Ostap Vadiuk Lutsky

Is your surname Lutsky?

Research the Lutsky family

Share your family tree and photos with the people you know and love

  • Build your family tree online
  • Share photos and videos
  • Smart Matching™ technology
  • Free!

Ostap Vadiuk Lutsky

Birthdate:
Birthplace: Luka, Sambir county, Ukraine
Death: October 08, 1941 (57)
Kotlas, Russia
Immediate Family:

Son of Mykhailo Vadiuk Luckyj
Husband of Irena Smal-Stotsky
Father of George Stephen Nestor Luckyj and Private
Brother of Myron Vadiuk Lutsky; Volodymyr Vadiuk Luckyj; Private and Private

Managed by: Private User
Last Updated:
view all

Immediate Family

About Ostap Vadiuk Lutsky

Encyclopedia of Ukraine: Ostap Lutsky was born November 8, 1883 in Luka, Sambir county, Galicia and died in 1941 near Kotlas, RSFSR (Russia). Political leader, co-operative organizer, publicist, and poet; father of George S. N. Luckyj.

While studying liberal arts at Prague and Cracow universities he joined the literary group "Moloda Muza" and wrote several collections of poetry - "Bez masky" (Without a Mask, 1903), "Z moikh dniv" (From my Days, 1905), and "V takii khvyli" (At Such a Moment, 1906).

While working in Chernivtsi as an editor of "Bukovyna" (1907-13) he became active in the local co-operative movement and in the Ruska Besida society. During the First World War he served as lieutenant in the Austrian army, and in 1918 he was appointed aide-de-camp to the young Archduke Wilhelm. With the collapse of the Austrian Empire he joined the Ukrainian Galician Army and served as chief of staff of the Fourth Zolochiv Brigade (1919) and then as Symon Petliura's liaison with J. Pilsudski.

After the war he settled in the Stryi region and became active in its economic revival: he restored the local branch of Silskyj Hospodar and founded and directed (1926-28) the Stryi County Union of Co-operatives. As supreme director and head of the organizational department of the Audit Union of Ukrainian Co-operatives (1928-39) he was largely responsible for the success of the co-operative movement in Galicia.

His writings in the field included "Kooperatyvna problema" (The Problems of Co-operation, 1937) and "Silsko-hospodarskyj kredyt" (Agricultural Credit, 1939). He also played a prominent role in Galician politics: he sat on the executive of the Ukrainian National Democratic Alliance (1925-39) and was elected as its candidate to the Polish Sejm in 1928 and 1930 and to the Senate in 1935. As a Sejm member he served on the budget and economic committees, and as senator he sat on the foreign relations committee. On October 2, 1939, shortly after the Soviet occupation of Galicia, Lutsky was arrested. He was deported to a concentration camp in northern European Russia, where he perished.

_________________________

________

_______

О Ostap Vadiuk Lutsky (русский)

Оста́п Михайлович Лу́цький (* 8 листопада 1883 — † 8 жовтня 1941) — політичний і громадський діяч, кооператор, публіцист і поет.

Народився в с. Лука Самбірського району Львівської області в родині інтеліґента.

Навчався у Бучацькій та Станиславівській гімназіях. Студент права Львівського університету, вивчав філософію у Празі та літературу у Краківському університеті.

Поет, член «Молодої музи», автор збірок поезій «З моїх днів» (1905), «В такі хвилі» (1906). Співредактор часопису «Буковина» (1907—1914). Протягом цих років фактично редагував часопис, що дуже позитивно позначилося на якості газети. У ці роки якісно змінилося публіцистичне та літературне наповнення газети. Завдяки активній публікації на сторінках «Буковини» творів «молодомузівців», багато з них швидко стали популярними у тогочасному літературному процесі. Літературний псевдонім «О. Люнатик», «Немирич», О. Л-ий, О-п Л-й, Л. Потужний літературний критик.

Написав низку літературно-критичних статей, присвячених літературному процесові кінця ХІХ — початку ХХ століття у яких проповідував модерністські шляхи розвитку літератури, стверджував про необхідність збагачення та урізноманітнення естетичних та художніх принципів в українській літературі.

У 1918 р.- в австрійській армії та в УГА. Ад'ютант ерцгерцога Вільгельма Ґабсбурґа (Василя Вишиваного) у 95 піхотному полку австро-угорської армії, сотник УГА — шеф штабу IV Золочівської бригади, старшина з особливих доручень при штабі Головного Отамана.

