Igor The Brave, prince of Chernigov

Medlands

The chronicle tale of Prince Igor's campaign against the Polovtsi [8] contains information about the order of battle of the troops of the Russian princes of that time, which, in comparison with the 11th century, began to split not only along the front, but also in depth, while a regiment was also mentioned for the first time in front of a large regiment, composed of riflemen from all the princely regiments. At the first meeting with the Polovtsy on the Syurliy River (on Friday morning), luck accompanied Igor, a large booty was captured. The pursuit of the forward regiment of Vladimir Igorevich and the regiment of the left hand of Svyatoslav Olgovich was organized, while the main forces (Igor's large regiment and the regiment of Vsevolod's right hand) continued to maintain the formation.

On the banks of the Kajala, the Russian army clashed with the main forces of the Polovtsi (on Saturday morning). Sources indicate participation in the clash of almost all known Polovtsian tribal groups of southeastern Europe. The numerical superiority of the Polovtsians was so serious that the subsequent battle was fought by Russian troops surrounded. Fighting, they moved to the Donets. Igor dismissed the option of fleeing from the Polovtsi in horse ranks, since he did not want to leave the black people to the mercy of fate. The chronicle also provides an interesting detail, which also testifies to the peculiarities of military affairs of that time: having received a wound, Igor continued to move on horseback. On Sunday morning, after 24 hours of continuous fighting on the move, the troops reached the lake and began to bend around it. "The Lay of Igor's Regiment" contains a detail missing from the chronicle story that Igor changed the direction of his regiment's movement to help Vsevolod's regiment. Kovui broke down and ran, trying to break out of the encirclement. Igor galloped across to them to try to get them back, but he failed. He could not go back either. He was taken prisoner, like the rest of the princes. Many soldiers died. "The Lay of Igor's Regiment" summarizes the three days of the battle with the Polovtsians, specifying that on the third day Igor's banners fell by noon.

The Polovtsi invaded Russia in two directions: to Pereyaslavl and Posemye. In Pereyaslavl, Vladimir Glebovich sat under siege, and Svyatoslav Vsevolodovich managed to send his sons Oleg and Vladimir to Kursk and Putivl. At the same time, Svyatoslav linked up with Rurik at Zarub, preparing to cross the Dnieper in order to come to the aid of the besieged in Pereyaslavl. The Polovtsi did not wait for the collision and left. The Polovtsi managed to burn only the city of Rimov.

Igor fled from captivity, leaving there his son Vladimir, who returned later, having married Konchak's daughter.

This campaign of Igor Svyatoslavich against the Polovtsians served as a canvas for the famous "Lay of Igor's Host."

Prince Igor Svyatoslavich the Brave (Old East Slavic: Игорь Святъславичь, Igorĭ Svjatŭslavičĭ; Russian: Игорь Святославич, Igor Svyatoslavich; Ukrainian: Ігор Святославич, Ihor Svyatoslavych; Old Norse: Ingvar Sveinaldsson) (Novhorod-Siverskyi, April 3[1] / 10,[2] 1151 – the spring of 1201[1] / December 29, 1202[2])[3] was a Rus’ prince (a member of the Rurik dynasty).[2] His baptismal name was Yury.[1] Igor was prince of Putivl (1164–1180), of Novgorod-Seversk (1180–1198), and of Chernihiv (1198–1201/1202).[1]

Chronicle evidence reveals that he had an enviably successful military career; he led many campaigns against the Cumans from among which the chronicles report only one defeat.[1] But it was his defeat at the river Kayala (the exact location of which has never been definitively established) that has become immortalized through its literary rendering in “The Lay of Igor’s Campaign”, the most celebrated epic of Rus’.[1]

Let us begin this narration, brethren, from the old times of Vladimir to this present time of Igor, who strengthened his mind with courage, who quickened his heart with valor and, thus imbued with martial spirit, led his valiant regiments against the Kuman land in defense of the Russian land.

— The Lay of Igor’s Campaign - Invocation[4] During his reign Novgorod Severskiy (today Novhorod-Siverskyi in Ukraine) enjoyed the status of the second most powerful town in the Chernihiv land.[1] Basing their observations on archaeological evidence, a number of investigators proposed that Igor built the Cathedral of the Holy Savior in the Monastery of the Transfiguration outside of the town.[1][5] It has also been suggested that he founded the stone church in Putivl.[1]

To judge from circumstantial evidence, Igor's reign in Chernihiv (modern Ukraine) was uneventful.[1] He continued the family chronicle that his father and brother had commissioned.[1]

Contents 1 His early life 2 Prince of Novgorod-Seversk 3 His campaign and its aftermath 4 Marriage alliances 5 Prince of Chernihiv 6 In the arts 7 Marriage and children 8 Ancestors 9 See also 10 Footnotes 11 Sources His early life He was the elder son of Svyatoslav Olegovich, by his second wife, the Novgorodian Catherine.[2] By giving the child the baptismal name of Yury, Svyatoslav Olgovich acknowledged his friendship with prince Yury Volodymerovich of Suzdal.[1] In choosing Igor for the boy's princely name, he testified to the close bond that had existed between him and his deceased brother.[1]

His father died on February 15, 1164; Igor's half-brother, Oleg Svyatoslavich took over the control of Novgorod Severskiy and probably gave Putivl to Igor.[1] Before 1170, Igor married a daughter of prince Yaroslav Volodimerovich Osmomysl of Halych.[1]

Around June 1171, the Cumans renewed their raids along the Ros River and they attacked towns belonging to the Olgovichi (the ruling dynasty of Chernihiv).[1] Igor led a campaign against the invaders on June 29.[1] After crossing the river Vorskla, he learnt that Khans Kobyak and Konchak were devastating districts around Pereyaslavl (now Pereiaslav in Ukraine); he crossed back over the river and rode to confront the raiders.[1] On July 20, his druzhina killed many of the nomads and took others captive.[1]

While returning from his victory, Igor visited the shrine of SS. Boris and Hlib in Vyshgorod (today Vyshhorod in Ukraine) to celebrate their feast. There he met with Roman I Rostislavich of Kiev (his brother-in-law) and his brothers on July 25.[1] Their meeting was political in nature in that Igor would have pledged allegiance to the new ruler of Kiev.[1]

