Rev. Mykhailo Mosora - о.Михайло Мосора

Священник Михаїл Мосора :
з людьми і для людей

5 серпня 1948 року в Скольому помер довголітній парох Церкви Пресвятої Богородиці о. Михаїл Мосора. Пам’ятаю дощовий серпень. В Cколе на похорон з’їхались тисячі людей не тільки з ближніх і дальніх сіл Скільщини , але й з багатьох куточків Галичини. Минуло з цього часу майже півстоліття, а ми хто пам’ятає згадуємо з благоговінням цю прекрасну людину.
Народився Михаїл Мосора 6 жовтня 1862 року в Рогатині на Івано-Франківщині. Після закінчення студій та теології у 1905 році приїхав у Сколе з Бережанщини, з дружиною Антоніною з Лижогубських-Мосора та дітьми вже , як широко відомий діяч на релігійному, національному та економічному полі. Тоді, 1905 році він став парохом в місті Сколе, столиці бойківської Верховини.
Приїхавши в Сколе о.Михаїл помимо душпастирства активно працював з громадськістю.
Перед тим єдиний д-р Андрій Чайковський , який провадив дуже короткий час, протягом двох років, адвокатську канцелярію в Скольому, почав громадську працю заложенням Позичкової каси «Верховина». Отець Мосора був начальним директором цієї каси впродовж усього її існування-аж до осени 1939 року. Завдяки кредитовій діяльності «Верховини» головно до Першої світової війни , врятовано багато селянських господарств від ліквідації та руїн, а діяльність її поширилась далеко поза межі судового та політичного повіту Сколе. Навіть селяни з Угорщини приходили часто до о.Мосори за грошовою поміччю і порадою ( І.Гребеняк США , збірник «Стрийщина» т.ІІІ, стор.44).
Разом з доктором Петрушевичем і доктором Ваньом засновує о.Михаїл Мосора першу на Бойківщині торговельну спілку «Єдність».
Як голова Філії «Просвіти» та «Відродження» Скільщини, добився великих успіхів. У всіх гірських селах корчми перемінилися на читальні «Просвіти» та школи. Організував також в Скольому початкові кляси української гімназії та вчительські семінарії, даючи цим спроможність , дітям бідніших батьків набути середню освіту. В 1917 році заснував «Сирітський Приют», куди стягав дітей-сиріт з цілої Скільщини.

З часом його заходами вибудовано сирітський дім-захоронка ім. Митрополита Андрея Шептицького, який утримували сільські меценати, а обслуговували сестри василіани. що ним о. Мосора займався аж до приходу більшовиків Під час німецької
окупації отець декан, уже глибокий старець , як міг підтримував голодуючих людей і опікувався сиротами
.
У пам’ятному листопаді 1918 року гурток українців під проводом свого пароха перебрав, в імені Української Народної Республіки у Скольому владу від австрійської адміністрації. В 1919 році негайно після приходу до влади поляків о.Мосору заарештовано. Він пересидів тоді більше, як півроку по тюрмах (у Стрию, Перемишлі, Ярославі та Львові). На початку 20-х років був заарештований знову під час підготовки до виборів до польського сойму.
У політичній ділянці був одним із організаторів і головою Української Національно-Демократичної партії, опісля Українського Національно-Демократичнго Об’єднання повіту коле. Брав живу участь у виборах, спершу до австрійських, опісля до польських законодавчих установ.
Отець Мосора підтримував і такі акції, як страйк лісових робітників нa тартаку баронів Гроедлів в1936 році. Робітники доведені до відчаю жорсткм визиском і важкими життєвими обставинами, почали страйк і при допомозі свого священника і діяча доктора М.Ценка, добилися переможного закінчення страйку.
Замешкав на Гірці в домі Миколи Вільшинського . Це була людина високоосвідчена і благородна, знала досконало латинську, грецьку і німецьку мови, а також вільно розмовляв польською . ( В 1942 році уроки латини брав у о.Мосори юний Гриць Дем’ян, наш краянин , майбутній вчений, депутат Верховної Ради).
1911 році зусиллями о.Мосори в деканальній Церкві Різдва Богородиці в Сколім була встановлена пам»ятна таблиця до 100-річчя з дня народження Маркіяна Шашкевича( Маркіянови Шашкевичеви в 100-літну річницю уродин Скільська Верховина 1811-1911).

(В 1910р. о. Мосора став головою Товариства «Просвіта», згодом членом екзекутиви Центросоюзу. В 1918р. , коли була проголошена ЗУНР о.Мосора разом з такими відомими людьми, як Іван Билень, Іван Гребеняк активно працював над впровадженням діловодства в установах та навчання в школах українською мовою. Одночасно з громадсько-просвітницькою діяльністю працював катехитом в школі, вів літопис всіх визначних подій на даному терені. На жаль під час арешту його зятя Євстахія Гавриліва в 1945 році в домі цей документ знайдено і конфісковано.
В усіх селах Скільщини разом з місцевими священниками о.Мосора закладав читальні « Просвіти». Помагали йому в цій нелегкій і благородній справі його діти-два сини і п’ятеро доньок.

До речі наймолодша донька Мирослава працювала вчителькою в с.Либохора. Під час якоїсь імпрези в нашій Церкві співали « Боже великий, єдиний». Про це було донесено в «постерунок» поліції і вчительку Мирославу Мосору з роботи було звільнено, як не благонадійну і вже до кінця свого життя вона не змогла зайняти своє місце в освітній роботі. Сім’я весь час терпіла нестатки і переслідування.
В Скольому, як згадує доктор Микола Ценко з США існувала філія опіки над могилами Січових стрільців(філія Товариства О.В.М.в Сколім-Товариства охорони воєнних могил у Львові), яку постійно очолював о. Мосора і через яку не раз мав багато неприємностей від влади.

Опіка над могилами УСС-сів на Маківці та рік-річні походи духовенства і населення на Свято Героїв були справою о.Мосори, як голови «Товариства Охорони Воєнних Могил». Заходами пластунів були ті могили впорядковані, а у святах брало участь все більша кількість, аж дійшла 1936 році до понад 30 тис. учасників з цілої Західної України того часу .За той похід о.Мосора заплатив аж 500 злотих кари, а свята з цього часу польська влада заборонили.
О.Михаїл Мосора мав пряме відношення до встановлення пропам’ятної таблиці поляглим Українським Січовим Стрільцям на горі Маківці за проектом артиста-різьб’яра С.Литвиненка, вмурована в парохіальній Церкві с.Тухля.

Економічне і національне відродження Скільщини завдячувало багато невсипущій діяльності о. декана Михаїла Мосори.
Коли в 1944 році наближався фронт і почалась евакуація Сколього , о.Мосора виїхав лише до Лавочного. Після переходу фронту повернувся до Сколього і незабаром помер.
То ж помолімося в ці дні за цю велику людину, яка жила і працювала для народу в ім’я Господа Бога.

Доповнив статтю Ігор Чудійович- Сколе-Бойківщина 01.10.2012 р.

Народний часопис Сколівщини «Бойківська Думка» №59 ,10 серпня 1995 р.