З 1928 р.- один з провідних діячів української кооперації в Галичині. В 1929-39 начальник голова дирекції РСУК.

Автор статей на економічні й суспільні теми.

Батько Юрія Луцького.

Член ЦК УНДО (1925—1939).

Посол до польського сейму (1928—1935) та сенату (1935—1939).

Заарештований НКВД в жовтні 1939.

8.10.1941 загинув у большевицькому концтаборі, м. Котлас Архангельської обл., Росія.

Ім'ям О.Луцького названа вулиця в Залізничному р-ні м. Львова.

Остап Луцький, був одним із перших модерністів на зламі сторіч, входив до групи „Молода Муза”, писав поезію, прозу, публіцистику, товаришував з Богданом Лепким (до речі, кілька років провів у Кракові, мешкаючи та навчаючись у цьому місті), а пізніше, в міжвоєнній Польщі, він займався, головним чином, політичною й кооперативною діяльністю та, на жаль, передчасно загинув, ставши черговою жертвою сталінських репресій у 1939 р.

Остап Луцький поєднував у собі обидві іпостасі. Народився він 8 листопада 1883 року в с.Луці коло Самбора, походив з відомого старошляхетського українського роду, що корінням сягав ще в княжі часи. Середню освіту здобував у Бучачі та Самборі, а філософію студіював у Празі та Кракові, де тісно заприязнився з Б.Лепким. Мабуть, під його впливом і за покликом власної поетичної натури почав писати вірші. Увійшов до кола молодих поетів, відомого як група „Молода Муза". Тут не місце розглядати естетично-світоглядні позиції молодомузівців, їх конфлікт зі старшим поколінням українських письменників, кульмінацією якого був адресований О.Луцькому настільки ж нищівний, наскільки й несправедливий вірш І.Франка „О.Люнатикові". Щоправда, й молодий поет був не без гріха, написавши занадто гостру пародію „Іван Храмко", чим і викликав гнівну відповідь автора „Мойсея". Справжня шляхетність О.Луцького виявилася в тому, що він і після цього інциденту глибоко шанував І.Франка. Саме колишній молодомузівець виступав з декламацією його поезій на святочній академії з нагоди відкриття пам'ятника Каменяреві 28 травня 1933 року у Львові. Великі особистості не здрібнюються і в конфліктах між собою.

Уже в часи своєї поетичної молодості О.Луцький познайомився з Гуцульщиною, що знайшло відображення в його збірці "В такі хвилі" (1906), зокрема в циклі "На верхах". Поет захоплюється природою цього краю, гордою Чорногорою, бурхливим Прутом, бо прекрасні, вільні, могутні чари співзвучні його душевному й духовному світові:

Аж тут душа розкішна і свобідна, як гори, горда, як сонце, погідна, як небо синє - чиста і безхмарна.

Як справжній молодомузівець, поет обминає соціальні мотиви, він висловлює лише власний душевний стан, викликаний спогляданням гірської краси. А це ставилося йому в провину. Нам сьогодні важко зрозуміти звинувачення молодомузівців у „цинічному індиферентизмі" лише за те, що вони, за висловом О.Луцького, "красою упивалися", до того ж красою справжньою, непідробною. Життя багатогранне, в ньому співіснують краса й потворність. Поет зустрів на гуцульській верховині "вівчарика", і ця зустріч спонукає його не до роздумів про соціальне становище пастуха, а до захоплення його грою на сопілці, поет просить його заграти так, щоб у слухача серце забилося "гоном сили і шумом розради". Отож Гуцульщина була для молодого Луцького джерелом "чистого" поетичного натхнення.

Йшли роки. О.Луцький різко змінив напрямок діяльності: полишивши поезію, перейшов на ниву суспільної праці. Він бере найдіяльнішу участь у розбудові товариства „Просвіта", в українському кооперативному русі на теренах Галичини та Буковини. У буремні часи національно-визвольних змагань він був у лавах УГА, а згодом армії УНР. Служив ад'ютантом архикнязя Вільгельма Габсбурга, відомого у нас як Василь Вишиваний, палкий прихильник української незалежності, до речі, автор гарних віршів про Гуцульщину, написаних українською мовою, яку член австрійської імператорської родини вивчив ще в юності. У 1920 році О.Луцький стає зв'язковим старшиною між Головним Отаманом С.Петлюрою і Пілсудським. Після закінчення визвольних змагань жив деякий час у селі Рожнові біля Косова у священика о.Михайла Заревича, діда дружини Ірини, дочки відомого вченого і громадського діяча професора Чернівецького університету Степана Смаль-Стоцького. Згодом жив на придбаному фільварку у Волі Довголуцькій Стрийського повіту, а пізніше перебрався до Львова. 1920-1930-ті роки були заповнені громадською працею.