Prince of Novgorod-Seversk His half-brother, Oleg Svyatoslavich died on January 16, 1180; thus Igor left Putivl to succeed him in Novgorod Siverskiy.[1] Soon after Oleg Svyatoslavich's death, grand prince Svyatoslav III Vsevolodovich of Kiev summoned Igor and Igor's brother Vsevolod Svyatoslavich to Lyubech and concluded an agreement.[1] Svyatoslav Vsevolodovich's main objective in assembling the senior generation of Olgovichi was to secure Igor's allegiance.[1] On September 8, Svyatoslav Vsevolodovich ordered Igor and prince Vsevolod III Yuryevich of Vladimir to lead the junior Olgovichi and Monomashichi against Vyshhorod that he was besieging; the nine-week siege of the town became a failure.[1]

At the beginning of 1181, Svyatoslav Vsevolodovich launched an expedition against Vsevolod Yuryevich in order to free from captivity his son Gleb Svyatoslavich.[1] Before setting out, the grand prince commanded his son Yaroslav Svyatoslavich and Igor to remain behind and defend Chernihiv against the Rostislavichi (the members of the ruling dynasty of Smolensk).[1] Later, Yaroslav Svyatoslavich and Igor waged war on the Principality of Drutsk whose prince Hlib Rogvoldovich formed a pact with prince David Rostislavich of Smolensk.[1] Although David Rostislavich came to assist the prince of Drutsk, but Svyatoslav Vsevolodovich, who had expanded his authority over Novgorod, made David Rostislavich flee from the field of battle and forced Gleb Rogvoldovich to capitulate.[1]

From Drutsk, Svyatoslav Vsevolodovich traveled south to evict grand prince Rurik Rostislavich from the Kievan land.[1] Meanwhile, Igor, accompanied by Khans Konchak and Kobyak, was waiting for him near Vyshgorod.[1] After Svyatoslav Vsevolodovich occupied the capital, the Cumans asked him to let Igor accompany them to the Lake Dolobsk.[1] When Ryurik Rostislavich learnt that Igor and the nomads were encamped on the other side of the Dnieper River, he sent troops to attack them.[1] His troops defeated the Cumans; Igor and Khan Konchak, however, escaped by boat to Chernihiv.[1] It is likely that Igor and Khan Konchak formed a marriage alliance and arranged their children's engagement.[1]

When Khan Konchak with his Donets Cumans pillaged the Pereyaslavl lands in February 1184, Svyatoslav Vsevolodovich sent his sons and his troops to Igor ordering him to pursue the tribesmen.[1] Svyatoslav Vsevolodovich's co-ruler, Rurik Rostislavich, for his part, sent his troops under the command of prince Vladimir Glebovich of Pereyaslavl.[1] Igor was appointed to command all the troops of the Olgovichi, and he refused Vladimir Glebovich permission to spearhead the attack, because the vanguard contingent would get the first chance to grab the booty.[1] Shortly afterwards, Volodymer Hlibovich pillaged the Seversk towns of the Olgovichi and rode off in a huff; Igor also sent the Kievan troops home.[1] Consequently, Igor went in pursuit of the Cumans with a greatly diminished force, including some Black Hats.[1] Igor pursued the raiders, found them at the river Khiriya (a tributary of the Vorskla), and took many captive.[1] On his way home, he probably attacked Vladimir Glebovich's town of Glebov (on the right bank of the Trubizh River).[1]

In the summer, grand prince Svyatoslav Vsevolodovich launched a major campaign against the Cumans; Igor proposed that Svyatoslav Vsevolodovich take the route across the Pereyaslavl lands and he would meet him at the river Sula.[1] But Svyatoslav Vsevolodovich rejected his proposal, and therefore Igor boycotted the expedition.[1] However, on learning that Svyatoslav Vsevolodovich's troops had departed, he also summoned his relatives; his aim was to plunder Cuman camps while the nomads were preoccupied fighting Svyatoslav Vsevolodovich's forces.[1] Anticipating no opposition, Igor was surprised to chance upon a Cuman raiding party of 400 strong around the river Merla (south of the Khiriya) which gave his men an opportunity to win glory in the battle.[1]

In 1184, Igor harbored Vladimir Yaroslavich (his brother-in-law) who had been driven out of Halych by his own father.[1]

When Khan Konchak attacked again Rus’ with a large force in 1185, Svyatoslav Vsevolodovich and Ryurik Rostislavich quickly assembled a force.[1] The chronicler claims that Igor was also eager to attack him even against the advice of his druzhinniki and adverse weather conditions prevented his departure.[1]

His campaign and its aftermath

The route of Igor's campaign Later, on April 13, 1185,[1] Igor, with some other junior princes, undertook a daring raid against the nomads with the object of reaching the Lower Don area.[6] After the princes joined forces at the Oskol River, a band of Cumans spotted them and sent horsemen to warn the neighboring camps.[1] When Igor arrived at the river Salnitsa, his scouts informed him that they had spotted the enemy in battle array.[1] They advised him either to attack quickly before the Cuman band received reinforcements or to withdraw.[1] Igor and his relatives refused to return home, because, they argued, their peers would mock them for fearing to face death and heap shame upon them.[1]

As Igor's forces came to the river Syuurliy, the enemy archers shot a volley of arrows at them and withdrew.[1] Igor and his brother prince Vsevolod Svyatoslavich of Trubetsk advanced in formation at a steady pace, but his nephew Svyatoslav Olgovich of Rylsk and his son Vladimir Igorevich set off in pursuit and defeated the nomads.[1] After all the contingents had reassembled, Igor advised that they withdraw under the cover of darkness because they had seen how great a force the Cumans had already mustered.[1] But Svyatoslav Olgovich pointed out that he had pursued the Cumans over a great distance and that his horses were too exhausted to set off immediately; therefore Igor ordered his troops to rest for the night.[1]

The field of Igor Svyatoslavich's battle with the Polovtsy, by Viktor Vasnetsov Alarmed at the audacity of the princes to come to their very lairs, the Donets Cumans sounded a general alarm; for three days enemy archers shot arrows at them without engaging them in battle.[1] The princes’ only hope lay in reaching the river Donets; if they fled, however, it meant deserting the common soldiers, and therefore they rode against the enemy.[1] The raid ended in catastrophe:[6] the Cumans surrounded Igor's forces like an unyielding wall so that only fifteen of the Rus’ men escaped.[1] Igor was seized by a Cuman called Chilbuk but later Khan Konchak assumed responsibility for his svat (his son-in-law's father) Igor who had been wounded.[1]

