львова Роман Данилович (пом. після 1300) — князь Луцький (1265–1289), Волинський (з 1289) Шварно Данилович (пом. 1269 — похований у місті Холм), Король Галицький і Великий князь Литовський, 1264–1267 (1268–1269)). Мстислав Данилович Володимир

Дочки Переяслава Данилівна (пом. 12 квітня 1283), одружена з князем Мазовії Земовитом I Устинія Данилівна, одружена з князем Андрієм Ярославичем з 1250 (1251). Софія Данилівна, одружена з Генріхом V, графом Шварцбург-Бланкенбургським.

У Львові, Галичі, Тернополі і Володимирі-Волинському Данилу Галицькому встановлено пам'ятники. У жовтні 2015 в Івано-Франківську встановили бронзове погруддя Данила Галицького. Автором пам'ятника є скульптор Ігор Семак.[11] 25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю 40-річчя Перемоги на вулицю Данила Галицького, тим самим відновивши її історичну назву[12] Фільм «Данило, князь Галицький» (1987 рік, реж. Ярослав Лупій) Українська опера «Данило Галицький». Музика М. Волинського, лібрето Р. Горака.[13] У 2008 році ВАТ «Оболонь» випустило пиво «Король Данило» з його портретом. Постанова ВРУ від 7 вересня 2011 року «Про відзначення 810-річчя з дня народження першого короля Русі-України Данила Галицького» У 1998 році Національний Банк України випустив пам'ятну монету зі срібла присвячену Данилу Галицькому. 6 лютого 2012 року Міністерство інфраструктури України видало наказ про зміну назви державного підприємства «Міжнародний аеропорт „Львів“» на «Міжнародний аеропорт „Львів“ імені Данила Галицького»[14]. На честь нього названі: 24 окрема механізована Бердичівська Залізна бригада імені князя Данила Галицького «Міжнародне спортивне товариство Короля Данила»

Олексій Югов. Роман «Даниил Галицкий» (рос.).

Danielius Haličietis (Danielius iš Haličo arba Danila Romanovičius: Romano sūnus, Daniil, lenk. Daniel, ukr. Данило Галицький; apie 1201 m. – 1264 m.) – Galicijos (Haličo) kunigaikštis, Haličo-Volynės karalius[1].

Jo tėvas Romanas, Mstislavo sūnus, Voluinės Vladimiro kunigaikštis 1200 m. užgrobė Haličą ir kariaudamas su lenkais bandė atgauti Liublino sritį, bet žuvo kovose. Tėvui žuvus, Danielius tebuvo ketverių metų ir jo interesus gynė motina, remiama Vengrijos karaliaus Andriaus II. Haliče kunigaikščiavo 1205–1206, 1211–1212, 1229–1231, 1233–1235, 1238–1255 m., 1211 m. buvo Pžemyšlio kunigaikštis, 1212–1231 m. Vladimiro kunigaikštis.

Kovodamas dėl sosto sudarinėjo įvairius sandėrius su kaimynais. 1219 m. savo, brolio ir motinos vardu sudarė garsiąją Voluinės taiką su lietuvių kunigaikščiais.

Savo politikoje Danielius buvo priverstas laviruoti tarp Vakarų (lenkų, vengrų, Ordino) ir Rytų (mongolų – totorių). Batijui nusiaubus Kijevą, Danielius liko vienu iš paskutinių savarankiškų buvusios Rusios vyresniųjų kunigaikščių. Siekdamas sutelkti pasipriešinimą totoriams, Danielius ieškojo paramos Romoje. 1253 m. Drohičine karūnuotas popiežiaus atsiųsta karūna kaip Pietų Rusios karalius.

Šio sandėrio kaina buvo trys žygiai (1248, 1253, 1254 m.) prieš jotvingius. Negalėdami atsilaikyti jungtinėms lenkų ir rusių pajėgoms, jotvingiai sutiko atsipirkti duokle. 1254 m. Danielius, Kryžiuočių ordinas ir Mozūrų kunigaikštis Ziemovitas pasidalijo dar neužkariautą Jotvingių kraštą: Ordinui atiteko 2/3, o mozūrams ir rusiams likęs 1/3.

Tačiau negavęs karinės paramos iš Vakarų valstybių, Danielius atsisakė karūnos, pripažino save totorių mirnyku (vasalu) ir gavo jarlyką valdyti Haličo-Voluinės kunigaikštystę. Dėl to buvo priverstas dalyvauti totorių antpuolyje prieš Lietuvą. Po šio žygio susitaikė su Lietuvos karaliumi Mindaugu. Danieliaus sūnus Švarnas vedė Mindaugo dukterį, o kitas sūnus Romanas, kaip Mindaugo vasalas, gavo valdyti Naugarduką. Šeima, vaikai

Tėvas

   Romanas Mstislavičius (* apie 1150, + užmuštas netoli Zavochvosto miesto 1205 metų birželio 19 d., Naugardo kunigaikštis (1168—1170), Voluinės kunigaikštis (1173—1187, 1188—1205), Haličo kunigaikštis (1187—1188), Haličo-Voluyinės kunigaikštis (1199—1205), [Kijevo didysis kunigaikštis (1203—1205).

Motina

   Ana (m. po 1219 m.), Kijevo didžioji kunigaikštienė (1203—1205)

Žmonos

   Ana Mstislavna Smolenskietė (+ iki 1248), Mstislavo Mstislavičiaus duktė. Danieliaus žmona ne vėliau 1219 m.

   Lietuvos karaliaus Mindaugo giminaitė (brolio duktė). Danieliaus žmona ne vėliau 1248 m.

Broliai

   Vasilko Romanovičius (* 1203, + 1269), Belzo kunigaikštis (1207—1211), Bresto kunigaikštis (1221—1231), Voluinės kunigaikštis (1231—1269).

Seserys

   Teodora Haličietė (+ po 1200), ištekėjo už Vasilko, Haličo kunigaikščio Vladimiro Jaroslavičiaus sūnaus nuo 1187 (1188) m.

