prince Fiodor Ostrogski

Федір Острозький, преподобний Феодосій (1360 — перед 1410 / пiсля 1437) — князь, військовий, державний, релігійний діяч Великого князівства Литовського. Намісник Луцького князівства, староста крем'янецький, кам'янецький, брацлавський, учасник гуситського руху, православний монах і святий. Зробив багато для оборони й розбудови українського суспільства у складі ВКЛ в XIV–XV ст.

На думку Леонтія (Левка) Войтовича (2008 року), походження князів Острозьких надалі залишається дискусійним, хоча він вважає батька Федора — князя Данила — сином слонімського, та, можливо, острозького князя Василька Романовича (1256/60—поч. XIV ст., сина князя Романа Даниловича (бл. 1230—бл. 1261) та онука короля Данила. Також цей дослідник стверджував, що здогадка Зигмунта Радзiміньського про походження Острозьких вiд незнаних конунгiв вiкiнгiв, якi осiли на Волинi мало не в часи Рюрика, нічим не підтверджується. Свого часу Стефан Кучинський стверджував, що Федір Острозький, без сумніву, був представником великокняжого роду Гедиміновичів, хоча вже тоді інші дослідники вважали його нашадком роду Рюриковичів. Батько Данило — князь на Турові, Холмі, Острогу[1].

1386 або 1387 року став намісником Луцького князівства після його відібрання від князя Федора Любартовича. Тоді з братом Михайлом вони присягнули на вірність королю Владиславу Ягайлу і зобов'язались пильнувати Луцького замку.

Грамотою, даною 11 травня 1386 в Луцьку, король Владислав II Ягайло і великий князь Вітовт, що відвоювали на Волині місця, зайняті угорцями, віддали в спадкове володіння місто Острог з повітом і містами Заславом, Корцем і Хлапотином князю Федорові Даниловичу з його пот (в інших джерелах — підтвердив його права на Острог, дав йому міста Корець і Заслав з багатьма селами).

За версією С. Кучинського, 4 листопада 1386 року Ягайло надав Федору Даниловичу дідичним (спадковим) правом Острог за його та предків заслуги, застерігаючи собі таке виконання служби князем Федором, яке він виконував для Любарта; цього дня привілей разом підтвердили Ягайло та Вітовт, вказуючи на волості, належні Острозькому: Корець, Заслав, Хлапотин, Іванин, Хрестовичі, Красне та інші, які державив його батько Данило. Для цілковитого забезпечення цього надання його мали підтвердити князь володимирський Федір Любартович з братами Лазарем, Семеном і матірю Ольгою. Під тиском Ягайла князь Федір Любартович звільнив Федора Острозького від васальної присяги.

З 1386 чи 1387 року до 1392-го був намісником Луцького князівства. Був крем'янецьким, брацлавським (у 1434 присягнув королю як староста кам'янецький і брацлавський[), подільським у 1432—1434 роках старостою.

За твердженням Єжи Вирозумського, сприяв католикам: в Острозі заклав кляштор домініканців, для них переказав церкву Матері Божої[

1390 року допомагав Ягайлові боронити Вільнюс від нападу Вітовта з тевтонцями, за що отримав поновлення привілею на Острог, Заслав, Бродово. Того ж року від королеви Ядвіги отримав підтвердження своїх прав на Острозьке князівство з обов'язком служби «нам, нашим наступникам і Короні Польській».

4 листопада 1393 року в Кракові отримав поновлення привілею на Острог; 17 липня 1396 в Луцьку отримав від Вітовта поновлення привілею на Острог. Того року великий князь Вітовт збільшив його володіння.

За версією українського історика Л. Войтовича Федір не помер на початку XV ст., а продовжив свою діяльність.

Не брав участі в Ґрюнвальдський битві (1410) проти хрестоносців[10] (за іншими даними — воював зі своїм загоном [%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE?]).

1418 року[17] прибув на Констанцький собор як «князь Червоної Русі», тобто претендент на Галицько-Волинську спадщину. У 1418—1431 роках перебував в еміграції в Чехії. Підтримуючи гуситів[18], брав активну участь разом з іншим колишнім прихильником Ягайла князем Зигмунтом Корибутовичем у війні проти імператора Сигізмунда Люксембурга[10].

Під час боротьби Вітовта з русько-литовським князем Свидригайлом за Волинь Федір став на сторону останнього, у 1420 звільнив його з ув'язнення в Крем'янецькому замку.[%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE?] Після смерті Вітовта (1430) ужив усіх зусиль, щоби звести на великокняжий престол Свидригайла, завдав полякам цілий ряд поразок.

1432 року він і союзники на ріці Мурафа оточили поляків; врятувалася лише маленька купка, втікши в Галичину. Зокрема, в полон потрапив Теодорик Бучацький Язловецький. У 1433 Федір Острозький після кровопролитного бою взяв Кам'янець-Подільську фортецю.[%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE?] За більшістю тогочасних джерел перераховані події повязані з князем Федьком Несвізьким а не Острозьким, а помилка сталась через те що польський хроніст Ян Длугош сплутав їх[19].

Помер, за даними Л. Войтовича, після 1437 року[18] (за давнішими — бл. 1410-го[20]). Наприкінці свого життя покинув світські справи, постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під ім'ям Феодосій.[18] Жив у Дальній Феодосієвій печері, де був похований, померши ченцем (те саме зробила його дружина Агафія (пол. Agata) з Чурилів, похована там же як Агрипіна[9]).

