Melania Semaka

Melania Semaka was a writer and journalist.

Encyclopedia of Ukraine: Melania Semaka was born on March 7, 1898 in Radivtsi, Bukovyna and died on June 1, 1973 in Blaugies, Belgium. Writer; daughter of Ivan Semaka. She lived in Prague and Lviv with her husband Nestor Nyzhankivsky, who put many of her poems to music. After being imprisoned for several months in Prague by the Soviets at the end of the Second world War, she managed to emigrate to Belgium. She wrote the biographical novel Na zelenii Bukovyni (In Green Bukovyna) and stories and articles on literature and music in the postwar émigré press.

_____________

Меланія Семака-Нижанківська (7.ІІІ.1898 – 1.VI.1973) народилася в с. Радівці на Буковині в родині судді й посла до австрійського парламенту Ілька Семаки. Дівчина навчалась у школах у Кіцмані, Відні та Празі. 1919 року вона познайомилася з Нестором Нижанківським у будинку відомої громадської діячки Ольги Бачинської в Стрию. Меланія Семака займалася літературною творчістю, писала вірші, а згодом у Празі закінчила Вищу школу суспільної опіки.

1929 року сім’я Нижанківських переїхала до Львова, де Нестор Нижанківський, завдяки старанням В.Барвінського, отримав посаду педагога у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка. Про цей час їх син, Олег Нижанківський, згадує: “Ці наступні десять років (1929–1939. – У.М.) стали чи не єдиним спокійним періодом життя”. Родина Нижанківських проживала в скромному двокімнатному помешканні на вулиці Ходоровського (сьогодні Філарети Колесси), “в будинку, який належав митрополитові Андреєві Шептицькому, збиралися Станіслав Людкивич, Василь Барвінський, Микола Колесса, Зиновій Лисько для обговорення проблем музичного життя. А по сусідстві мешкали родини Колессів, Ковжунів, Лотоцьких, Стадників та інших діячів української культури, з якими тісно спілкувалися Нижанківські”.

Життя Нижанківських у Львові не було легким: зростаючі суспільні конфлікти українсько- польських відносин, матеріальні нестатки, хронічна хвороба Нестора. Та найстрашніший удар долістався з приходом більшовиків у 1939 році, коли родина композитора змушена була емігрувати на Захід.

У січні 1940 вони виїзджають до Лодзі (Польша), де в таборі для переселенців помирає Нестор Нижанківський. Після смерті чоловіка Меланія перебирається із сином до Праги. Саме в той час тут проживала її мати. Суцільним пеклом стали для 15-річного Олега та вдови роки Другої світової війни. З листа М.Нижанківської до Ігоря Соневицького ми довідуємося, що в період повоєнних поневірянь 1945 року була втрачена добірка творів Нестора Нижанківського: “Найбільша трагедія – це те, що ноти- манускрипти пропали в Празі, де я їх старанно переховувала, не з моєї вини. Мене заарештовано, а безсовісна юрба знищила дорібок цілого життя”.

Після закінчення війни М.Нижанківська переїжджає до Бельгії. На еміграції вона не залишає журналістику й дописує до часопису “Вісті” про життя української громади. 1 червня 1973 року відома журналістка й письменниця померла в м. Бльожі.