   Marija Haličietė (+ po 1241), ištekėjo už Michailo Vsevolodovičiaus ne vėliau 1200 m.

Sūnūs

   Iraklijus (*apie 1223, + apie 1240)

   Levas Danilovičius (*apie 1228, + apie 1301), tėvo paveldėtojas, Belzo kunigaikštis (1245—1264), Haličo kunigaikštis (1264—1301);

   Romanas Danilovičius, (užmuštas 1258[2] arba 1260[3]), Slanimo (?), Lucko (iki 1260), Naugarduko kunigaikštis (1254—1260), vedė Gertrūdą, paskutinio Austrijos ir Štirijos hercogo iš Babenbergo dinastijos Frydricho II giminaitę.

   Švarnas Danilovičius, (+ 1269, palaidotas Cholmo mieste), Hličo kunigaikštis ir Lietuvos didysis kunigaikštis (1264—1269 (1268—1269), vedė Lietuvos didžiojo kunigaikščio Mindaugo dukterį.

   Mstislavas Danilovičius (+ 1292) — Voluinės kunigaikštis (nuo 1289)

Dukterys

   Perejaslavna Danilovna(+ 1283 balandžio 12). ištekėjo už Mazovijos kunigaikščio Zemovitas I.

   Ustanija Danilovna, ištekėjo už Vladimiro kunigakščio Andrejaus Jaroslavičiaus.

   Sofija Danilovna, ištekėjo už Švarcburgo grafo Henriko V.

Daniel Romanowicz Halicki (ukr. Данило Романович) (ur. 1201, zm. 1264) – książę Rusi Halickiej, król Rusi w latach 1253–1264.

Wikipedia PL

Został księciem całego Wołynia w 1228 i halickim ostatecznie – po dramatycznych perypetiach – w 1245 r. Zjednoczył na nowo ziemie Rusi Halicko-Wołyńskiej, którymi rządził ze swej rezydencji w Chełmie. Około 1251 założył obronny gród Lwów, nazwany od imienia jego syna Lwa. Poślubił w 1217 r. Annę (zm. ok. 1241 – 1245 r.), córkę Mścisława Mścisławowicza zwanego Udatnym (Udałym), jednego z najbarwniejszych Rurykowiczów pierwszej połowy XIII w., księcia m.in. Nowogrodu Wielkiego i Halicza. Potem, po jej śmierci pojął córkę kunigasa litewskiego Dowsprunka, a więc bratanicę późniejszego króla Litwy Mendoga.

Synami Daniela z pierwszego małżeństwa byli: Herakliusz, Lew, Roman, Mścisław i Szwarno; córkami: Anastazja? wydana zimą 1250/1251 r. za Andrzeja Jarosławowicza włodzimiersko-suzdalskiego oraz Zofia?, żona jednego z reprezentantów Schwarzburgów, hrabiowskiego rodu z Turyngii (prawdopodobnie Henryka V von Schwarzburg-Blankenburg). Wątpliwe jest pochodzenie od Daniela i Anny Perejasławy, żony księcia mazowieckiego Siemowita I Konradowica. Z drugiego związku, zawartego z nieznanego imienia córką kunigasa litewskiego Dowsprunka, Daniel doczekał się syna Mścisława (II).

Medlands

http://genealogy.euweb.cz/russia/rurik9.html#SD

C3. Danylo, Pr of Galicia (1211-13)+(1229-64), Pr of Volynia (1215-64), crowned by a papal archbishop in Dorohychyn 1253/55 as 1st King of Galicia, *1201, +1264; 1m: 1218 Anna Mstislavna of Novgorod (+bef 1252); 2m: bef 1252 N, niece of Duke Mindaugas of Lithuania; all kids by 1m.

http://en.wikipedia.org/wiki/Danilo_of_Halych

Daniel of Galicia or Daniel Romanovych or Danylo Halyc'kyi (Ukrainian: Данило Галицький, Danylo Halyc'kyi; 1201–1264) was King of Galicia (Galich or Halych) (1205–1255), Peremyshl (1211), and Volodymyr (1212–1231). He was crowned by a papal archbishop in Dorohychyn 1253 as the 1st King of Ruthenia (1253–1264).

In 1205, after the death of his father, Roman Mstyslavich, the ruler of Galicia–Volhynia, the boyars of Galicia forced the four-year-old Daniel into exile with his mother Anna of Byzantium and brother Vasylko Romanovich. After the boyars proclaimed one of their own as prince in 1213, the Poles and Hungarians invaded the principality, ostensibly to support the claims of young Daniel and Vasylko, and divided it between themselves. In 1219 he renounced his claims to Galicia in favor of his father-in-law Mstislav the Bold.

In 1221 Daniel re-established his rule over Volhynia, where the boyars and populace had remained loyal to his dynasty. In 1234 he defeated Alexander Vsevolodovich, taking Duchy of Belz. By 1238, he had defeated the Dobrzyń Knights, and regained most of Galicia, including the capital at Galicia. While the Prussians were under pressure from the Teutonic Order, Daniel attempted to conquer the related Yatvingians.

The following year, Daniel acquired Kiev, the traditional capital of the defunct state of Kievan Rus'. Faced with the Mongol menace, he sent his commander Dmytro to defend the city. However, after a long siege its walls were breached and despite fierce fighting within the city, Kiev fell on December 6, 1240 and was largely destroyed. A year later, the Mongols passed through Galicia and Volhynia while campaigning against the Poles and Hungarians, destroying Galicia. On August 17, 1245, Daniel defeated a combined force of the Prince of Chernihiv, disaffected boyars, and Hungarian and Polish (see also Order of Dobrin) elements at Yaroslav and finally took the remainder of Galicia, thus reconstituting his father's holdings. He made his brother Vasylko ruler of Volhynia and retained the Galician title for himself, though he continued to exercise real powers in both places.

Daniel's domestic policies focused on stability and economic growth. During his rule, German, Polish, and Rus' merchants and artisans were invited into Galicia, and numbers of Armenians and Jews established themselves in the towns and cities. Daniel founded the towns of Lviv (1256) and Kholm (naming the former for his son), and fortified many others. He appointed officials to protect the peasantry from aristocratic exploitation and formed peasant-based heavy infantry units.

