Petro Skobelsky

Dr. Petro Skobelsky was a surgeon. He received his medical degree from Gratz, Austria. He was born in 1914 in the town of Zolochiv, Lviv Oblast, Ukraine to a family of a judge.

Following the Battle of Brody in July 1944, in which the Galicia Division bravely fought against much larger Soviet forces, more than 3,000 well-trained Division soldiers survived the battle and ended up in the UPA, fighting in its ranks to the bitter end.

We should remember, for example, the heroism of Dr. Petro Skobelsky from Zolochiv, who, after escaping from Soviet encirclement at Brody, was invited by the UPA to care for the wounded and badly injured UPA personnel. When his UPA unit was forced to retreat rapidly, this doctor stayed behind to continue helping badly wounded UPA soldiers under his care, although he knew that this meant certain death when captured. He is buried in a grave in the village of Slovita in Lviv region.

__________

+++++++++

Лікар-хірург Петро Скобельський народився 1914 року в м.Золочеві на Львівщині у родині судді. Мама - Ганна Бачинська – рано залишилася вдовою і виховала троє дітей. Найстарший Петро, здібний і розважний, був її опорою. У 1939 році закінчив медичний факультет Львівського університету і був скерований в окружну лікарню Золочева працювати лікарем. Міг зробити блискучу кар’єру, але вибрав інший шлях – пішов в УПА. Останню вісточку від нього сестра, Марта Цегельська, отримала з-під Олеська, де стояв військовий шпиталь. Петро писав їй: «Щодня стою на горі Маркіяна Шашкевича і дивлюся на Золочів». Що з ним сталося потім – рідні довідалися тільки у роки незалежності, коли можна було поновити пошук. Навесні 1945 року лікар Петро залишився в криївці, щоби виходжувати важкопораненого 23-річного бійця УПА. Розумів, що прирікає себе на вірну смерть – решта бійців відступили. Так і сталося – знайшовся зрадник, який виказав криївку з пораненим і його лікарем. Обох убитих, розповідають люди, привезли під церкву на возі з соломою – напівоголених, з простреленими грудьми. І залишили на ніч, аби селяни опізнавали тіла своїх рідних. Але повстанці відбили свого лікаря і сфотографували – уже неживого. Ця фотографія десятиліттями зберігалася у родині загиблого вояка УПА, якого Петро Скобельський намагався врятувати. Опісля, за повстанськими переказами, зрадників, які видали криївку, повісили на осиці. Могилу ж невідомого лікаря та повстанця ніколи не забували – за нею десятиліттями таємно доглядав один з мешканців села Словіти.

Петро Скобельський

Спомини сестри Спомин записала рiдна сестра лiкаря Марта Цигельська у 1997

Петро народився 1914 році в мысты Золочів Львівської Обл. Його батько Атаназій Скобельський був надрадником краєвогосуду в Золочеві,а мати Анна Бачинська. Обоє походили із старих Галицьких родів.

Залишившись молодою вдовою, виховувала 3-х дітей. Найстарший Петро завжди і в усьому був опорою матері,після закінчення у Львові Гімназії він вступає до Університету ( Яна Казимира) і 1939 році закінчує мед.факультет.

Його спрямовують на роботу лікарем-хірургом в Окружну лікарню Золочева. В 1941 році як мед. експерт очоює комісію по викритті злочинів МГБ підчас відступу (в тюрмі Золочівського Замку) Саме тоді в Петра зявилась думка до вступу в регулярну армію.Як перспективного хірурга його посилають на вишкіл в місто Грац,де в 1942 році він отримує ще один диплом хірурга з відзначенням.В 1943 році зголошується до дивізії,пройшовши вишкіл він відправляється знову в знайомий йому Грац де отримує звання SS Hauptscharfuehrer (СС Гауптшарфюрер).

Останню листівку отримала від нього з-під Олеська,де був військовий шпиталь дивізії Він описував свої думики про майбутнє і переживав за родину і таке інше,писав що стоїть на Маркіяновій горі і дивиться на Золочів.

Далі його звістки про нього пропали.

1946 році арештували мого чоловіка Артемія Цегельського, згодом і мене з моїми дітьми та мамою арештовують і висилають на Сибір (хоча перед висланням весною я отримала лист від невідомої мені жінки,яка писала що :" Ваш брат загинув в нашому селі і там похований",я швидко спалила лист,не хотіла щоб хтось довідався навть моя мама).

Ця всяситуація унеможливила подальшого розшуку брата,але через майже 50 років вже при незалежності повенувшись на Україну я почала писати у місцеві газети.

Десь за місяць я одержала лист від бувшого дивізійника пана Гупаловського який тепер живе у селі Сасів,який детально описав зустріч з моїм братом в селі Почапи в 1944 році де після розмови вони розійшлись.

Наступною була звістка від пана Ярослава який у 1945 році був в місцевій партизанці і знав людей які знали як і де загинув мій брат.

І так , мій брат прорвавшись з оточення попав в район які вже зайняли червоні,виходу не було і він пішов у партизанку в якій пробув до 1 травня 1945 року.

Тут мене знайшла пані Зварич яка проживає в селі Чижки Перемишлянського району і розповіла що брат її чоловіка Іван Зварич був важко поранений в селі Словіта і переховувався-лікувався в криївці не далеко від села,лікував його якраз мій брат Петро.Їх знайшли і розстріляли (кинули тіла коло сільради на опізнання).

Пані Зварич показала фото обох вбитих які вона по звязкам отримала з архіву,на фото я впізнала свого брата йому тоді був 31 рік.

Чекала на нього його наречена,мати але.....

Тільки в 1993 році брат Івана Зварича Богдан поставив на місці поховання памятник де було написано:"Зварич Іван Тимофійович 1923-1945 і невідомий лікар".

Я щаслива що нарешті знайшла місце поховання свого брата і що люди можуть зберигти память про нього.

Сучасний напис на могилі звучить так Іван Зварич "Цвіркун"1923 р.н та Петро Скобельський ліка 1-ї Укр Дивізії "Галичина " загинули 1.05 1945