Reverend Roman Maria Lysko

Is your surname Lysko?

Research the Lysko family

Reverend Roman Maria Lysko's Geni Profile

Share your family tree and photos with the people you know and love

  • Build your family tree online
  • Share photos and videos
  • Smart Matching™ technology
  • Free!

Reverend Roman Maria Lysko

Birthdate: (35)
Birthplace: Horodok, Ukraine
Death: October 14, 1949 (35)
Lviv, Ukraine
Immediate Family:

Son of Reverend Volodymyr Lysko and Ivanka Cehelsky
Husband of Neonila Huniovsky
Father of Oleksander Lysko; Private; Zvenyslava Lysko and Chrystyna Lysko
Brother of Volodymyra Maria Lysko; Liubov Olena Maria Lysko; Olexander Andrij Maria Lysko; Markian Maria Lysko; Private and 1 other

Managed by: Private User
Last Updated:

About Reverend Roman Maria Lysko

The Blessed Rev. Roman Lysko was born on August 14, 1914 in Horodok, Lviv Oblast in western Ukraine. He belonged to the Greek-Catholic "Uniate" church. He studied at the Academy of Theology in Lviv and was happily married. In 1938, he graduated from the seminary and married Neonila Huniovska, a priest's daughter. Together with his wife, he ministered to young people, and Rev. Roman had special poetic and artistic talents. On August 28,1941 he was ordained by Metropolitan Andrej Sheptytsky, who headed the Ukrainian Catholic Church from 1901 until his death in 1944. He was assigned administrator for the parish in the village of Kotliw, Oliyiv county. In 1944 Rev. Roman was assigned to a parish in the village of Belzets, Zolochiv county. He was also a member of the underground Ukrainian youth organization Plast in his 30's and leader of the Plast group "Fox" (Lys).

On September 9, 1949 Rev. Roman was arrested by the NKVD (the precursor to the KGB) and put in a prison in Lontskoho Street in Lviv. He refused to sign a statement that he converted to the Orthodox Church and remained faithful to his people and his Church. Noted for loudly singing Psalms while in prison; his keepers thought he'd lost his mind. Such stories abound, along with rumours that he was entombed inside a prison wall and left there to starve to death. Refusing to turn from his Catholic faith, the NKVD (KGB) officers chained him and sealed him up in a wall, while he was still alive. His spirit undeterred, Lysko was heard by other prisoners singing within what was to become his tomb.

For a brief time the family helped with food parcels which they sent to the prison located on the corner of Lonsky Avenue in Lviv. They always received a note of thanks, of affection, and a signature. Later, for 6 months, parcel privileges were suspended. When privileges resumed, the family received a note of thanks, without the words of endearment, and in a strange hand. This is how the family realized Roman Lysko had died. Although the exact date of his death is unknown, the year is thought to be 1949.

His niece Lidia Kupchyk, recalls his family's last contacts with him: "He was imprisoned on Lontskyi Street. His mother brought packages, which at first were accepted. Sometimes his grandmother came from Zhulychi to visit him. The prisoner could thank the giver with the same card the package was sent with. The cards were always sent back; even the bags in which they usually put the packages were sent back. And there were always those cards, on which he wrote" Thank you. Many kisses" and signed it. After the murder of Halan (a communist agitator), they refused to accept the packages. But after six months, when they started to accept packages again, then the relatives found a card with "Thanks" and a signature, but in a stranger's hand. It was completely different handwriting."

His family tried several times to obtain information, but they were rejected each time. In 1956 they heard that he died on October 14, 1949 of a heart attack, but many claimed to have seen him imprisoned or heard him sing hymns at a later date than that.

A plaque on that building on Lonsky Avenue reads that here, within the walls of this building, entombed alive, lies Father Roman Lysko, who gave up his life for his faith.

He was beatified on June 27, 2001 by Pope John Paul II during his visit to Lviv, Ukraine. His wife Neonila was present at the ceremony. As Rev. Borys Gudziak, rector of the Ukrainian Catholic University, said at that time: "We rejoice with Neonila Lysko, who for such a short time was comforted by the close presence of her husband, but his glory will last forever".