Yet Daniel's successes and his failed defense of Kiev attracted the further attention of the Mongols. In 1246, he was summoned to the capital of the Golden Horde at Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the Ukrainian historian Orest Subtelny, Daniel was handed a cup of fermented mare's milk by the Mongol khan Batu and told to get used to it, as "you are one of ours now."

While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with soldiers as required, Daniel built a foreign policy around opposition to the Golden Horde. He established cordial relations with the rulers of Kingdom of Poland and Kingdom of Hungary, and requested aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance, Daniel offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged Daniel's resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal representative crown Daniel at Dorohochyn on the Bug River. Danylo wanted more than recognition, however, and commented bitterly that he expected an army when he received the crown. [1]The following year, Daniel repelled Mongol assaults led by Orda's son, Kuremsa, on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition with the aim of taking Kiev. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under Burundai and Nogai Khan entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Daniel was to destroy his fortifications or Burundai would assault the towns. Daniel complied and pulled down the city walls.

In the last years of his reign, Daniel engaged in dynastic politics, marrying a son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Grand Duchy of Lithuania and acquiring territorial concessions in Poland from the latter. Another daughter of his, Ustynia, was married to Prince Andrey Yaroslavich of Vladimir-Suzdal. He also arranged for the marriage of his son Roman to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on the ducal throne of Austria.

By his death in 1264, Daniel had reconstructed and expanded the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary, minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social standards of his domains. He was succeeded in Galicia by his son Lev.

Family

Mother

Anna, allegedly a Byzantine noblewoman (+ after 1219), Princess of Galicia–Volhynia ca 1200–1205, Grand Princess of Kiev 1203–1205

Father

Roman the Great (* ca 1150, + murdered nr Zavikhvost 19 June 1205), Prince of Novgorod 1168–1170, Prince of Volynia 1173–1187, 1188–1205, Prince of Halych 1187–1188, 1199–1205, Grand Prince of Kiev 1203–1205

Wives

Anna of Novgorod (+ bef. 1252), 1218, daughter of Mstislav the Bold

NN, niece of King Mindaugas of Lithuania, bef. 1252

Brother

Vasilko Romanovich (* 1203, + 1269), Prince of Belz 1207–1211, Prince of Brest 1221–1231, Prince of Volhynia 1231–1269

Sisters

Feodora of Galicia (+ after 1200), m. 1187 (div 1188) Vasilko of Galicia

Maria of Galicia (+ after 1241), m. before 1200 Michael of Chernigov, sometime Grand Prince of Kiev and ultimately a saint.

Sons

Irakli Danielvich (*ca 1223, +by 1240)

Lev I of Galicia (*ca 1228, +ca 1301), Prince of Belz 1245–1264, Prince of Peremyshl 1264–1269, Prince of Halych 1269–1301, Prince of Halych-Volynia 1293–1301 ; he moved his capital from Halych to the newly-founded city of Lviv(Lwów, Lemberg), m. 1257 Constance, daughter of Béla IV of Hungary.

Roman Danielvich (*ca 1230, +ca 1261), Prince of Black Ruthenia (Navahradak) 1255? - 1260?, and Slonim

Mstyslav Danielvich (+aft 1300), Prince of Lutsk 1265–1289, Prince of Volynia 1289 - aft 1300

Svarn (Shvarno, Švarnas, Ioann; +1269, bur. Chełm), Grand Duke of Lithuania 1264–1267 (1268–1269?), Prince of Chełm 1264–1269

Daughters

Pereyaslava (+ 12 April 1283), m. ca 1248 Prince Siemowit I of Masovia

Ustynia, m. 1250/1251 Prince Andrew II of Vladimir-Suzdal

Sofia Danielvna, m. 1259 Graf Heinrich V von Schwarzburg-Blankenburg

Daniel I of Galicia or Daniel Romanovych or Danylo Halytskyi (Ukrainian: Данило I Галицький, Danylo Halytskyi; 1201–1264) was King of Galicia (Halych) (1205–1255), Peremyshl (1211), and Volodymyr (1212–1231). He was crowned by a papal archbishop in Dorohychyn 1253 as the 1st King of Ruthenia (1253–1264).

Contents

   1 Biography

   2 Honours

   3 Family

   4 Ancestry

   5 See also

   6 References

   7 External links

Biography

He was also known as Daniel Romanovych. In 1205, after the death of his father, Roman II Mstyslavich, the ruler of Galicia–Volhynia, the boyars of Galicia forced the four-year-old Daniel into exile with his mother Anna of Byzantium and brother Vasylko Romanovich. After the boyars proclaimed one of their own as prince in 1213, the Poles and Hungarians invaded the principality, ostensibly to support the claims of young Daniel and Vasylko, and divided it between themselves. In 1219 he renounced his claims to Galicia in favor of his father-in-law Mstislav the Bold.

In 1221 Daniel re-established his rule over Volhynia, where the boyars and populace had remained loyal to his dynasty. In 1234 he defeated Alexander Vsevolodovich, taking the Duchy of Belz. By 1238, he had defeated the Dobrzyń Knights, and regained most of Galicia, including the capital at Galicia. While the Prussians were under pressure from the Teutonic Order, Daniel attempted to conquer the related Yatvingians.

The following year, Daniel acquired Kiev, the traditional capital of the defunct state of Kievan Rus'. Faced with the Mongol menace, he sent his commander Dmytro to defend the city. However, after a long siege its walls were breached and despite fierce fighting within the city, Kiev fell on December 6, 1240 and was largely destroyed. A year later, the Mongols passed through Galicia and Volhynia while campaigning against the Poles and Hungarians, destroying Galicia. On August 17, 1245, Daniel defeated a combined force of the Prince of Chernihiv, disaffected boyars, and Hungarian and Polish (see also Order of Dobrin) elements at Yaroslav and finally took the remainder of Galicia, thus reconstituting his father's holdings. He made his brother Vasylko ruler of Volhynia and retained the Galician title for himself, though he continued to exercise real powers in both places. Territorial boundaries of the Kingdom of Galicia–Volhynia (1245-1349).