Сім'я

Був одружений з донькою волинського боярина Чурила Бродовського, Агафією. 1385 року швагро записав (дарував) йому свій родовий маєток Бродово, аби князь, його дружина і нащадки «печаловали са душою моєю и жоны моее душею»[10]. Близько 1435 року Андрій Федорович Острозький заставив Тучампи (Tuczampy) своєму братові Чурилу, галицькому підкоморію, тому Адам Бонецький припускав, що Іван (Івоня) з Клеччі, безсумнівний засновник роду Чурилів, міг бути ідентичним Чурилові Бродовському, а дружина князя Агафія — його дочкою[21]. Діти: Данило (Дашко) (?—після 1420) Федір (Фридерик) — відомий учасник гуситського руху. Андрій (Андрушко) (?—після 1436) Василь (бл. 1392—1450) — князь острозький Анастасія — дружина друцького князя Івана Семеновича Путяти Федора-Анна — дружина пана на Ксьонжу та Рабштині Яська Спитковича Мельштинського.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. його було канонізовано. Днями пам'яті преподобного Феодосія Острозького є 24 серпня (за ст. ст. 11 серпня) і 10 вересня (за ст. ст. 28 серпня).

В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано:

« "Радуйся, княже Феодоре, бо на честь і славу Церкви православної ти багато потрудився" »

Преосв. Антоній (Храповицький), архієп. Волинський, склав святому особливу службу (надрукована для загальноцерковного вжитку в 1908).

Tomasz Kempa pisze o nim: "Czwartym z synów Daniela, najprawdopodobniej naj starszym, był kniaź Fedor. Urodził się on zapewne w końcu lat 50. XIV wieku. Najdawniejszy znany dokument, w którym został wspomniany kniaź Fedor, to zapis dla niego wsi Brodów przez szwagra, bojara Czuryłę Brodowskiego, w 1385 roku. (...) Fedor Daniłowicz opowiedział się po stronie Jagiełły podczas jego konfliktu ze stryjecznym bratem Witoldem. W zamian za wierną służbę król Jagiello obdarzył go w listopadzie 1386 roku przywilejem na dziedziczne już władanie Ostrogiem, gdzie wcześniej namiestnikiem był Daniel, a póżniej sam Fedor. Nadanie Ostroga zostało następnie kilkakrotnie potwierdzone przez Jagiełłę i królową Jadwigę, a później także przez wielkiego księcia Witolda w latach Oprócz Ostroga książę Fedor otrzymał w 1386 roku jeszcze przylegające do niego inne majątki: zasław, Korzec, Chłapotyn, Iwanin, Chrestowicze, Krasne i Krupa, i potwierdzenie na posiadanie wsi Brodów" (s. 8). W 1387 r. Fedor ks. Ostrogski został królewskim namiestnikiem Łucka. W 1390 r. bronił Wilna przed najazdem Witolda i sprzymierzonych z nim Krzyżaków. W latach dziewięćdziesiątych XIV w. należał do ścisłej elity politycznej Wielkiego Księstwa Litewskiego, wiernie służąc pogodzonemu już wówczas z Jagiełłą Witoldowi. Ostatnim potwierdzonym źródłowo wystąpieniem Fedora była obecność u boku wielkiego księcia Witolda w czerwcu 1403 L w Lublinie. Zdaniem Józefa Wolffa i Stefana M. Kuczyńskiego, Fedor ks. Ostrogski zmarł przed 1410 r., przybrany, zwyczajem ówczesnych kniaziów litewsko-ruskich, w habit zakonny i jako mnich został pochowany w Ławrze Pieczerskiej pod imieniem Teodozego. Tomasz Kempa uważa jednak, że kniaź Fedor mógł wziąć jeszcze udział w bitwie pod Grunwaldem, a następnie wycofać się z życia publicznego po to, by dopiero około 1440 r. ufundować klasztor dominikanów w Ostrogu. Dopiero po uczynieniu tej fundacji, gdzieś na przełomie 1440 i 1441 L, kniaź Fedor miał wstąpić do monasteru w Ławrze Pieczerskiej w Kijowie, gdzie przybrał imię zakonne Feodosij (Teodozy). "Mnich Feodosij zmarł jako sędziwy starzec zapewne w połowie lat 40. XV wieku" (s. 9).

Wyrozumski Jerzy. Ostrogski Wasyl książę (zm. ok. 1450) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — Tom XXIV/3, zeszyt 102. — s. 193 — 384. — S. 497.

Федір Острозький, преподобний Феодосій (1360 — перед 1410 / пiсля 1437) — князь, військовий, державний, релігійний діяч Великого князівства Литовського. Намісник Луцького князівства, староста крем'янецький, кам'янецький, брацлавський, учасник гуситського руху, православний монах і святий. Зробив багато для оборони й розбудови українського суспільства у складі ВКЛ в XIV–XV ст.

Wikipedia UA

• Википедия

Федір Острозький, преподобний Феодосій (1360 — перед 1410 / пiсля 1437) — князь, військовий, державний, релігійний діяч Великого князівства Литовського. Намісник Луцького князівства, староста крем'янецький, кам'янецький, брацлавський, учасник гуситського руху, православний монах і святий. Зробив багато для оборони й розбудови українського суспільства у складі ВКЛ в XIV–XV ст.

Wikipedia UA