Stepan Nyzhankivsky

--------------------------------------------------------------------------------

НИЖАНКІВСЬКИЙ Степан Остапович (1898—09.06.1931) — політ. діяч, член Української військової організації та Організації українських націоналістів. Син О.Нижанківського. Учасник національно-визвол. боротьби укр. народу 1918—20, старшина Української Галицької армії. Після війни опинився в Чехословаччині, активний діяч студ. руху, голова Центрального союзу українського студентства (1926—27), співпрацював у «Студентському віснику». Один із засн. Укр. громади в ЧСР, був головою Групи української національної молоді в ЧСР, співредактором ж. «Національна думка», секретарем управи Союзу орг-цій укр. націоналістів (1927), представником УВО у ЧСР. Брав участь у 1-й і 2-й конференціях укр. націоналістів у Берліні (3—7 листопада 1927) та Празі (8—9 квітня 1928). Автор 2-х рефератів на 1-й конгрес ОУН. Після конгресу обраний членом Гол. суду ОУН, також був відп. редактором органу Проводу укр. націоналістів — ж. «Розбудова нації». Після смерті С.Охримовича в квітні 1931 призначений крайовим провідником ОУН на західноукр. землях, але невдовзі помер внаслідок тяжкої недуги в м. Стрий.

Нижанківський віддає на службу найдорожче, що мав — трьох синів Нестора, Степана, Богдана, які стають січовими стрільцями.

Таким кандидатом виявився д-р Степан Нижанківський. Як колишній старшина Української Галицької Армії і член УВО, він був авторитетом для всіх членів УВО, що рекрутувалися з лав колишніх вояків УГА, УСС і СС; а як один із організаторів „Групи Української Національної Молоді”, що на чужині була ідеологічно-політичним відповідником для крайового „Союзу Української Націоналістичної Молоді”, і як головний ініціатор та кількакратний голова „Центрального Союзу Українського Студентства”, врешті, як автор рефератів на І Конґрес Націоналістів і пізніший член Головного Суду ОУН, д-р Степан Нижанківський здобув собі симпатії і дуже великий авторитет серед націоналістичної молоді на Західній Україні.

Це була розумна й корисна пропозиція. Полк. Є. Коновалець апробував її, а д-р Степан Нижанківський погодився прийняти відповідальне завдання. З тією метою він з-за кордону повернувся до своєї родини в Стрию, нібито для лікування своєї хвороби шлунка. В той час д-р Степан Нижанківський був поважно хворий, але як і він, так і його друзі вірили, що під дбайливою опікою лікарів молодий і загартований у воєнні роки організм переможе недугу. Одначе незабаром виявилося, що це не проминаюча недуга, а невилічимий пістряк шлунка. Очевидно, що такий стан здоров'я д-ра Степана Нижанківського не дозволяв на те, щоб ставати до революційної праці на керівному пості. Тому реалізацію пляну відкладено, тим більше, що праця ОУН на ЗУЗ під керівництвом Степана Охримовича розвивалася задовільно, а співпраця Крайової Екзекутиви ОУН з сотн. Богданом Гнатевичем, як Крайовим Комендантом УВО в характері дорадника КЕ ОУН укладалася гармонійно, без найменших конфліктів. А тому д-р Степан Нижанківський тимчасово міг залишатися „на відпустці” та лікуватися.

Несподівана смерть Степана Охримовича знову зактуалізувала потребу повороту д-ра Степана Нижанківського до активної праці – як нового Крайового Провідника ОУН і рівночасно Крайового Коменданта УВО. Але важка хвороба не дозволила на це; замість сподіваної полегші, стан здоров'я хворого погіршився і 9 червня 1931 року д-р Степан Нижанківсьский помер.