_____________

_____________

О Reverend Roman Maria Lysko (русский)

Мученик за віру отець Роман Лиско – народився 14 серпня 1914 року у м. Городку на Львівщині у священичій родині. Навчався у Львівській Богословській Академії. Однокурсники згадують, що Роман Лиско був улюбленцем ректора Йосифа Сліпого. Він друкував статті у церковно-суспільному часописі “Нива”, мав неабиякий поетичний хист, а понад усе любив працювати з людьми, особливо з молоддю. Під час канікул на парафії свого батька керував хором, виголошував лекції, організовував аматорські вистави. Радянська влада ніяк не могла примусити о. Романа перейти на московське православ’я. Йому погрожували, врешті заборонили правити в церкві. Тоді український священик починає відправляти підпільно у селах Галичини і потай приходить зі Святими Тайнами до віруючих. 9 вересня 1949 року його заарештувло НКВД і вкинуло до тюрми на вул. Лонцького у Львові. Під час обшуку в церкві, де служив о. Роман, солдати НКВД знайшли релігійну літературу, яка, на їхню думку, мала націоналістичний характер, а також закопану поблизу церкви сотню патронів.

Поширювались чутки, що 33-річний отець Роман збожеволів від тортур і співав у тюрмі на повний голос псалми. Потім його живцем замурували в стіні. На останній картці, яку відправив передачею, о. Роман написав рідним: «Дякую. Цілую». Уже через роки прийшло повідомлення, що «По делу Лиско, Романа Владимировича, умершого 14 октября 1949 г. от паралича сердца, прокуратурой Львовской области произведено дополнительное расследование и дело Лиско Р. В. 26 октября 1955 г. прекращено не за смертью обвиняемого, а за недоказанностью обвинения. Таким образом, Лиско считается реабилитованным”. У отця Романа було троє дітей і, за переказами, міцне здоров’я. Його беатифіковано (занесено до мучеників церкви ) – 27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії.

Затрубіть трубою, ангели-лики, Смертію святою гине смерть навіки…

Це слова із пісні, яку 1948 року склав о.Роман Лиско. Чи знав, пишучи їх, цей молодий, енергійний і талановитий священик, що це останній рік його життя? Чи знав він, що невдовзі йому доведеться стати мучеником за віру? Що і його смерть наповниться святістю, яка живитиме Українську Греко-Католицьку Церкву? Мабуть, не знав – але завжди був готовий віддати життя за віру, за Бога, за народ.

У попередньому розділі ми розповідали про видатного українського душпастиря Володимира Лиска, декана Золочівського. А сьогодні піде мова про його сина – отця Романа Лиска, який у 2001 році в ході візиту в Україну Папи Івана Павла ІІ був проголошений Блаженним священомучеником. Є наймолодшим із сонму беатифікованих українських мучеників.

І хоч йому судилося прожити всього 35 літ, він залишив глибокий слід в історії Української Церкви та прославив її як Блаженний священомученик. Тож пом'янімо гідно цю достойну постать.

Народився Роман Лиско 14 серпня 1914 року в м.Городку. Отримав при хрещенні три імена: Роман–Іларіон–Марія. Даючи ім'я Марія усім своїм дітям (як дочкам, так і синам), побожні Романові батьки поручали своїх дітей опіці Матері Божої. Можливо, це й спричинило якесь особливе знамення Пресвятої Богородиці у долі о.Романа.

Син відомого в той час душпастиря і просвітителя о.Володимира Лиска та Іванни Цегельської, внук уславленого отця-шамбеляна Михайла Цегельського, Роман з юних літ не мислив себе поза священичим саном.

Навчався в 4-класовій польській школі з шестирічним навчанням у містечку Сасові. Потім у давньокласичній Львівській гімназії, проте закінчив гімназію у Камінці Струмиловій. Можемо припускати, що батькам задорого було утримувати Романа у Львові і його дали мешкати до дідуся о.Михайла Цегельського, пароха Камінки Струмилової, де Роман і навчався в гімназії. Навчаючись у гімназії, Роман Лиско був завзятим спортсменом і пластуном, був членом тайного Пласту в Камінці Струмиловій.

Закінчивши в 1932 році гімназію, зразу поступив до Львівської Богословської Академії. Під час навчання у Богословській Академії виявились його непересічні здібності, енергія, талант до наукової праці. Будучи теологом, друкував свої реферати і розвідки у церковно-суспільному часописі "Нива". Його однокурсник о.Степан Харина незадовго перед своєю смертю згадував, що Роман Лиско був першим учнем серед однокурсників і улюбленцем отця-ректора Йосифа Сліпого. А світлої пам’яті о.Роман Дурбак, репресований священик-поет, захоплено оповідав, що Роман Лиско мав неабиякий поетичний хист, особливо згадувалась отцеві Романова віршована поема про Богоматір Марію, яку ще не вдалося віднайти. Зате маємо його велику ґрунтовну теологічну розвідку "Слава Пресвятій Богородиці у наших богослуженнях", яка в 1935 р. з номера в номер публікувалася в часописі "Нива". У цій праці на високому богословському рівні автор досліджує, в який спосіб наша східна Церква величає Пресвяту Богородицю.