Daniel's domestic policies focused on stability and economic growth. During his rule, German, Polish, and Rus' merchants and artisans were invited into Galicia, and numbers of Armenians and Jews established themselves in the towns and cities. Daniel founded the towns of Lviv (1256) (naming the former for his son) and Kholm, and fortified many others. He appointed officials to protect the peasantry from aristocratic exploitation and formed peasant-based heavy infantry units.

Yet Daniel's successes and his failed defense of Kiev attracted the further attention of the Mongols. In 1246, he was summoned to the capital of the Golden Horde at Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the Ukrainian historian Orest Subtelny, Daniel was handed a cup of fermented mare's milk by the Mongol khan Batu and told to get used to it, as "you are one of ours now." They exchanged hostages whereby 100 Kerait Tatar families were re-settled in Carpathian Galicia.

While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with soldiers as required, Daniel built a foreign policy around opposition to the Golden Horde. He established cordial relations with the rulers of Kingdom of Poland and Kingdom of Hungary, and requested aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance, Daniel offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged Daniel's resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal representative crown Daniel at Dorohochyn on the Bug River. Danylo wanted more than recognition, however, and commented bitterly that he expected an army when he received the crown.[1] The following year, Daniel repelled Mongol assaults led by Orda's son, Kuremsa, on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition with the aim of taking Kiev. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under Burundai and Nogai Khan entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Daniel was to destroy his fortifications or Burundai would assault the towns. Daniel complied and pulled down the city walls.

In the last years of his reign, Daniel engaged in dynastic politics, marrying a son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Grand Duchy of Lithuania and acquiring territorial concessions in Poland from the latter. Another daughter of his, Ustynia, was married to Prince Andrey Yaroslavich of Vladimir-Suzdal. He also arranged for the marriage of his son Roman to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on the ducal throne of Austria.

By his death in 1264, Daniel had reconstructed and expanded the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary, minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social standards of his domains. He was succeeded in Galicia by his son Lev. Honours

A monument to him was erected in 2001 in Lviv. Another one is in Halych.

Lviv Danylo Halytskyi International Airport is named after him.

On September 7, 2011 the parliament of Ukraine (Verkhovna Rada) issued a resolution on "celebration of the 810th Anniversary of the birth of the first King of Ruthenia-Ukraine Daniel of Galicia".[2] Family

Wives

   Anna of Novgorod († bef. 1252), 1218, daughter of Mstislav the Bold

   NN, niece of King Mindaugas of Lithuania, bef. 1252

Brother

   Vasilko Romanovich (* 1203 – † 1269), Prince of Belz 1207–1211, Prince of Brest 1221–1231, Prince of Volhynia 1231–1269

Sisters

   Feodora of Galicia († after 1200), m. 1187 (div 1188) Vasilko of Galicia

   Maria of Galicia († after 1241), m. before 1200 Michael of Chernigov, sometime Grand Prince of Kiev and ultimately a saint.

Sons

   Irakli Danylovich (*ca. 1223 – † by 1240)

   Lev I of Galicia (*ca. 1228 – † ca. 1301), Prince of Belz 1245–1264, Prince of Peremyshl 1264–1269, Prince of Halych 1269–1301, Prince of Halych-Volynia 1293–1301 ; he moved his capital from Halych to the newly founded city of Lviv(Lwów, Lemberg), m. 1257 Constance, daughter of Béla IV of Hungary.

   Roman Danylovich (*ca. 1230 – † ca. 1261), Prince of Black Ruthenia (Navahradak) 1255? – 1260?, and Slonim

   Mstyslav Danielvich († aft. 1300), Prince of Lutsk 1265–1289, Prince of Volynia 1289 – aft. 1300

   Svarn (Shvarno, Švarnas, Ioann; † 1269, bur. Chełm), Grand Duke of Lithuania 1264–1267 (1268–1269?), Prince of Chełm 1264–1269

   son, died as infant

Daughters

   Pereyaslava († 12 April 1283), m. ca. 1248 Prince Siemowit I of Masovia

   Ustynia, m. 1250/1251 Prince Andrew II of Vladimir-Suzdal

   Sofia Danielvna, m. 1259 Graf Heinrich V von Schwarzburg-Blankenburg

   daughter, died as infant

Ancestry [show]Ancestors of Daniel of Galicia See also

   List of Ukrainian rulers

   List of rulers of Galicia and Volhynia

   Crown of Rus

References

John Joseph Saunders. (2001). The history of the Mongol conquests. Philadelphia: University of Pennsylvania Press, p. 101

   Law of Ukraine. Official document.

Subtelny, Orest (1988). Ukraine: A History. Toronto: University of Toronto Press. ISBN 0-8020-5808-6.
External links

Media related to Daniel of Galicia at Wikimedia Commons

   Daniel Romanovych at the Encyclopedia of Ukraine

   Marek, Miroslav. "Genealogy of Daniel's family". Genealogy.EU.