After learning of Igor's defeat Svyatoslav Vsevolodovich sent his two sons Volodymer and Oleg Svyatoslavich to the Poseme region (along the Seym River) to serve as interim defenders of the Seversk towns.[1] According to the chronicler, the Cumans assembled their entire nation to march against Rus’.[1] But the khans argued: Koza suggested that they should raid the towns of the defeated princes along the river Seym; Konchak proposed attacking the princes on the Kievan side.[1] Because the khans obstinately stuck to their views, they split their horde into two.[1] Koza attacked Putivl but failed to take it; nevertheless, he set fire to its outer town, pillaged the district, and razed surrounding villages.[1]

Meanwhile, Igor was spending his captivity in Konchak's camp.[1] Although twenty Cumans were appointed to guard him, he was free to ride wherever he chose and to hunt with hawks.[1] We are told that a Cuman offered to help him to escape; one day at dusk, he raised the tent flap and crawled out while the guards were entertaining themselves with games.[1] The glow of the sunset had faded.

Ivan Bilibin's illustration to “The Lay of Igor’s Campaign” Igor sleeps. Igor keeps his vigil. Igor’s thoughts cross the prairie, from the great river Don to the small river Donets. Beyond the river, Ovlur whistles, having caught a horse. He warns the prince. Prince Igor will not remain a prisoner. The earth rumbled, the grass rustled, and the Kuman tents began to stir.

— The Lay of Igor’s Campaign - Prince Igor flees from Kuman captivity[4] After crossing over to the other side of the river Tor, Igor rode away.[1] He traveled eleven days to the town Donets; from there he went to Novgorod Severskiy.[1] We are not told when Igor escaped, but he could not have been in captivity for more than a few months; he probably fled in the late summer at the latest.[1]

After arriving in Novgorod Severskiy, Igor visited Yaroslav II Vsevolodovich (his cousin) in Chernihiv and asked for military aid.[1] Next, he went to Svyatoslav Vsevolodovich in Kiev, and he undoubtedly asked him to assist in collecting the ransoms for the three captive princes.[1] After leaving Svyatoslav, he visited Ryurik Rostislavich.[1] Archaeological evidence suggests that after returning to Novgorod Severskiy, Igor reinforced the fortifications and founded new ones in the vicinity of Vyr.[1]

Marriage alliances In 1187, Igor reconciled his brother-in-law (Vladimir Yaroslavich) and father-in-law (prince Yaroslav Volodimerovich of Halych), and dispatched his son Svyatoslav Igorevich to escort Vladimir Yaroslavich home.[1] In the autumn of 1188, his son Vladimir Igorevich returned home from captivity with Khan Konchak's daughter.[1]

On September 26, 1188, Igor and his family attended the festivities organized by Rurik Rostislavich to celebrate his son's wedding.[1] During the same week, Rurik Rostislavich gave away his daughter to Igor's son Svyatoslav.[1]

In 1190, grand prince Svyatoslav Vsevolodovich married his grandson David Olgovich to Igor's daughter.[1]

Svyatoslav Vsevolodovich died during the last week of July 1194, and his death changed the order of seniority among the Olgovichi: his only brother, Yaroslav Vsevolodovich became the new senior prince of the dynasty, and Igor became the second in seniority in the family.[1]

Prince of Chernihiv On an unspecified date in 1198, prince Yaroslav Vsevolodovich died, and Igor succeeded him on the throne of Chernihiv.[1] One of his first tasks was to renew the alliances that Yaroslav Vsevolodovich had concluded with Roman Mstislavich of Volodymyr-Volynskyi; he also endorsed the alliances Yaroslav Vsevolodovich had made with Vsevolod III Yuryevich of Vladimir and the Rostislavichi.[1]

The same year, his brother-in-law, prince Vladimir Yaroslavich of Halych died, and his death created a political vacuum.[1] Although, the Olgovichi could argue that their marriage ties with his dynasty gave them the right to rule Halych, however, Roman Msislavich was the quickest off the mark and he captured Halych.[1]

When he died, as the prince of Chernigov, Igor merited burial in the Cathedral of Holy Saviour.[1]

In the arts On his campaign against the Cumans, a heroic poem was written which is the peak of Old East Slavic poetry.[6] As a matter of fact, scholars still argue as to whether the Lay of Igor’s Campaign is written in verse or in rhythmic prose; in either case, it is poetry at its height and its language is racy and powerful.[6] Besides rhythm, the poetic elements of the Lay comprise an extremely rich imagery constructed primarily on parallels with nature, symbolism, poetic address, and lyric lamentation.[4]

In 1869, Vladimir Stasov, a major literary figure of 19th-century Russia, suggested to Alexander Borodin that an opera might be written on the subject of the Lay of Igor’s Campaign.[7] Borodin began to write his Prince Igor but he left the opera unfinished at the time of his death nearly twenty years later.[7] It fell to Nikolai Rimsky-Korsakov and Alexander Glazunov to finish the orchestration and prepare Prince Igor for publication and performance in 1890.[7]

Marriage and children

1. before 1170: Unnamed (Evfrosinia)[8] Yaroslavna, the second daughter of prince Yaroslav Volodimerovich of Halych by his first wife Olga Yuryevna of Kiev[1][2]

Prince Vladimir Igorevich of Halych (October 8, 1170 – 1211 or after)[1][2] Unnamed Igorevna (1171/1173 – after 1196), wife of David Olegovich[1] Oleg Igorevich (end of 1174 – after 1183[2]%29 died at an early age[1] Prince Svyatoslav III Igorevich of Volodymyr-Volynskyi (1176 – September, 1211[2])[1] Prince Roman II Igorevich of Halych (1177/1179 – September, 1211[2])[1] Ancestors Ancestors of Igor Svyatoslavich[1][2] See also Prince Igor Cuman people Battle of Kalka River Solar eclipse of 1 May 1185 The Lay of Igor's Campaign Footnotes

Dimnik, Martin. The Dynasty of Chernihiv - 1146-1246.