Та найбільше Роман Лиско тяжів до безпосередньої праці з людьми, особливо з молоддю. У час вакацій працював із Марійським Товариством на парохії свого батька, керував хором, виголошував лекції та реферати, організовував аматорські вистави, тощо. Сасівські жінки, які були тоді юними членками Марійської Дружини, дотепер пам'ятають піснеспіви Воскресної Утрені, яку розучив з ними Роман Лиско, їхнє виконання приносило цій Марійській Дружині визнання й захоплення і в сусідніх парохіях. А пісню, яку потім склав і розучив з молоддю села Дроздовичі Городоцького району, дотепер виконує сільський хор.

У 1938 р. Роман Лиско закінчив теологію, одружився з Неонілею Гуньовською, дочкою пароха с.Махнівці на Золочівщині. Цікавим і повчальним є той факт, що їхнє весілля, на якому було багато священиків, відбувалося без алкогольних напитків. В той час передові інтелігенти пропагували боротьбу з алкоголем і самі подавали приклад тверезого, здорового й духовного життя.

Коли наступив час большевицької окупації (перших совєтів, як кажуть в народі), Митрополит Андрей відклав заплановане висвячення Романа і порадив йому деякий час поучителювати. В такий спосіб оберігав Митрополит молодих теологів від нападок безбожної влади. Отож два роки Роман Лиско працював вчителем разом із своєю дружиною у школах сіл Побіч і Колтів Олеського району.

28 серпня 1941 року, у світлий празник Успіння Богородиці, Роман Лиско був рукоположений Митрополитом на священика. У празник Пресвятої Богородиці і з присутністю Її образу в серці постав новий священик, якому судилося стати мучеником за віру, за свій обряд. Отримав призначення на завідателя парохії с.Колтів Оліївського деканату, де учителював. Велике враження зробило на дітей села те, що їхній улюблений учитель став їхнім священиком, дотепер зворушено розповідають про це.

Молодий священик особливо дбав про дітей, відтепер збирав їх як у церкві, так і в себе вдома на приходстві, вчив співати. Був надзвичайно музикальний, чудово грав на фортеп'яно та скрипці, чим дуже імпонував дітям. А маючи вроджений, успадкований педагогічний хист (адже мати його Іванна Цегельська-Лиско мала ґрунтовну педагогічну освіту і певний час вчителювала), давав дітям добрі пісенно-музичні вміння та шліфував у їхніх душах глибоку духовність.

У 1944 році, після того, як церква і село були зруйновані внаслідок запеклих боїв у т.зв. Колтівському котлі, де с.Колтів було в центрі фронту, о.Лиско був призначений парохом с.Белзець Золочівського району, де пробув до 1948 року.

Настали роки насильницької ліквідації Української Греко-Католицької Церкви. Відмовившись підписати православ’я і перейти під юрисдикцію Московського патріархату, о.Роман Лиско зазнавав різних утисків і переслідувань, його намовляли перейти до Російської Православної Церкви, при цьому не раз погрожуючи револьвером, врешті заборонили відправляти в церкві та закрили її. Над отцем нависла загроза арешту. Переїхав з родиною (а мав на той час уже четверо малих дітей) до м.Городка. Там отцеві прийшлося пережити смерть його наймолодшої однорічної донечки.

У Городку став нелегальним сотрудником пароха Городка о.Онуфрія Малецького. Отець Малецький, хоч і підписав формально православ'я, проте дотримувався ще греко-католицького обряду. Він нелегально прийняв о.Романа Лиска як сотрудника і доручив йому відправляти богослужіння в його дочірній церкві в с.Дроздовичі. Так само поступив і о.Андрій Дорош, парох с.Річичани, який віддав о.Роману відправи у його дочірній церкві в с.Братковичі. Таким чином, о.Роман Лиско відправляв у греко-католицькому обряді в селах Дроздовичі і Братковичі, які формально були вже підпорядковані Російській Православній церкві. Тайно йшов із Святими Тайнами до всіх потребуючих (якими часто були учасники підпільної боротьби проти окупантів). Часто їздив радитись до о.Хмільовського у с.Мшана, видно, визнавав його старшинство, коли всі Владики вже були заарештовані. (Потім залізничні квитки до с.Мшана, якими бавились його синочки, енкаведисти в час обшуку забрали як "доказ вини").

Так тривало приблизно протягом року.

8 вересня 1949 року о.Роман Лиско був заарештований у Городку, при цьому зробили довготривалий обшук у його помешканні, який тривав майже всю ніч. І 9 вересня о.Лиско був поміщений до тюрми на вул.Лонцького у Львові.