• Википедия

Князь Галицкий, Волынский, Великий князь киевский, выдающийся политический деятель, дипломат и полководец Древней Руси, первый русский король. В 15 лет Даниил впервые сам командовал своей дружиной, и в домонгольский период военные победы, дипломатическая гибкость и благородство Даниила Романовича снискали ему заслуженную славу. Воевал в Европе. Пытался объединить Русь и помощью папы Римского организовать крестовый поход против татаро-монголов. Историк С.М. Соловьев среди князей середины XIII в. выделял двух самых талантливых политиков и полководцев. Это были Александр Ярославич (Невский) и Даниил Романович Галицкий. При этом не было тогда на Руси политиков более различающихся по геополитическому видению ситуации и по личным качествам, нежели Даниил и Александр. Соловьев полагал, что долгосрочные последствия линии Александра оказались более весомыми для Российской истории, в сравнении с яркими во всех отношениях военно-государственными усилиями Даниила. В отношении истории России это, безусловно, так, однако современные украинские и белорусские историки оспаривают этот вывод применительно к истории Южной и Западной Руси XIII-XV вв. Даниил принадлежал к старшей ветви Мономаховичей, которая шла от Мстислава Владимировича Великого, преемника Владимира Мономаха на киевском великокняжеском столе в 1125-1132 гг. Отец Даниила - Роман Мстиславич, правнук Мстислава Великого, являлся князем Волынским. Он впервые в русский истории сумел объединить в одно государство богатые и развитые земли русского Юго-Запада - княжества Волынское и Галицкое. Так родилось Великое Галицко-Волынское княжество, которое в дальнейшем в истории домонгольской Руси конкурировало по значимости в разделенном на 12 независимых государств Русском пространстве с Великим Владимиро-Суздальским княжеством и Господином Великим Новгородом. Но если Новгород никогда не пытался объединять вокруг себя политически раздробленные русские земли, то Владимиро-Суздальское и Галицко-Волынское княжества стремились к этой цели. Галицко-Волынский князь Роман (1199-1205) преуспел в этом направлении. Он дважды овладевал Киевом - в 1201 и 1204 гг., и, как предполагают историки, вынашивал мысль о централизаторской реформе политического строя Руси. Роман предполагал выстроить четкую иерархию русских князей и их уделов, усилив главенство Киева, как центрального города Руси. Великий князь киевский должен был, по его мысли, выбираться на съезде наиболее видных и сильных удельных князей. Правители мелких и слабых княжеств на съезд не допускались. После выбора великого киевского князя все остальные князья - и великие удельные, и младшие должны были учитывать его мнение во всех внешнеполитических делах, отношениях между русскими княжествами и отчасти в вопросах внутренней политики. План этот напоминал устройство Священной Римской империи германской нации в XIII-XVI вв.

После гибели отца лишился престола.

С 1215 года княжил на Волыни и к 1231 году завершил объединение волынских земель.

В 1223 году участвовал в сражении на р. Калке против монголо-татар.

В 1229 году и окончательно в 1238 году Даниил Романович овладел Галичем, передав Волынь брату Васильку Романовичу, а затем занял Киев (1240 год). Ведя упорную борьбу против засилья крупных бояр-землевладельцев, Даниил опирался на мелких служилых людей и городское население. Он содействовал развитию городов, привлекая туда ремесленников и купцов. При нём были построены Холм, Львов, Угровеск, обновлён Дрохичин. В правление Даниила Галицко-Волынское княжество подверглось монгольскому нашествию (1240—1241).

В 1245 году в Ярославском сражении войска Даниила разгромили полки венгерских и польских феодалов, галицких бояр, что завершило его 40-летнюю борьбу за отцовское наследство. Даниил Галицкий вмешался в войну за австрийский герцогский престол и в начале 1250-х годов добился признания прав на него для своего сына Романа. Рассчитывая на западных союзников в противостоянии с Ордой, согласился принять от Папы Римского в 1253 году королевский титул. Время княжения Даниила Романовича было периодом наибольшего экономического и культурного подъёма и политического усиления Галицко-Волынской Руси.

Биография

Ранние годы

После гибели Романа в Галицко-Волынском княжестве началась война между великокняжеской властью, широкими массами населения (включая рядовое боярство) и сподвижниками Романа из волынских бояр, с одной стороны, и крупным галицким боярством, стремящимся сажать на галицкий престол незначительных князей, зависимых от их воли, с другой[4]. Часть историков рассматривают 40-летнюю борьбу за власть (1205—1245) как часть борьбы между различными ветвями Рюриковичей за Галицкое княжество, не имеющее собственной династии (1199—1245)[5]. Позиции сторонников сильной великокняжеской власти в первые 10 лет войны были осложнены малолетством Романовичей.

После гибели князя Галицкого и Волынского Романа в 1205 году в битве при Завихосте в Польше его вдова и Андраш II заключили соглашение в Саноке о размещении венгерского гарнизона в Галиче для защиты Романовичей. В 1205 году попытка Рюрика Ростиславича, Ольговичей и половцев овладеть Галичем провалилась, но в 1206 году в преддверии их нового похода княгиня увезла Романовичей во Владимир-Волынский, и избежать нападения союзников (к которым присоединились и поляки) на Волынь удалось только благодаря приходу Андраша с войском. Волынские бояре, в частности Вячеслав Толстый, Мирослав и Демьян, помогали княгине и Романовичам.

В Галиче, а затем и во Владимире по приглашению вернувшихся в Галич бояр Кормиличичей сели новгород-северские Игоревичи из Ольговичей (1206), а Романовичи с матерью нашли убежище в Кракове, у Лешека Белого, в борьбе с которым погиб Роман. Даниил был отправлен Лешеком к Андрашу и последовало принципиальное соглашение о союзе. Владимир Игоревич откупился, а Святослав Игоревич был захвачен ими во Владимире, после чего Волынь вернулась под власть Изяславичей (владимирский престол занял Александр Всеволодович белзский, младший двоюродный брат Романовичей, в нарушение их вотчинных прав, хотя и был старше их по возрасту). Василько Романович с матерью был принят на княжение в Берестье (1208), затем получил от Александра Белз, который тот отобрал обратно в спустя 4 года. Тогда Василько с матерью и боярами уехал в Каменец (1212 год).

После развёрнутых Игоревичами против галицких бояр репрессий венгры, поляки и волынские князья посадили на княжение в Галиче Даниила (1211 год), но вскоре после ухода покровителей княгиня была изгнана боярами, а 10-летний Даниил, плакавший о её отъезде, ранил мечом коня под тиуном, посланным вернуть его. В следующем году Андраш вернул в Галич княгиню и Даниила, но они вновь были вынуждены бежать в Венгрию после приведения боярами в Галич Мстислава пересопницкого, двоюродного дяди Романовичей. Тогда Андраш вступил в соглашение с захваченным им Владиславом Кормиличичем, и тот, будучи боярином, стал княжить в Галиче. Тогда княгиня с Даниилом уехала от Андраша к Лешеку, и тот провёл поход на Галич: Владислав с его венгерскими и чешскими контингентами был разбит, но смог отстоять сам Галич. В том сражении Даниил уже участвовал верхом на коне (1213 год). Тогда же к владениям Романовичей на Волыни добавились Тихомль и Перемиль.