У своєму офіціозі „Розбудова Нації” чч. 7-8 за липень-серпень 1931 року Провід ОУН надрукував про покійного такий некролог:

„Д-р Степан Ніжанковський, заприсяжений член Організації Українських Націоналістів, член Головного Суду ОУН і відповідальний редактор „Розбудови Нації”, помер 9 червня 1931 р. у Стрию, на Західній Україні, на 34-му році життя.

„Небіжчик був середущим сином відомого українського композитора о. Остапа Ніжанковського,[153] який, разом із Державним Секретарем Мартинцем, згинув трагічною смертю під час українсько-польської війни, підло збитий польськими вояками.

„Покійний Степан, вийшовши з інтелігентної, патріотичної сім'ї, виніс із дому гарячу любов до свого народу, небуденну культурність і характерність, якими визначався на протязі цілого свого, недовгого, життя. По тяжких боях за волю свого народу, в яких брав участь як старшина УГА, небіжчик опинився на Чехо-Словаччині, де попри фахові студії, що їх покінчив у такий короткий час, як лише дозволяли університетські приписи, віддався праці в студентських, громадських і політичних організаціях.

„Зокрема замітна його роля в діяльності „Центрального Союзу Українського Студентства” (ЦЕСУС), де початкове він вів реферат міжнародніх зв'язків; як представник українського студентства, брав участь у різних міжнародніх студентських з'їздах, на яких вміло та гідно заступав не лише інтереси українського студентства, а й цілого українського народу, з притаманною йому завзятістю, відвагою і відвертістю, висуваючи українську справу та обвинувачуючи наших національних ворогів. Також активно проявлявся він в „Українській Академічній Громаді” в Празі, в „Студентському Віснику” як його співробітник тощо. За сумлінну працю студентство наділило його найвищим довір'ям, обравши його головою „ЦЕСУС”-у.

„Багато часу й праці присвятив небіжчик об'єднанню української еміґрації в Чехо-Словаччині, яка, пересварена, ніяк не могла вміститися під одним дахом; та переконавшися в неможливості досягнути бажаного об'єднання, Разом з іншими закладає „Українську Громаду в ЧСР”, а далі працює над створенням „Союзу українських організацій”

„Але найбільші його заслуги в справі розвитку націоналістичного руху. І так, у „Групі Української Національної Молоді”, якої був головою, він працював над поширенням ідей українського націоналізму, бувши одночасно співредактором „Національної Думки” та дбаючи про організаційне закріплення і поширення націоналістичного руху. Якраз покійний був головою делеґації „Групи Української Національної Молоді”, яка вела переговори з „Леґією Українських Націоналістів” з метою створити „Союз Українських Націоналістів”. Переговори увінчалися бажаним успіхом, а створений Союз поставив перед собою завдання сконсолідувати український націоналістичний рух під одним проводом. Це й сталося на 1-ій Конференції Українських Націоналістів 3-7 листопада 1927 р., де брав участь і покійний; ця конференція покликала до життя Провід Українських Націоналістів, що поставив собі мету скликати Конґрес Українських Націоналістів і створити єдину націоналістичну організацію (ОУН), що сталося в 1929 році.

„Після створення ОУН покійний став її присяжним членом та сповняв відповідальні обов'язки члена Головного Суду ОУН. Крім того, був відповідальним редактором „Розбудови Нації”.

„Тяжка недуга (рак шлунку) спричилила відхід покійного від праці, а потім і поворот до Краю, де, не зважаючи на всі зусилля родини рятувати його, він і закінчив своє коротке життя.

„Смерть Степана Ніжанковського болюче вразила кожного соборника, бо не стало в наших рядах одного з молодих „каменярів”, які добро Батьківщини поставили понад групові й особисті інтереси, які безмежно вірять у блискуче майбутнє свого народу. ОУН передчасно втратила людину ідейну, характерну, талановиту, досвідчену й працьовиту, яка могла б ще багато-багато зробити для української справи при своєму знанні, національній свідомості та глибокій і певній вірі в кращу майбутність Української Нації.