Charles Cawley (2009-03-14). "Russia, Rurikids - Grand Princes of Kiev, Princes of Chernihiv, descendants of Sviatoslav II, Grand Prince of Kiev (fourth son of Iaroslav I)". Medieval Lands. Foundation of Medieval Genealogy. Retrieved 2009-04-08.

A number of historians claim Igor died in 1202; he most probably died in the spring of 1201, because most chronicles place the news of his death as the first entry for the year; Dimnik, Martin op. cit p. 237.

Zenkovsky, Serge A. Medieval Russia's Epics, Chronicles and Tales.

Investigators point out that there is no trustworthy evidence for ascertaining the date on which the cathedral was built; Dimnik, Martin op. cit. p. 239.

Vernadsky, George. Kievan Rus.

Jellinek, George. History through the Opera Glass: From the Rise of Caesar to the Fall of Napoleon.

Basing their observations on the evidence of the Lay of Igor’s Campaign, a number of historians have suggested that her name was Evfrosinia and that she may have been Igor’s second wife; on the other hand, the chronicles neither give Yaroslavna’s name nor suggest that she was Igor’s second wife; Dimnik, Martin op. cit. 121. Sources Dimnik, Martin: The Dynasty of Chernigov - 1146-1246; Cambridge University Press, 2003, Cambridge; ISBN 978-0-521-03981-9. Jellinek, George: History through the Opera Glass: From the Rise of Caesar to the Fall of Napoleon; Proscenium Publishers Inc., 2000, New York; ISBN 0-87910-284-5. Vernadsky, George: Kievan Russia; Yale University Press, 1948, New Haven and London; ISBN 0-300-01647-6. Zenkovsky, Serge A.: Medieval Russia’s Epics, Chronicles and Tales; Penguin Group, 1974; ISBN 978-0-452-01086-4. Dimnik, Martin. Battle of Kayala River (1185).The Encyclopedia of War 2011 Anatoly Vorony. In Search of the River Kayala. Day, Kiev. 12 December, 2000 Alexander IlYIN. SECRET OF THE BATTLE ON THE KAYALA RIVER. «VREMYA», Tuesday March 13 2001 Igor Svyatoslavich Rurik dynasty Born: 3 or 10 April 1151 Died: 1201 or 1202 Preceded by Oleg I Svyatoslavich	Prince of Putivl 1164–1180	Succeeded by Vladimir I Igorevich Preceded by Oleg II Svyatoslavich	Prince of Novgorod-Seversk 1180–1198	Succeeded by Vladimir II Svyatoslavich Preceded by Yaroslav II Vsevolodovich	Prince of Chernigov 1198–1201/1202	Succeeded by Oleg III Svyatoslavich 

Medlands

Игорь Святъславичь (2 красавiка 1151 - вясна 1201 [%D0%9A 1]) - князь Ноўгарад-северскі (1180-1198), князь Чарнігаўскі (1198-1201). З роду Вольгавічаў, сын Святаслава Ольгавіча. Названы Ігарам-Георгіем сваім бацькам у гонар роднага дзядзькі - святога дабравернага вялікага князя Ігара Чарнігаўскага і Кіеўскага († 1147) [3]. Галоўны герой «Слова пра паход Ігараў».

паходжанне

Князь Сьвятаслаў Алегавіч быў жанаты двойчы. Першы раз ён ажаніўся ў 1108 годзе на дачкі палавецкага хана Аепы Гиргеневича [4]. У хрышчэнні яна, магчыма, атрымала імя Ганны [%D0%94%D0%B0 2]. Другі раз Сьвятаслаў Алегавіч ажаніўся ў 1136 годзе ў Ноўгарадзе, прычым яго шлюб выклікаў скандал. Наўгародскі арцыбіскуп Нифонт адмовіўся яго вянчаць, шлюб заключаў іншы святар. В. Н. Тацішчаў са спасылкай на ня захавалася «Растоўскую летапіс» паказаў, што жонкай Святаслава была дачка наўгародскага пасадніка Петрылай [6], а прычынай канфлікту з арцыбіскупам быў той факт, што першы муж нявесты нядаўна загінуў [7]. Аднак «Растоўская летапіс» хутчэй за ўсё крыніца XVI-XVII стагоддзяў, калі прабелы ў летапісах нярэдка дапісваліся на падставе здагадак і легенд, таму ёсць падставы не давяраць гэтай крыніцы. Іншае тлумачэнне канфлікту - да моманту другога шлюбу Святаслава яго першая жонка магла быць яшчэ жывая [5].

Шэраг гісторыкаў і публіцыстаў меркаваў, што маці Ігара была половчанка. Аднак, мяркуючы па даце шлюбу да моманту нараджэння Ігара ёй было каля 50 гадоў, і яна не магла быць яго маці. Акрамя таго, ніякіх вестак пра тое, што Святаслаў пасля другога шлюбу вярнуўся да першай жонкі няма. Такім чынам, маці Ігара, хутчэй за ўсё, была другая жонка Святаслава Ольгавіча, якую, магчыма, клікалі Кацярына. Верагодна яна паходзіла з наўгародскага баярскага роду [5].

біяграфія

У 1169 Ігар Святаславіч ўдзельнічаў у паходзе адзінаццаці рускіх князёў пад сцягамі Андрэя Багалюбскага супраць Мсціслава Ізяславіча, вялікага князя Кіеўскага.

У 1171 годзе хадзіў з Северскі дружынамі за раку Ворскла і атрымаў знакамітую перамогу над палавецкіх ханамі Кабякоў і Канчак, вызваліўшы палонных і адабраўшы здабычу.

Пасля смерці Рамана Расціславіча Смаленскага ў 1180 годзе падчас паўночнага паходу Святаслава Усеваладавіча Ігар разам з Яраславам Усеваладавічам ахоўваў Чарнігаў, затым яны з полаўцамі ўдзельнічалі ў паходзе супраць Давыда Расціславіча Смаленскага пад Друцк, а пасля вяртання іх войскаў на поўдзень Рурыка Расціславіча атрымалася нанесці паразу полаўцам Кабяка і Канчак і Ігару, у выніку чаго ў Кіеве і Кіеўскай зямлі зацвердзіўся т. зв. «Дуумвірат» Святаслава і Рурыка.