Разрыв между Андрашем и Лешеком сменился союзом, заключённым в Спиши, в результате которого был осуществлён известный призыв Лешека: «Не есть лепо боярину княжити в Галичи, но поими дщерь мою за сына своего Коломана и посади и в Галичи» (1214 год)[6]. 5-летний Коломан с согласия папы Иннокентия III стал «королём Галицким», Перемышль при этом достался Лешеку, а Любачев Пакославу, при содействии которого Лешек посадил Романовичей во Владимире-Волынском, выгнав оттуда Александра. Княжение на Волыни Даниил Галицкий (справа) с Мстиславом Удатным на Памятнике «1000-летие России» в Великом Новгороде

Однако после вокняжения на Волыни между Даниилом и Лешеком Белым вновь завязалось противостояние. В 1217 году Даниил, недовольный союзом между польским князем и Мстиславом Удатным, решился выступить против поляков — это действие стало первым самостоятельным политическим актом молодого Даниила Романовича[7].

Вскоре венгры лишили поляков владений в галицкой земле, и тогда Лешек предложил галицкое княжение Мстиславу новгородскому. Галичане же призвали на княжение Даниила, но тот предпочёл не вступать в конфликт с мощнейшей на тот момент на Руси княжеской группировкой смоленских Ростиславичей. Более того, Даниил женился на дочери Мстислава Анне и благодаря тестю, давшему гарантию своего нейтралитета, отбил у Лешека пограничные земли. Это способствовало восстановлению венгро-польского союза против союза Мстислава с Даниилом. В ходе борьбы, шедшей с переменным успехом, Даниил руководил обороной Галича. В 1221 году в ознаменование мира на другой дочери Мстислава женился венгерский королевич Андрей.

Постоянными союзниками Мстислава были половцы, в том числе участвовавший в 1205 году в походе на Галич против Романовичей Котян Сутоевич, на дочери которого был женат Мстислав. В 1223 году помощи запросил он и другие ханы, когда в причерноморские степи вторглись монголы. В печально известной битве на Калке Даниил первым перешёл реку, сражался в центре. После вступления в бой главных монгольских сил Даниилу и Мстиславу удалось оторваться от погони (Даниил останавливался и пил из реки, только после чего «почувствовал рану на теле своём»[6]), в отличие от двух других основных частей русского войска: преследоваемой монголами до Днепра черниговской и вынужденной остаться в укреплённом лагере над Калкой киевской. Родство с Котяном помогло Даниилу и после смерти Мстислава, в 1228 году, когда он был осаждён в Каменце коалицией, состоявшей из Ростислава Пинского, Михаила Черниговского, Владимира Киевского. Сеператные переговоры Котяна с Даниилом и уход половцев раскололи эту коалицию.

В середине 1220-х годов против Даниила, поддержанного поляками, дважды при поддержке Мстислава выступал Александр белзский, но затем Мстислав признал, что был введён в заблуждение. В 1230 году, когда Даниил уже занял галицкий престол, был раскрыт боярский заговор, в котором участвовал и Александр. Тогда его княжество подверглось разгрому со стороны Романовичей, присоединено к их владениям. Александр в 1233 году был призван галицкими боярами на княжение в обход Даниила, был захвачен в плен и, по одной из версий[8], умер в заточении.

Дальнейшие события летопись описывает таким образом, что Мстислав по причине недовольства им бояр отдал Галич венгерскому королевичу (1227 год) с перспективой забрать его назад при более благоприятной обстановке. Передача Галича Даниилу не рассматривалась именно по той причине, что исключала такую перспективу: «Княже, дай дщерь свою обрученую за королевича, и дай ему Галичь. Не можешь бо держати самъ, а бояре не хотять тебе…Аже даси королевичю, когда восхощеши, можеши ли взяти под нимь. Даси ли Данилови, в векы не твой будеть Галичь»[6]. В то же самое время Мстислав Немой завещал Луцкое княжество Даниилу в обход вотчинных прав своих племянников, старший из которых, Ярослав Ингваревич, овладел Луцком. По сообщению летописи, Даниил во время поездки в Жидичинский Николаевский монастырь, находящийся в 7 км от Луцка, отверг совет захватить Ярослава, но по возвращении из поездки послал на Луцк войска и перевёл Ярослава в Перемиль и Меджибож, но уже в качестве своего подручника[9]. В осаде Галича (1229 год), когда галичане призвали Даниила на княжение, в числе участников был Владимир Ингваревич. Королевича Андрея, потерявшего таким образом княжение, Даниил отпустил домой и проводил до Днестра.

После убийства Лешека Белого польской знатью Романовичи оказали его брату Конраду Мазовецкому помощь в междоусобной войне: вторглись в Великую Польшу, осадили город Калиш и взяли с него дань 1000 серебра (1229 год). Летописец отмечает, что «Иный бо князь не входилъ бе в землю Лядьску толь глубоко, проче Володимера Великаго, иже бе землю крестилъ»[6]. Борьба за Галич Галицко-Волынское княжество на карте Восточной Европы

В 1231 году, когда потерпевший неудачу в борьбе за Новгород Михаил черниговский стал претендовать на Киев, Владимир Рюрикович отдал Даниилу Поросье за помощь в защите Киева. Поросье Даниил отдал «шюрятам своим»[6], то есть сыновьям Мстислава Удатного, к числу которых, по одной из версий, относился и Изяслав.

В борьбе за Киев Даниил поддержал Владимира Рюриковича против Михаила черниговского и Изяслава, осаждал Чернигов, но был разбит под Торческом и лишился Галича, а Владимир Киева (1235 год). Крупнейшая междоусобица закончилась в 1236 году, когда Ярослав новгородский из суздальских Юрьевичей взял под свой контроль Киев, разорив по пути черниговские земли. Потеря Галича толкнула Даниила даже на то, чтобы 14 октября 1235 года в качестве вассала венгерской короны[10] участвовать в коронации Белы IV в Фехерваре, но это не принесло результатов: при описании дальнейшей борьбы за Галич в 1237 году летопись упоминает у Михаила венгерский гарнизон. Изяслав смог также ненадолго овладеть Галичем впоследствии, не получив помощи от монголов (1254 год). Тогда Даниил, не зная об отсутствии татар в отряде Изяслава, послал против него сына Романа со словами: «Аще сами будуть татарове, да не внидеть ужасъ во сердце ваше»[6].