О.Луцький на Стрийщині відновив діяльність „Сільського Господаря", став організатором і співзасновником Окружного Союзу Кооператив, був його директором у 1926-28 pp., працював і в „Маслосоюзі", і на інших ділянках. Його праця здобула загальне визнання: у 1928 р. він був обраний послом до польського сейму від Стрийщини, того ж року його обрали директором верховної кооперативної централі - Ревізійного Союзу Українських Кооператив (РСУК) у Львові. В 1930 році О.Луцького обрано послом вдруге, а від 1935 по 1939 р. він був сенатором у польському сенаті. Належав до керівництва партії Українського Національного Демократичного Об'єднання (УНДО).

Величезна заслуга О.Луцького в розвиткові українського кооперативного руху, що охоплював багато тисяч українських селян і торгівців. На кінець 1930-х років в Галичині діяли 4 централі, 34 окружні та повітові союзи кооперативів та 34 Українбанки. У РСУК працювало 214 організаторів кооперативів.

Не полишав О.Луцький і публіцистичної праці. Він друкувався в таких кооперативних виданнях, як "Господарсько-кооперативний часопис", "Кооперативна Родина", „Кооперативна Республіка". Його найближчими співробітниками були такі відомі люди, як Олена Степанів, Зенон Пеленський, Уляна Старосольська, Роман Купчинський та ін. Взагалі він надавав виняткового значення праці з людьми, вихованню провідних кадрів. З цього приводу писав: „Людина -найбільша наша цінність. Без людей знань і найвищих чеснот нічого не вдіємо... Найважнішою умовою наших успіхів є якнайвища сила духа в проводі і членстві нашої організації... Виховуймо серед нас великі характери, людей із живим громадським сумлінням, фанатиків важкої, але постійної будуючої праці, бо тільки з такого середовища може вийти нова краща (для нас) будуччина". Слова, надзвичайно на часі й сьогодні!

У цей час О.Луцький не поривав зв'язків із Гуцульщиною, де бував у громадських справах. А на початку 1930-х років гуцульське містечко Косів стало літньою резиденцією його родини. Тут залюбки проводили вакації і він сам, і дружина, і син Юрій та дочка Марта. Біля самого підніжжя гір над потоком Острий (тепер вул. Герасимович) здійнялася двоповерхова будівля літнискової архітектури з відкритою, в гуцульськім стилю, верандою і другою заскленою, з великим холом на партері, зручною кухнею і шістьма затишними кімнатками. Біля будинку закладено гарний сад, був прекрасно доглянутий городик, квітники. Зводячи цю, за теперішньою термінологією, дачу, її господар мав на оці не лише свою невелику родину. Тут часто відпочивали колишній міністр закордонних справ УНР О.Шульгин, відомий маляр П.Холодний та його син, також Петро, і також художник, його дружина письменниця Н.Лівицька-Холодна, колишній ад'ютант С.Петлюри П.Доценко та інші. Приходили гості з різних пансіонатів, адже Косів тих років був відомим „літниском", куди з'їжджалася львівська інтелігенція. Косівська вілла Луцьких, її мешканці описані в повісті "Буря над Львовом" (1941) письменницею Вірою Марською (псевд. Марії Струтинської, 1897, м.Долина - 1984, м. Філадельфія).

Така діяльна людина, як О.Луцький, не могла сповна віддаватися відпочинкові. Перебування влітку в Косові голова РСУК використовував для проведення зустрічей, семінарів з кооператорами. Про це згадував 88-річний Іван Тимків, учасник таких заходів. Збереглася й фотографія учасників одного з таких семінарів у 1934 році. На знимці бачимо О.Луцького та близько 50 учасників семінару на галявині поблизу вілли Луцьких. Є тут і згаданий І.Тимків, і косів'яни Павло Балагурак, Марія Кощук, є люди з гір у гуцульському одязі.