Перад бітвай на Арол Ігар з Уладзімірам Глебавічам Пераяслаўскага былі пасланыя Святаславам і Рурыкам супраць полаўцаў. Ігар адмовіў Уладзіміру ў праве ездзіць наперад (перадавым атрадам звычайна даставалася вялікая здабыча), Уладзімір разгарнуў паліцы і абрабаваў Ноўгарад-Северскага княства, але Ігар працягнуў паход і разбіў полаўцаў на рацэ Хирии. Пасля бітвы на Арол (у якой Чарнігава-северскія князі не ўдзельнічалі) Ігар разам з іншымі северскі князь правёў удалы паход на палавецкія вандроўкі па рацэ Мерла.

Паход супраць полаўцаў ў 1185 годзе [%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%86%D1%8C | правіць вікі-тэкст] Асноўны артыкул: Паход Ігара Святаславіча Ноўгарад-Северскага на полаўцаў

Карціна Васняцова В. М. «Пасля пабоішча Ігара Святаславіча з полаўцамі» Вясной 1185 года Святаслаў Усеваладавіч з'ехаў у свае паўночна-ўсходнія валодання збіраць воінаў, каб ісці да Доне на полаўцаў на ўсё лета, а Ігар разам з яго братам Усеваладам, князем Курскам і Трубчэўск, і пляменнікам Святаславам Вольгавіча, князем Рыльскі, распачалі новы паход. Разам з дружынай ковуев (залежнае ад чарнігаўскіх князёў качавое насельніцтва левага берага Дняпра, родавае правабярэжных чорным клабуку, залежным ад кіеўскіх князёў) яны рушылі да берагоў Донца.

На берагах Каялы рускае войска сутыкнулася з асноўнымі сіламі полаўцаў. Крыніцы паказваюць на ўдзел у сутыкненні амаль усіх вядомых палавецкіх племянных груп паўднёва-ўсходняй Еўропы. Пасля 3-дзённага бітвы Ігар быў узяты ў палон, як і астатнія князі. Многія воіны загінулі.

З палону Ігар бег, пакінуўшы там свайго сына Уладзіміра, які вярнуўся пазней, ажаніўшыся на дачцы Канчак.

Гэты паход Ігара Святаславіча на полаўцаў паслужыў канвой для знакамітага «Слова пра паход Ігараў».

Наступныя гады [%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%86%D1%8C | правіць вікі-тэкст]

Спаса-Праабражэнскі сабор у Чарнігаве, у якім пахаваны Ігар Святаславіч. Ў 1191 году Ігар з братам Усеваладам правёў удалы паход на полаўцаў і рушыў у другі паход пасля атрымання падмацавання ад Святаслава Кіеўскага і Яраслава Чарнігаўскага на чале з пяццю княжыч, дайшоў да Оскола, але полаўцы змаглі своечасова падрыхтавацца да бітвы, і Ігар адвёў войскі на Русь .

У 1198 Ігар, пасля смерці чарнігаўскага князя Яраслава Усеваладавіча, заняў чарнігаўскі пасад.

На думку А. П. Пятнова, дакладная дата смерці князя Ігара Святаславіча (29 снежня) з'яўляецца плёнам непаразуменні і няўдалай кампіляцыі В. Н. Тацішчава звестак Радзівілаўскім летапісу.

Medlands

Игорь Святъславичь (2 април 1151 - пролет 1201 [K 1]) - княз на Новгород-Северски (1180-1198), княз на Чернигов (1198-1201). От семейство Олгович, син на Святослав Олгович. Той е кръстен Игор-Георги от баща му в чест на собствения си чичо - светия благородник вярващ велик княз Игор Черниговски и Киевски (+ 1147) [3]. Главният герой на „Полагането на полка на Игор“.

Произход

Княз Святослав Олгович е женен два пъти. За първи път се жени през 1108 г., дъщерята на половецкия хан Аепа Гиргеневич [4]. При кръщението тя може да е получила името Анна [K 2]. Вторият път Святослав Олгович се жени през 1136 г. в Новгород и бракът му предизвиква скандал. Новгородският архиепископ Нифонт отказа да се ожени за него; друг брак влезе в брак. В. Н. Татищев, позовавайки се на несъхранената Ростовска хроника, посочва, че съпругата на Святослав е дъщеря на кмета на Новгород Петрила [6], а причината за конфликта с архиепископа е фактът, че първият съпруг на булката наскоро е починал [7] . Ростовската хроника обаче най-вероятно е източник от 16-17 век, когато пропуските в летописите често се добавят въз основа на предположения и легенди, така че има причина да не се вярва на този източник. Друго обяснение на конфликта е, че по времето на втория брак на Святослав първата му съпруга все още може да е жива [5].

Редица историци и публицисти предполагат, че майката на Игор е била половец. Въпреки това, съдейки по датата на брака, по време на раждането на Игор тя беше на около 50 години и не можеше да му бъде майка. Освен това няма новини, че Святослав се е върнал при първата си съпруга след втория си брак. По този начин майката на Игор най-вероятно беше втората съпруга на Святослав Олгович, която, може би, се казваше Катрин. Вероятно тя произхожда от Новгородското болярско семейство [5].

Биография

През 1169 г. Игор Святославич участва в кампанията на единадесет руски князе под знамето на Андрей Боголюбски срещу Мстислав Изяславич, великият княз на Киев.

През 1171 г. той преминава заедно с отрядите на Северск през река Ворскла и печели известна победа над половецките ханове Кобяк и Кончак, освобождавайки затворниците и отнемайки плячката.

След смъртта на Роман Ростиславич от Смоленски през 1180 г., по време на северната кампания на Святослав Всеволодович, Игор, заедно с Ярослав Всеволодович, охраняват Чернигов, след това той и половците участват в кампанията срещу Давид Ростиславич Смоленски край Друцк и след завръщането на войските им на юг, Рюрик успява да победи Рюрик Ростиславичи и Кончак и Игор, в резултат на което в Киев и Киев кацат т.нар. "Дуумвират" на Святослав и Рюрик.