Весной 1238 года, Даниил вернул город Дорогичин, подаренный Конрадом Мазовецким Добринскому ордену: «Не лепо есть держати нашее отчины крижевникомь Тепличемь, рекомымь Соломоничемь»[6].

Галичем Даниил смог овладеть только в конце 1238 года, воспользовавшись уходом Ростислава Михайловича с боярами на Литву.

В начале 1240 года монголы, разорив Черниговское княжество, расположились на левом берегу Днепра напротив Киева и потребовали сдачи города. Тогда Михаил уехал в Венгрию в поисках союза с королём Белой IV, а его семья, включая его жену (сестру Даниила), была захвачена в Каменце Ярославом[11], и тот отпустил пленников по просьбе Даниила. В Киеве Даниил посадил своего тысяцкого Дмитра, принял вернувшегося из Венгрии Михаила, обещал дать ему Киев (осуществлено в 1242 году, после нашествия и до передачи Киева монголами Ярославу Всеволодовичу в 1243 году), а Ростиславу Михайловичу дал Луцк.

В отличие от отца, Ростислав не отказался от борьбы, и ему удалось ещё однажды овладеть Галичем (1242 год), воспользовавшись боярской анархией из-за отъезда Романовичей в Венгрию и Польшу во время монгольского нашествия. Окончательно Ростислав, его венгерские, польские союзники и его сторонники из галицких бояр были разбиты Даниилом в Ярославском сражении (1245 год), ознаменовав окончание борьбы за восстановление единства Галицко-Волынского княжества[12][13]. Отношения с монголами и католическим миром

Такое резкое усиление позиций Даниила вызвало беспокойство в Золотой Орде. Даниил был вынужден в 1245—1246 годах поехать в Сарай, признать зависимость от ханов, чтобы сохранить государство. Хотя его приняли там довольно милостиво, но перенесённые унижения заставили южнорусского летописца заключить рассказ свой словами: «О злее зла честь татарская!»[6].

Теперь уже мирные отношения с татарами, в свою очередь, подтолкнули запад искать союза с Даниилом. Знаменитый Плано Карпини уже по дороге в Орду, заговорил с Васильком, а затем и с самим Даниилом о соединении церквей. Король Венгрии Бела IV, отказавшийся выдать свою дочь Констанцию за Льва Даниловича в 1240 году, во время взятия монголами Киева, теперь сам возобновил сватовство, и брак состоялся в 1247 году; эта родственная связь повела к тому, что Даниил принял участие в борьбе венгерского короля с чешским из-за австрийского наследства (походы 1248 и 1253 годов), причём сын его Роман женился на наследнице австрийского герцогства в 1252 году и заявил свои притязания на эту область.

Оба предложения римским папой Иннокентием IV Даниилу королевской короны и помощи против Орды в обмен на католизацию русских земель хронологически совпадают с вышеупомянутыми галицкими походами. Даниил согласился принять королевский венец и в январе 1254 году был коронован в Дрогичине; в том же году установился недолгий мир с Литвой. Уже в 1253 году Иннокентий IV объявил крестовый поход против Орды, призвав к участию в нём сначала христиан Богемии, Моравии, Сербии и Померании, а затем и католиков Прибалтики, в числе которых с начала 1251 года была, хотя и временно, Литва во главе с королём Миндовгом. Однако, Даниил уклонился от воссоединения церквей, и призыв к крестовому походу тоже остался лишь декларацией.

Даниил нашёл союзников и на Руси: в в 1250 году сподвижник Даниила митрополит Кирилл лично венчал во Владимире Андрея Ярославича владимирского с Устиньей (Анной) Даниловной, затем посетил Александра Невского в Новгороде, причём его приезд совпал с приездом папских послов. Но уже в 1252 году Андрей Ярославич был свергнут войском Сартака, а ярлык на великое княжение владимирское передан более лояльному брату Александру Невскому. В это время темником татарским в юго-западной Руси был Куремса, и первый эпизод его наступления на пограничные галицко-волынские земли — занятие Бакоты (в Подолии) — относится именно к этому времени. Затем он провёл ещё два похода (под Кременец и Холм), не принесших решительных результатов. Современное скульптурное изображение Даниила Галицкого

Не позднее 1248 года второй женой Даниила стала племянница великого князя литовского Миндовга (дочь неизвестного по имени брата Миндовга, сестра главного внутриполитического соперника Миндовга Товтивила), а в 1254 году утихла многолетняя борьба с литовцами, Шварн Данилович женился на дочери Миндовга, а вернувшийся из Австрии Роман Данилович получил Новогрудок.

В 1254—55 годах Даниил очистил от татар Понизье и Киевскую землю, угрожая Киеву, которым по ярлыку владел Александр Невский[14]. Но литовцы атаковали окрестности Луцка за то, что военные действия были начаты до их подхода, и Василько разгромил их. В том же 1255 году новый римский папа Александр IV разрешил Миндовгу воевать Русскую землю, после чего Даниил прекратил отношения с папой, сохранив королевский титул для себя и право на этот титул для своих преемников, которые именовали себя «Rex Russiae» и «duces totius terrae Russiae, Galicie et Ladimirie» («король Руси» или «князь всей земли русской, галицкой и владимирской»)[1].

