Neonila Huniovsky

___________

У 1938 р. Роман Лиско закінчив теологію і одружився з Неонілею Гуньовською, дочкою о. Матвія Гуньовського, пароха с. Махнівці на Золочівщині, та Олени з дому Гапій.

Роман Лиско і Неля Гуньовська познайомилися в містечку Поморяни на Золочівщині. Роман приїхав до своєї тети Марії Кармазин, яка була дружиною пароха Поморян, а Неля проводила вакації в батьків у с.Махнівці, коло Поморян. В той час до Поморян приїхав театр під керівництвом режисера Блавацького і ставив відому п’єсу Сенкевича “Quo vadis?” Неля з родичами, приїхавши до Поморян задля театру, вступила, як звичайно бувало, до мешкання Кармазинів і там познайомилася з Романом. Разом пішли до театру і з того часу підтримували знайомство.

Неоніля Лиско, 1922 р.н., дочка о.Матвія Гуньовського і Олени з Гапіїв, у 1938 р. закінчила гімназію Сестер Василіянок у Львові і вийшла заміж за Романа Лиска. Народила четверо дітей, та наймолодша донечка померла однорічною в 1948 році. Коли в 1949 році нелюдська репресивна система позбавила її чоловіка, Нелі Лиско було 27 літ. Залишилася в глибокому розпачі, з трьома малими дітьми на руках, без засобів існування...

І саме в цей важкий час виявилась велика сила духа цієї матері, її незламність і працьовитість. У надзвичайно тяжких психологічних і матеріальних обставинах вона пішла вчитись на курси медсестер, одночасно заробляючи уроками музики в музичній школі.

Закінчивши півторарічні медичні курси, працювала медсестрою в лікарні і здобула визнання як добросовісний і кваліфікований працівник, була операційною сестрою. Але оскільки платні медсестри забракало на утримання трьох дітей (а допомоги від держави ніколи ніякої не мали!), продовжувала працювати і в музичній школі. Хоч була музично обдарована і мала добру підготовку, почали закидати їй, що не має радянського документа про музичну освіту.

Поступила у Львівську музичну школу для дорослих, раз на тиждень покидала дітей самих, їхала до Львова і весь день проводила в цій школі. Покидала дітей сплячими і верталась, як вже спали, але потрібне свідоцтво здобула.

Відчайдушно дбаючи про дітей, багато енергії тратила, щоб довідатись про долю свого чоловіка. Оббивала пороги прокурорських кабінетів, слала численні листи-запити, та все намарно. Аж у 1956 р. прийшло, як уже сказано, повідомлення, що о.Роман Лиско помер у тюрмі в 1949 р. і посмертно реабілітований. Не хотілось вірити у це...

Не раз їй траплялося вийти вдруге заміж, її шанували за порядність, інтеліґентність, працьовитість, достойні люди пропонували їй свою руку. Та вона навіть не припускала такої можливості. Посвячува-ла себе лише дітям. А може, жевріла глибоко в серці надія, що ще десь живе її чоловік?.. Чи прагнула і мертвому йому берегти вірність?..

Дуже важким було життя цієї осиротілої родини, та Божа опіка не опускала її. Милосердний Господь посилав цій родині поміч посередництвом родини й добрих людей.

Дотепер з вдячністю згадує пані Неля, як першим до її дому після того зловіщого візиту енкаведистів, які позбавили родину глави сім’ї, прибув отець Андрій Дорош. Вірний приятель отця Романа, ризикуючи впасти в немилість властей, поспішив з потіхою, порадами, матеріальною допомогою. І надалі о.Андрій Дорош і його дружина Стефанія були щирими приятелями родини Лисків.Чим могли, допомагали сусіди Сеники.

В міру можливостей допомагала родина Купчиків. Доброю приятелькою і товаришкою по нещастю була пані Ольга Галій, дружина арештованого о. Василя Галія. Разом з п. Нелею закінчили медсестринські курси, обі працювали медсестрами і підтримували одна одну. Та й інші добрі душі посилав Господь цій родині.

І вчителі дітям траплялися вирозумілі й доброзичливі, хоч знали, що над ними, поки не дістали реабілітацію батька, висіло тавро “дітей ворога народу”.

Отож з Божою поміччю виростила пані Неля своїх дітей, гарно виховала. Сини закінчили інститути, дочка здобула музичну освіту. Появилися внуки, згодом – і правнуки…

І сама пані Неля завжди старалася бути помічною людям. Характерною рисою її була доброзичливість до людей, щире прагнення всім прийти на поміч. Ніколи не жила вона для себе, завжди була в турботах про ближніх: про своїх дітей, про широку родину свою і свого чоловіка. Як медсестра приходила на допомогу багатьом. Була і є добрим зразком уособлення всіх християнських чеснот.

Бог дарує пані Нелі спокійну життєву осінь у теплі любові всіх рідних. Можливо, і Блаженний священомученик Роман допомає їй своїми молитвами…

Отець Роман Лиско, як уже згадувалося, залишив сиротами трьох дітей: сина Олександра, 1940 р.н., сина Любомира, 1941 р.н. і дочку Звениславу, 1944 р.н.

Попри нелегке й невеселе, матеріально скрутне дитинство (а може, завдяки йому?) виросли всі працьовитими, турботливими один про одного, помічними своїй матері. Маючи від Бога добрі здібності, всі гарно вчилися, брали активну участь у художній самодіяльності, в спортивному житті школи.