Преди битката при Орел Игор и Владимир Глебовичи Переяславски са изпратени от Святослав и Рюрик срещу половците. Игор отказва на Владимир правото да пътува предварително (напредналите отряди обикновено получават много плячка), Владимир разгръща полковете си и ограбва Новгород-Северското княжество, но Игор продължава кампанията си и побеждава половци на река Хирия. След битката при Орел (в която не участват черниговско-северските князе), Игор, заедно с други северски князе, провежда успешна кампания срещу ноловските лагери на половец по река Мерлу.

Кампания срещу половци през 1185 г. [%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B5 | редактиране на уики текст] Основна статия: Кампания на Игор Святославич Новгород-Северски срещу половци

Картина на В. Васнецов "След битката при Игор Святославич с половци" През пролетта на 1185 г. Святослав Всеволодович заминава за североизточните си владения, за да събере войници, за да отиде на Дон срещу половците за цялото лято, а Игор, заедно с брат си Всеволод, князът на Курск и Трубчевски, и племенникът Светослав Олгович, княз на Рилски, предприе нова кампания. Заедно с отряда ковуй (зависим от черниговските князе, номадското население на левия бряг на Днепър, подобно на десните брегове на черните качулки, зависими от киевските князе), те се преместват в бреговете на Донец.

На брега на Каяла руската армия се сблъска с основните сили на половците. Източници сочат участие в сблъсъка на почти всички известни половецки племенни групи от Югоизточна Европа. След 3-дневна битка Игор е взет в плен, както и останалите князе. Много войници загинаха.

Игор избяга от плен, оставяйки там сина си Владимир, който се върна по-късно, след като се ожени за дъщерята на Кончак.

Тази кампания на Игор Святославич срещу половците послужи като платно за известния „Полагане на дома на Игор“.

Следващи години [%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B5 | редактиране на уики текст]

Спасо-Преображенската катедрала в Чернигов, където е погребан Игор Святославич. През 1191 г. Игор и брат му Всеволод проведоха успешен поход срещу половците и тръгнаха на втори поход, след като получиха подкрепление от Святослав Киевски и Ярослав Черниговски, водени от петима князе, стигнаха до Оскол, но половците успяха да се подготвят за битка навреме и Игор повежда войските си към Русия ...

През 1198 г. Игор, след смъртта на черниговския княз Ярослав Всеволодович, зае Черниговския престол.

Според А. П. Пятнов точната дата на смъртта на княз Игор Святославич (29 декември) е плод на неразбиране и неуспешно съставяне от В. Н. Татищев на информация от Радзивилската хроника.

Medlands

Kronikos pasakoje apie princo Igoro kampaniją prieš „Polovtsi“ [8] yra informacijos apie to meto Rusijos kunigaikščių karių mūšio tvarką, kuri, palyginti su XI amžiumi, pradėjo skilti ne tik fronte, bet ir taip pat nuodugniai, o pulkas taip pat pirmą kartą buvo minimas priešais didelį pulką, kurį sudarė visų kunigaikščių pulkų šauliai. Pirmajame susitikime su „Polovtsi“ prie Syurliy upės (penktadienio rytą) sėkmė lydėjo Igorį, buvo užfiksuotas didelis grobis. Buvo organizuotas Vladimiro Igorevičiaus priekinio pulko ir Svyatoslavo Olgovičiaus kairiosios rankos pulko persekiojimas, o pagrindinės pajėgos (Igorio didysis pulkas ir dešinės Vsevolodo pulkas) toliau palaikė darinį.

Kajala pakrantėje Rusijos kariuomenė susirėmė su pagrindinėmis „Polovtsi“ pajėgomis (šeštadienio rytą). Šaltiniai rodo dalyvavimą beveik visų žinomų pietryčių Europos polovcų genčių grupių susirėmime. Skaitinis polovciečių pranašumas buvo toks rimtas, kad tolesnį mūšį surengė Rusijos kariuomenė. Kovodami jie persikėlė į Donecą. Igoris atmetė galimybę pabėgti iš „Polovtsi“ žirgų gretose, nes jis nenorėjo palikti juodaodžių likimo malonės. Kronikoje taip pat pateikiama įdomi detalė, kuri taip pat liudija to meto karinių reikalų ypatumus: gavęs žaizdą, Igoris toliau judėjo arkliais. Sekmadienio rytą po 24 valandų nepertraukiamos kovos kareiviai pasiekė ežerą ir pradėjo aplink jį lankstytis. „Igorio pulke“ yra kronikos istorijoje trūkusi detalė, kad Igoris pakeitė savo pulko judėjimo kryptį, kad padėtų Vsevolodo pulkui. Kovui palūžęs pabėgo bandydamas išsiveržti iš apsupties. Igoris nušoko prie jų, norėdamas juos susigrąžinti, tačiau jam nepavyko. Jis taip pat negalėjo grįžti. Jis pateko į nelaisvę, kaip ir visi kiti kunigaikščiai. Žuvo daug karių. „Žodis apie Igorio pulką“ apibendrina tris mūšio su polovciais dienas, nurodydamas, kad trečią dieną Igoro vėliavos nukrito iki vidurdienio.

„Polovtsi“ įsiveržė į Rusiją dviem kryptimis: iki Perejaslavlio ir Posemės. Perejaslavlyje Vladimiras Glebovičius sėdėjo apgultas, o Svjatoslavas Vsevolodovičius sugebėjo išsiųsti savo sūnus Olegą ir Vladimirą į Kurską ir Putivlį. Tuo pačiu metu Svjatatoslavas susiejo su Ruriku Zarube, rengdamasis kirsti Dnieprą, kad galėtų padėti apgultiems Perejaslavle. „Polovtsi“ nelaukė susidūrimo ir išėjo. „Polovtsi“ pavyko sudeginti tik Rimovo miestą.

Igoris pabėgo iš nelaisvės, palikdamas ten savo sūnų Vladimirą, kuris vėliau grįžo vedęs Konchako dukterį.

Ši Igorio Svyatoslavicho kampanija prieš polovciečius buvo garsiojo „Igoriaus šeimininko klojimo“ drobė.