В 1257 году в Орде утвердился Берке, а в южную Русь в 1258 году был назначен Бурундай, который привёл на Волынь войско и заставил Романовичей сделать выбор между сопротивлением ему и совместным походом на Литву (1258 год[15][16]), в который Даниил отправил командовать войсками своего брата Василько. В 1258 году, то есть незадолго до или уже во время этого похода произошёл заговор, захват в заложники и убийство Романа Даниловича[17][18] Войшелком и Товтивилом. Даниил отправил с монголами брата. Год спустя ситуация повторилась, на этот раз Бурундай заставил Романовичей срыть укрепления нескольких городов, затем с Васильком проследовал в Польшу и взял Сандомир[19]. Итоги правления Даниил Галицкий на Памятнике «1000-летие России» в Великом Новгороде

Даниил вёл борьбу с боярской олигархией и её ставленниками, стремящимися не допустить укрепление великокняжеской власти и распространения её на всё Галицко-Волынское княжество. Опирался на поддержку мелких и средних служилых феодалов и горожан, заинтересованных в укреплении княжеской власти. Даниил реформировал войско, сумел подавить боярские мятежи, один из которых мог закончиться для князя смертью, но его верный воевода Иоанн Михалкович (Михайлович) сумел разоблачить заговор и схватить 28 человек, большинство из которых было позже прощено. Несколько раз против Даниила вставали властные бояре Владислав, Судислав, Доброслав, присвоивший коломыйские соляные копи, и Судич.

Несмотря на то, что монголо-татарское иго было установлено и в Юго-Западной Руси, в ней оно носило более мягкие формы, чем в Северо-Восточной: галицко-волынские князья, хоть и платили дань и участвовали в походах Золотой Орды, но не посещали её (после поездки Даниила в 1245 году) и передавали власть в своих владениях по собственному порядку.

Выделение огромных владений Васильку Романовичу (в дополнение к Владимиру затем Луцка, Пересопницы, Белза, Берестья) не привело ни к одному конфликту между братьями, в том числе тогда, когда Даниил был вынужден возвращаться на Волынь после неудач в борьбе за Галич (в противоположность ситуации при их отце и дяде в 1188 году). Даниил и его сыновья не противились передаче Волыни наследникам Василька (за исключением инцидента в 1288 году, когда Юрий Львович занял Берестье «своим молодым умом», а затем вынужден был покинуть его «с великим соромом»), но и Василько, в свою очередь, не препятствовал передаче Луцка в кормление Михаилу черниговскому в 1240 году и не вспомнил по смерти Даниила о своём старинном праве на Галич и согласился на его наследование Львом Даниловичем, правившим совместно с братьями Шварном и Мстиславом (до 1269 года).

В 1245 году Даниил сделал своей резиденцией (т. н. излюбленным городом) вновь устроенный им город Холм, об украшении которого очень заботился (по одной из версий[12], перенёс в него столицу княжества из Галича). Даниил умер в 1264 году и был похоронен в Холме. Летописец, оплакивая его смерть, называет его «вторым по Соломоне»[6]. Память о Данииле Галицком Почтовая марка Украины Конник Даниила Галицкого. 2004

   Антон Хижняк. Роман «Даниил Галицкий».

   Алексей Югов. Роман «Даниил Галицкий».

   Художественный фильм «Даниил — князь Галицкий» (1987), (реж. Ярослав Лупий), в роли — Виктор Евграфов.

   В 2003 году учреждена государственная награда Украины — орден Данилы Галицкого.

   Во Львове, Галиче, Тернополе и Владимире-Волынском Даниилу Галицкому установлены памятники.

   В Ивано-Франковске его именем назван университет — Ивано-Франковский университет права имени Короля Данилы.

   В 2008 году ООО «Оболонь» выпустило пиво «Король Данило» с портретом Даниила.

   В 2011 год во Львове новый аэропорт назван именем короля Даниила Галицкого.

   Во Львове имя Даниила Галицкого носят Львовский национальный медицинский университет им. Даниила Романовича Галицкого и львовский аэропорт.

Семья, дети

Отец

   Роман Мстиславич (* около 1150 года, убит около г. Завихвоста 19 июня 1205 года), Новгородский князь (1168—1170), Волынский князь (1173—1187, 1188—1205), Галицкий князь (1187—1188), Галицко-Волынский князь (1199—1205), великий князь Киевский (1203—1205).

Мать

   Анна (имя Анна княгиня приняла в монашестве, до этого в летописях известна как «княгиня Романова») (умерла после 1219 г.), Великая Княжна киевская (1203—1205).

Жёны

   Анна Мстиславна Смоленская († до 1248 г.), дочь Мстислава Удатного. Жена Даниила не позднее 1219 года.

   Племянница (дочь брата) литовского короля Миндовга. Жена Даниила не позднее 1248 года.

Братья

   Василько Романович (* 1203 г., † 1269 г.), князь Белзский (1207—1211), князь Брестский (1221—1231), князь Волынский (1231—1269).

Сёстры

   Феодора Галицкая († после 1200 г.), замужем за Василько, сыном Владимира Ярославича Галицкого с 1187 (1188) года.

   Мария Галицкая († после 1241 г.), замужем за Михаилом Черниговским не позднее 1200 года.

Сыновья

   Ираклий (*около 1223 г., † около 1240 г.)

   Лев Данилович (*около 1228 г., † около 1301 г.), наследник отца, князь Белзский (1245—1264), Галицкий (1264—1301); по версии ЭСБЕ король, перенёс резиденцию из Холма во Львов[20].

   Роман Данилович, (убит 1258[21] или 1260[22]), князь Слонимский(?), Луцкий (до 1260 г.), Новогрудский (1254—1260), женат на Гертруде, племяннице Фридриха II, последнего герцога Австрии и Штирии из династии Бабенбергов.

   Шварн Данилович, († 1269 г., похоронен в г. Холм), князь Галицкий и великий князь Литовский (1264 (1268)—1269), женат на дочери великого князя литовского Миндовга.

   Мстислав Данилович († 1292 г.) — князь Волынский (с 1289 г.)

Дочери

   Переяслава Даниловна († 12 апреля 1283 г.). замужем за князем Мазовии Земовитом I

   Устиния Даниловна, замужем за великим князем Владимирским Андреем Ярославичем

   Софья Даниловна († ок. 1290 г.), с 1259 г. замужем за Генрихом V, графом Шварцбург-Бланкенбургским (ок. 1235—1287).