Григорий Михайлович Старицкий

Григорий Михайлович, род. около 1731 г.; в службе с 1759 г. войсковым канцеляристом в Генеральной Войсковой Канцелярии; 8 окт. 1765 г. — Полтавский полковой хорунжий на место Ивана Буцкого († 15 авг. 1765 г.); 26 мая 1770 г. — полковой есаул при отставке; то же в 1798 г.; за ним Полтавского у. в с. Ивончинцах м. 97, ж. 99 душ (1782); в Ивончинцах м. 25, ж. 21, д. Коломацкой м. 44, ж. 43, д. Ладыжинской м. 98, ж. 97, в Полтаве м. 5, ж. 10, Алексапольского у. в х. Булановском м. 2, ж. 2 души (1795); жил в с. Ивончинцах (1793-1798). В.Л. Модзалевский. Малороссийский родословник. Т.4, стр. 742.

Серед інших злочинів, очевидно, слід звернути увагу на погрози – «пофалки». За чотири роки суд розглядав лише одну позовну заяву, яка мала назву «за разные пофалки». Її подали брати Григорій та Сава Старицькі (полковий осавул та військовий товариш) на свого давнього ворога – козака полтавської сотні Дем’яна Бабича, з яким вони за досліджуваний період судилися п’ять разів. Позивачі стверджували, що «он де Бабыч, на состоящих близ хутора своего их, Старицких, жителством людей, неодиножди произносил пофалки спалить или с них кого либо, да и самих их, Старицких, в смерть убить».

На їхню думку, це були не порожні слова, адже 4 липня 1778 р. «ко исполнению своего умысла виизжал на ту землю з заряженними пистолетами и, сверх того, запасними порохом и дробью». Наскільки серйозними були наміри козака Бабича сказати важко. За його словами, пістолети й порох з дробом були йому необхідні для «запасности», бо він у той час направлявся зі свого хутора до м. Полтави.

Справа так і не була доведена до кінця через неявку до суду самих позивачів. Спершу Старицькі попрохали перенести слухання з лютневих на березневі рочки «за розлитьем по тогдашньому весенному времени вод», через що вони не можуть ні самі прибути до суду, ні представити свідків. Однак на березневі рочки, як і на наступні, Старицькі так і не з’явилися, через що їхній позов було відхилено.

Цілком імовірно, що позивачі й не збиралися доводити цю справу до кінця, а їм ішлося радше про представлення свого ворога в образі «злої людини», здатної здійснити один з найтяжчих, згідно з Литовським Статутом, злочинів. Адже Бабичеві погрози, якщо вони справді були висловлені, можна кваліфікувати як «похвалку на горло».

У липні 1778 р. у сінях полкової канцелярії зіштовхнулися раніше вже згадувані давні вороги – військовий товариш Сава Старицький та козак Дем’ян Бабич. Не обійшлося без образ. За твердженням Старицького, побачивши його, Бабич, «браня в глаза, называл скурвым сином, мошенником и другими непотребними словами».

Словосполучення «скурвий син» вжите козаком Дем’яном Бабичем під час конфлікту з військовим товаришем Савою Старицьким в сінях полкової канцелярії 7 червня 1778 р.; воно вважалося одним з найбільш непристойних і, за твердженням Н. Яковенко, нечасто потрапляло на сторінки судових протоколів.

Згідно з етимологічним словником української мови, ця лайка означала буквально «син розпусної жінки». Як відомо, українська шляхта XVII ст. сприймала такі слова як звинувачення у незаконному народженній, відповідно, вважала їх найбільш образливими. Очевидно, в такому ж значенні вони вживалися й у козацькому Гетьманаті, адже конфесіоналізація населення й дисциплінування Церкви, під впливом якої формувалося негативне ставлення до позашлюбних зв’язків, набуло у той час ще більшого розвитку. Отже, обзиваючи Саву Старицького привселюдно, в публічному місці «скурвим сином», Дем’ян Бабич завдавав йому неабиякої образи. http://history.org.ua/JournALL/socium/9/socium_2010_9.pdf

В 1767 г. подписал интересную челобитную императрице:

"1767, май. – Наказ грузинских дворян Днепровского пикинерного полка и полтавского шляхетства депутату подполковнику князю С. Ю Баратову

Наказ

выбранному от жителствующих в Днепровском пикинерном полку грузинских князей и дворян, также и имеющих в ономъ-же полку свои земли и владения полку Полтавскаго шляхетства и владелцов в учрежденную в Москве для сочинения проекта новаго уложения коммисию депутату господину подполковнику князю Сергию Юриевичу Баратову.

По силе высочайшаго Ея Императорскаго Величества имяннаго указа и манифеста, декабря 14 дня прошлаго году состоявшагося, о выборе в учрежденную в Москве для сочинения проекта новаго уложения коммисию депутатов, от жителствующих в Днепровском пикинерном полку грузинских князей и дворян, также и от посланнаго от нас повереннаго со объявлением наших голосов избраны вы в помянутую коммисию депутатом. И как в приложенном при оном высочайшем Ея Императорскаго Величества указе обряде повелено тому депутату дать наказ, в которой включить все нужды, какия в коммисию представить хотят, того ради мы, нижеподписавшиесь шляхетство, имеющие в помянутом Днепровском пикинерном полку свои земли и владения, даем вам сей наказ, а притом прилагаем особую нашу всенижайшую к Ея Императорскому Величеству челобитную со изъяснением следующих наших нужд."

Челобитная состоит, главным образом, в претензиях по поводу продажи и пользования землей. Слово "грузинский" больше не фигурирует.

Подпись следующая: Подкоморий повету Полтавского Павел Кочубей подкоморий полтавский Федор Левенец бунчуковый товариш Дмитрей Алуха полковий судиа Григорий Сахновский полковий хорунжий Григорий Старицкий полтавский сотник Семен Кулик войсковой товариш Иван Буцкий войсковой товариш Федор Левенец войсковой товариш Василь Тарновский Абшитований войсковий товариш Иван Богдан старший канцелярист Василь Марченко городовий полтавский атаман Федор Булушенко значковий товариш Иван Захариев Буцкий

http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVIII/1760-1780/Nak...
Материалы Екатерининской законодательной комиссии (1767-1769). Часть 8 // Сборник Русского исторического общества. СПб., 1894. Т. 93. С. 42-50.