Narsus kunigaikštis Igoris Svyatoslavichas (senųjų rytų slavų k .: Игорь Святъславичь, Igorĭ Svjatŭslavičĭ; rusų: Игорь Святославич, Igoris Svyatoslavich; ukrainietis: Ігор Святославос (Сгяровая Святолос) , [2] 1151 - 1201 m. Pavasaris [1] / 1202 m. Gruodžio 29 d. [2]%29 [3] buvo Rusijos kunigaikštis (Rurikų dinastijos narys). [2] Jo krikšto vardas buvo Jurijus [1]. Igoris buvo Putivlio (1164–1180), Novgorodo-Seversko (1180–1198) ir Černigovo (1198–1201 / 1202) kunigaikštis. [1]

Kronikos įrodymai rodo, kad jis padarė pavydėtinai sėkmingą karinę karjerą; jis vadovavo daugybei kampanijų prieš kuniečius, iš kurių kronikos praneša tik apie vieną pralaimėjimą [1]. Bet būtent jo pralaimėjimas prie Kayala upės (tiksli jos vieta dar nebuvo galutinai nustatyta) tapo įamžinta per literatūrinį perteikimą „Igorio kampanijos klojime“, švenčiausioje Rusijos epopėjoje. [1]

Pradėkime šį pasakojimą, broliai, nuo senųjų Vladimiro laikų iki šių Igorio laikų, kuris sustiprino savo protą drąsiai, kuris sušvelnino širdį narsumu ir taip persmelkta kovos dvasios, vadovavo jo narsiems pulkams prieš Kumano žemę gindamas Rusijos žemę.

- Igorio kampanijos klojimas - kvietimas [4] Jo valdymo laikotarpiu Novgorodas Severskis (šiandien Novhorodas-Siverskis Ukrainoje) turėjo antro galingiausio miesto Černigovo žemėje statusą. [1] Remdamiesi savo stebėjimais archeologiniais įrodymais, keli tyrėjai pasiūlė Igoriui Šv. Išganytojo katedrą pastatyti Atsimainymo vienuolyne už miesto ribų. [1] [5] Taip pat buvo pasiūlyta, kad jis įkūrė mūrinę bažnyčią Putivle. [1]

Sprendžiant iš netiesioginių įrodymų, Igorio valdymas Černigove (šiuolaikinė Ukraina) vyko be įvykių. [1] Jis tęsė tėvo ir brolio užsakytą šeimos kroniką [1].

Turinys 1 Jo ankstyvasis gyvenimas 2 Naugardo-Seversko kunigaikštis 3 Jo kampanija ir jos pasekmės 4 Santuokos aljansai 5 Černigovo kunigaikštis 6 Menuose 7 Santuoka ir vaikai 8 protėviai 9 Taip pat žr 10 išnašų 11 Šaltiniai Jo ankstyvasis gyvenimas Jis buvo vyriausiasis Svjatatoslavo Olegovičiaus sūnus, jo antroji žmona - Naugarduko Kotryna [2]. Svyatoslavas Olgovičius, suteikdamas vaikui krikšto Jurijaus vardą, pripažino jo draugystę su Suzdalės kunigaikščiu Jurijumi Volodymerovičiumi [1]. Pasirinkdamas berniuko kunigaikščio vardui Igorį, jis paliudijo glaudų ryšį, egzistavusį tarp jo ir mirusio brolio. [1]

Jo tėvas mirė 1164 m. Vasario 15 d. Igorio pusbrolis Olegas Svyatoslavichas perėmė Novgorodo Severskio kontrolę ir tikriausiai atidavė Putivlą Igoriui. [1] Iki 1170 m. Igoris vedė Halicho kunigaikščio Jaroslavo Volodimerovičiaus Osmomyslio dukterį [1].

Maždaug 1171 m. Birželio mėn. Kunai atnaujino reidus palei Ros upę ir jie užpuolė miestus, priklausančius Olgovičiams (valdančiajai Černigovo dinastijai). [1] Igoris birželio 29 d. Vadovavo kampanijai prieš užpuolikus. [1] Perėjęs Vorsklos upę jis sužinojo, kad Khansas Kobyakas ir Konchakas niokojo rajonus aplink Perejaslavlą (dabar Pereiaslavas Ukrainoje); jis perėjo atgal per upę ir jojo, norėdamas susidurti su reideriais. [1] Liepos 20 d. Jo družina nužudė daugelį klajoklių, o kitus paėmė į nelaisvę. [1]

Grįždamas po pergalės, Igoris aplankė SS šventovę. Borisas ir Hlibas Višgorode (šiandien - Višhorodas Ukrainoje) švęsti savo šventės. Liepos 25 d. Jis susitiko su romėnu I Rostislavičiumi iš Kijevo (svainiu) ir broliais. [1] Jų susitikimas buvo politinio pobūdžio, nes Igoris būtų pažadėjęs ištikimybę naujajam Kijevo valdovui [1].

Naugardo-Seversko kunigaikštis Jo pusbrolis Olegas Svyatoslavichas mirė 1180 m. Sausio 16 d. taigi Igoris paliko Putivlą, norėdamas jį pakeisti Novgorodo Siverskyje. [1] Netrukus po Olego Svyatoslavicho mirties Kijevo didysis princas Svjatoslavas III Vsevolodovičius iškvietė Igorį ir Igoro brolį Vsevolodą Svyatoslavichą į Lyubechą ir sudarė susitarimą [1]. Pagrindinis Svjatoslavo Vsevolodovičiaus tikslas suburti vyresniąją Olgovičių kartą buvo užtikrinti Igorio ištikimybę [1]. Rugsėjo 8 d. Svjatoslavas Vsevolodovičius liepė Igoriui ir Vladimiro kunigaikščiui Vsevolodui III Jurevičiui vadovauti jaunesniajam Olgovičiui ir Monomašičiui prieš Višhorodą, kurį jis apgulė; devynias savaites trukusi miesto apgultis tapo nesėkme [1].

1181 m. Pradžioje Svjatoslavas Vsevolodovičius pradėjo ekspediciją prieš Vsevolodą Jurevičių, norėdamas išlaisvinti savo sūnų Glebą Svjatoslavichą [1]. Prieš išvykdamas didysis kunigaikštis įsakė sūnui Jaroslavui Svjatoslavichui ir Igoriui likti už nugaros ir ginti Černigovą nuo Rostislavičių (Smolensko valdančiosios dinastijos narių) [1]. Vėliau Jaroslavas Svjatoslavichas ir Igoris kariavo Drutsko kunigaikštystei, kurios kunigaikštis Hlibas Rogvoldovičius sudarė paktą su Smolensko kunigaikščiu Deividu Rostislavičiumi. [1]

Medlands

Ingvar Sveinaldsson (russisk: Игорь Святославич; født 2./3. april 1151, død 1202) var fyrste av Novgorod-Seversk fra 1180 til 1202. Hans stridigheter med polovtserne eller kumanene, en tyrkisk nomadestamme som levde i den sørlige delen av Donregionen, ville sannsynligvis ha forsvunnet inn i historiens tåke om det ikke hadde vært for at begivenhetene ble udødeliggjort i diktet Igor-kvadet (eller Sangen om Igors hærtog) og senere i operaen Fyrst Igor av Alexander Borodin (1890).