Прив'язалася до Гуцульщини й пані Ірина Луцька. Вона збирала зразки вишивання, займалася ним і сама. Коли у вересні 1939 року довелося рятуватися від червоних "визволителів", І.Луцька захопила з собою найдорожчі серцю речі. Серед них - різьблена рамка роботи Василя Шкрібляка, вишиваний обрус та килим ручної роботи, створений у косівській спілці "Гуцульське мистецтво", картина П.Холодного "Вид на Михалків у Косові", гуцульський мосяжний нагрудний хрест... З цього бачимо, як цінили Луцькі те, що нагадувало Гуцульщину. Ці речі як родинні реліквії зберігав у Канаді син О.Луцького.

Отой „золотий вересень" 1939-го став трагічним для родини Луцьких. Ірині Луцькій з дочкою вдалося виїхати на Захід. Сам О.Луцький відмовився втікати, вважаючи, що провідники у важкі часи повинні бути з народом. Тож уже 2 жовтня 1939 року його схопили енкаведисти. У фізичних і моральних стражданнях, у голоді й холоді, непосильній каторжній праці він закінчив своє життя 3 жовтня 1941 року у совєтському концтаборі поблизу м.Котлас Архангельської області. Зрозуміло, що український патріот не заслужив у комуністів навіть на окрему могилу...

Син Юрій народився 11 червня 1919 р. у с.Янчині Перемишлянського повіту, від 1937 року навчався за кордоном. Подіями другої світової був відрізаний назавжди від батьківщини. Служив під час війни в збройних силах Великобританії. Після війни перебував у США, Канаді. У 1952-84 pp. - професор Торонтського університету, одночасно в 1976-82 pp. - заступник директора Канадійського інституту українознавчих студій Альбертського університету, декілька років був редактором журналу „Сучасність". Останні роки мешкав у Торонто. Любив називати себе "космополітом". Але цей "космополіт" зробив набагато більше від деяких "патріотів " у справі популяризації української літератури в західному світі. Він автор англомовних праць "Літературна політика на Радянській Україні 1917-1934" (1956), „Між Гоголем і Шевченком" (1971), „Пантелеймон Куліш" (1983), "Зберігаючи звіт. Чистка в українській літературі в 1930-х pp." (1988), „Молода Україна" (про Кирило-Мефодіївське братство, 1990), численних англомовних перекладів творів українських письменників, редактор ряду збірників творів - всього не перелічити. Його праці в перекладах з'явилися в останні роки й в Україні і справили великий вплив на молодше покоління українських літературознавців, культурологів, політологів своїм широким поглядом на історію літератури, відсутністю вузької заідеологізованості, неординарністю трактування і подій, і людей, і явищ суспільного життя. Такою ж оригінальністю позначені його дві книжки споминів - „На перехресті" (Луцьк, 1999) та „На сторожі" (К., 2000).

Враження від Гуцульщини не стерлися в пам'яті й серці видатного вченого. "Може найкращі мої спогади з України - це побут в Косові... Майже кожне літо (1932-1937) я проводив там... Не тільки полюбив я чудову природу, але і жителів-гуцулів. Ми часто ходили на прогульки в гори (зійшли цілу Чорногору), і з моїми кузинами я побачив і пізнав куток України, який для мене досьогодні дуже дорогий», - писав він у своїх спогадах. "Коханим місцем, де нам обидвом не раз так добре було", називав Косів і О.Луцький в одному з листів до сина в 1938 р.

Попри віддаль, поважний вік, зайнятість науково-літературною працею, Ю.Луцький до останку життя підтримував листовний зв'язок з Косовом, надсилав свої книжки. Помер він 22 листопада 2002 року. Мені пощастило мешкати у віллі Луцьких з серпня 1939 по квітень 1944 року, коли її спалили угорські гонведи, бо вона стояла якраз перед їхніми окопами, заважаючи стрільбі... Отож цей незабутній будинок був дорогий нам обом, бо з ним пов'язані спогади дитинства і юності, він і спричинив нашу заочну дружбу. Там була добірна бібліотека, книжки якої справили на мене великий вплив.

Остап і Юрій Луцькі гідні того, щоб їх пам'ятали й шанували і Бойківщина, і Гуцульщина, як і ціла Україна, якій вони присвятили себе.

view all

Ostap Vadiuk Lutsky's Timeline

1883
November 8, 1883
Sambir county, Ukraine
1919
June 11, 1919
Age 35
Peremyshliansky county, Ukraine
1941
October 8, 1941
Age 57
Kotlas, Russia