Будучи заарештованим большевицькими сатрапами, цей 35-літній священик більше не побачив своїх рідних, а вони не лише втратили його, але й не могли нічого довідатися про його долю. Вдалося лише взнати, що перебуває на Лонцького, і подати три передачі для нього. Тішилися, що їх прийняли і що назад повертали порожній мішечок та маленьку карточку-повідомлення, на якій рукою отця було написано "Отримав, дуже дякую…" Тішилися, що цю карточку тримав він у своїх руках, по рідному почерку намагалися вгадати, чи тремтіла рука, чи дуже страждає…

Та скоро ця ниточка зв'язку із ув'язненим обірвалася. Після вбивства Ярослава Галана репресії посилилися, у тюрмах припинили приймання передач усім в'язням і шість місяців ніхто не знав, хто там ще живий… Аж у травні 1950 р. знову почали приймати передачі для ув'язнених. Прийняли 31 травня і для о.Романа Лиска. Це був спалах радості й надії… Але дістали новий удар, нову тривогу, бо на звороті супровідної картки був підпис, зроблений чужою рукою.

На спробу рідних довідатись, що є з отцем, відповіді не було і передач більше не приймали. Відтоді вже родина нічого не знала про нього, а троє малих дітей відчули себе сиротами. Звернення у різні інстанції не давали ніяких результатів, намарно оббивали прокурорські пороги мати та старша сестра, їм або не відповідали на запити, або говорили несусвітні нісенітниці на кшталт "післаний на війну до Кореї".

Лише 20 лютого 1956 р., після звертання до високих московських інстанцій, прийшло повідомлення з Прокуратури СРСР «что по делу Лыско Романа Владимировича, умершего 14 октября 1949 г. от паралича сердца, прокуратурой Львовской области произведено дополнительное расследование и дело о Лыско Р.В. 26 декабря 1955 г. прекращено не за смертью обвиняемого, а за недоказанностью обвинения. Таким образом Лыско считается реабилитированным».

Вельми сумнівною є дата смерті о.Романа, оскільки деякі колишні в’язні потім стверджували, що бачили його в тюрмі кілька місяців пізніше після вказаної дати. А щодо причини смерті...– то можна лише здогадуватися, від чого помер цей 35-річний чоловік, який не лише ніколи не мав проблем із серцем, а взагалі мав чудове здоров’я. Поширювались чутки, що молодий о.Роман Лиско збожеволів від тортур і співав у тюрмі на повен голос псалми. Вони були такими достовірними, що його сестра Володимира роками об’їжджала психіатричні лікарні, розшукуючи його, але ніде не знайшла. А ще були перекази, що його живцем замурували у стіні. Також один із колишніх співкамерників оповідав, що одного разу їх усіх вивели з камери, залишивши там лиш о.Лиска. Другого дня їх повернули в ту камеру, але його там більше не було.

Отож, донині не знає ніхто, як і коли загинув цей душпастир, який міг би ще довго й добре служити Богові та людям, та де його поховано. Достеменним є лише те, що нікого не видав та не порушив священичої присяги. За те й загинув у тюрмі як мученик.

Зворушливим і знаменним є те, що тепер – 60 літ після загибелі о.Романа Лиска – сучасники свято бережуть пам'ять про нього.

Так на Золочівщині і на Городоччині та у Львові відбулися численні урочисті академії, присвячені цьому священикові-мученику. Представники старшого покоління зворушливо діляться спогадами про отця, а молодь вшановує пам’ять о.Романа Лиска піснями й віршами, а також своїми дослідженнями його життя і творчості. Воістину, Блаженний отець Роман живе серед нас!

Хочеться від усього серця побажати і сьогоднішнім душпастирям такої вічно живучої і святої пам'яті про них у будуччині. У наш час нема потреби віддавати за свою віру життя, вистарчає лише бути таким побожним, ревним і жертовним для Бога і людей, яким був Блаженний священомученик Роман Лиско.

Так, саме Божим посланником можемо вважати о.Романа Лиска. Завдяки йому та сотням інших священиків-мучеників і стійких у вірі мирян вистояла, вижила Українська Греко-Католицька Церква, яка, в свою чергу, була найсильнішою запорукою незнищенності національного духу. Всевишній Творець посередництвом священиків та пророків, яких посилав нам впродовж усієї історії, дарував українцям подиву гідну незнищенність…

view all

Reverend Roman Maria Lysko's Timeline

1914
August 14, 1914
Horodok, Ukraine
1940
1940
Age 25
1944
1944
Age 29
1947
1947
Age 32
1949
October 14, 1949
Age 35
Lviv, Ukraine