Follow
http://sribne-gazeta.com.ua/news/2015-09-30-547
У Гурбинцях, на в'їзді в село, неподалік меморіалу землякам, які загинули у роки Другої світової війни, відкрито пам'ятний знак засновнику села козаку Гурбі. Ініціатором і меценатом цього проекту став відомий земляк-гурбинчанин, перший заступник начальника Головного управління автоматики, телемеханіки та зв’язку Державної адміністрації залізничного транспорту України Микола Володимирович Поета.
Про козака Гурбу згадується у старовинному документі “Сказание предков”, написану дяком Тимофієм Плаксою, потомком старовинного козацького роду. Про орієнтовну дату написаного можна судити по історичній згадці про Тимофія в 1730 році. Прапрадід Тимофія Данило, який жив у 1600-1700 роках, у дитинстві знав самого козака Гурбу, інших перших поселенців. Йому було біля 15 років, коли помер старий Гурба, проживши 25 років у заснованому ним селі. Все, що пам'ятав, Данило переказав своєму онукові Івану, з яким прожив шість своїх останніх років життя, а той, у свою чергу – Тимофієві.
На жаль, ці записи, які зберігались у церкві, були знищені ще у давні часи, як такі, що не відносились до церковних справ. Але люди, які встигли прочитати їх, у пам'яті берегли історію села і переказували її своїм нащадкам, передавали своїм дітям, онукам.
На основі цих спогадів і були написано у 1952 році гурбинчанином Юхимом Куценком, який на той час проживав у Новосибірську, “Сказание про Гурбу”.
Про подальшу долю рукопису розповів Іван Петрович Лихогруд. Рукопис потрапив згодом за спадком до племінника Юхима Куценка - Миколи Павловича Науменка, людини неординарної, талановитої, одного з найвідоміших гурбинчан, який працював завідуючим будинком культури, був кінооператором, фотографом, художником. А потім, так само, до його сина – Григорія Миколайовича Науменка, який нині проживає у Краматорську.
Повністю рукопис був опублікований у книзі, виданій у цьому році, за кошти Миколи Поети.
Відкриття пам'ятного знака засновнику не міста, а села можна вважати унікальним випадком в Україні, тим більше на Чернігівщині. Місце для нього вибрали не випадково. І в рукописі “Сказание про Гурбу”, і за переказами гурбинчан саме тут похований козак Гурба.
“Похоронили его на возвышенности между Солонцом и Глинной, откуда видно и Село, и Гончаровка, и Заречье, и даже Гнатовка” – пишеться у “Сказании про Гурбу”.
“Памятника не додумались поставить, а может быть и обычая тогда такого не было. Надписей не писали. Так как грамотних в курене не было. Но следующей весной у могилы посадили грушу лесную и яблуню-кислицу. И ближайшие к той эпохе поколения долго помнили и навещали тот холм, под которым спит знатный казак, наш славный Гурба”.
Саме тут, де стоїть старий млин, знаходиться ще давніше кладовище, жодних залишків якого немає ні сьогодні, і не було в ті часи, коли будувався млин.. Бо, зрозуміло, що ніхто б не будував млина на кладовищі.
А коли десь у сімдесяті роки прокладалася дорога з твердим покриттям і неподалік почали брати землю для підсипки, трактор вигорнув людські кістки, натрапивши на давні поховання. На тому земляні роботи на цьому місці припинилися.
На відкриття пам'ятного знака зібралися жителі села, земляки з інших сіл. Микола Поета та Гурбинський сільський голова Іван Дейнека знімають біле покривало. Через століття нащадки Гурби увіковічили пам'ять засновника свого села. З чорного каменю дивиться козак і десь далеко його душа в цю мить, напевне, пишається земляками, не байдужими до свої історії.
Освятив пам'ятний знак настоятель Хресто-Воздвиженського храму отець Іоанн.