Igor var sønn av Svjatoslav Olegovisj og en av Oleg av Tsjernigovs sønnesønner. Hans mor var Katarina av Novgorod. Sitt adelige navn Igor fikk han til ære for onkelen, Igor II av Kiev, men dåpsnavnet hans var Georg til ære for hans fars allierte Jurij Dolgorukij, det vil si Jurij eller Georg den langarmede.

I 1171 ledet Igor det første hærtoget mot kumanene, og det ble en suksess. Han beseiret khanene Kobyak og Kontsjak som hadde herjet landområdene rundt Perejaslav-Tsjmelnytskyj (tidligere kalt Perejaslav). I 1183 beseiret han kumanere på et herjingstokt ved elven Merla.

I 1185 angrep khan Kontsjak ruserne og som svar samlet Igor en styrke på rundt 6000-8000 soldater for å gjengjelde. Han fikk støtte fra et antall av fyrster og deres styrker fra Kiev, inkludert broren Vsevolod, nevøen Svjatoslav og sønnen Vladimir. De klarte å trenge dypt inn i kumanernes område og overraskende angripe dem. Imidlertid ble de selv omringet av fiender på begge sier, og ble møtt av tung beskytning fra bueskyttere. Krigere i rustning angrep ledet av et antall khaner, inkludert Konchak. Krigerne fra Kiev ble presset inn mellom den angripende fienden og en innsjø, og de som ikke ble drept på stedet druknet i sjøen.

Igor fulgte en del desertører, og på veg tilbake ble han tatt til fange. Også Vsevolod, Svjatoslav og Vladimir ble tatt til fange. Igor greide senere å rømme, men måtte la sin sønn bli igjen som gissel.

Fire år før hans død ble han fyrste av Tsjernigov og fordelte sine landområder i Severia mellom sine fem sønner.

Familie Han giftet seg med Eufrosinia, datter av Jaroslav Osmomysl. Deres barn var:

Vladimir, født 8. oktober 1170 Oleg, født 1174 Svjatoslav, født 1176 En datter som ble gift med David Olgovitsj Referanser ^ www.britannica.com Litteratur Dimnik, Martin: The Dynasty of Chernigov, 1146-1246, Cambridge University Press 2000

Medlands

Igor Światosławowicz (ur. 2 kwietnia 1151, zm. 29 grudnia 1202) – książę nowogrodzko-siewierski (od 1178) i czernihowski (1198), syn księcia czernihowskiego Światosława Olegowicza, wnuk Olega Czernihowskiego.

W 1169 wziął udział w wyprawie Andrzeja Bogolubskiego na Kijów. W 1174 rozbił wojska połowieckich kaganów Konczaka i Kobjaka pod Perejasławiem. Po śmierci brata Olega został księciem nowogrodzko-siewierskim. Brał udział w wewnętrznych walkach o kijowski tron wielkoksiążęcy.

W 1183 i 1185 zorganizował kolejne wyprawy przeciw Połowcom. Podczas drugiej, wraz z bratem Wsewołodem, księciem putywlskim Wołodymirem i księciem rylskim Światosławem Olegowiczem, doznali porażki od kaganów Gzy i Konczaka, a sam Igor dostał się do niewoli, z której udało mu się uciec.

O wyprawie Igora przeciw Połowcom traktuje staroruski epos Słowo o wyprawie Igora i osnuta na jego kanwie opera Kniaź Igor.

Igor Światosławowicz (2 kwietnia 1151 - wiosna 1201 [K 1]) - książę Nowogrodu-Siwerskiego (1180-1198), książę Czernigowa (1198-1201). Z rodziny Olgovichów, syna Światosława Olgowicza. Został nazwany Igor-George przez jego ojca na cześć własnego wuja - świętego szlachetnie wierzącego wielkiego księcia Igora z Czernihowa i Kijowa (+ 1147) [3]. Bohaterem The Lay of Igor's Regiment.

Pochodzenie

Książę Światosław Olgowicz był dwukrotnie żonaty. Po raz pierwszy ożenił się w 1108 r. Z córką połowieckiego chana Aepy Girgenevicha [4]. Na chrzcie mogła otrzymać imię Anna [K 2]. Światosław Olgowicz po raz drugi ożenił się w 1136 roku w Nowogrodzie, a jego małżeństwo wywołało skandal. Arcybiskup Nifont z Nowogrodu odmówił małżeństwa z nim; inny ksiądz zawarł związek małżeński. VN Tatishchev, powołując się na niezachowaną Kronikę rostowską, wskazał, że żona Światosława była córką burmistrza Nowogrodu Petryły [6], a przyczyną konfliktu z arcybiskupem był fakt, że pierwszy mąż panny młodej zmarł niedawno [7]. . Jednak Kronika Rostowska jest najprawdopodobniej źródłem XVI-XVII wieku, kiedy luki w annałach często dodawano na podstawie spekulacji i legend, więc nie ma powodu, aby nie ufać temu źródłu. Innym wytłumaczeniem konfliktu jest to, że do czasu drugiego małżeństwa Światosława jego pierwsza żona mogła jeszcze żyć [5].

Wielu historyków i publicystów sugerowało, że matka Igora była Połowiecką. Jednak sądząc po dacie ślubu, w chwili urodzenia Igora miała około 50 lat i nie mogła być jego matką. Ponadto nie ma wiadomości, że Światosław wrócił do swojej pierwszej żony po drugim małżeństwie. Tak więc matka Igora najprawdopodobniej była drugą żoną Światosława Olgowicza, który być może nazywał się Catherine. Pochodziła prawdopodobnie z nowogrodzkiej rodziny bojarów [5].

Biografia

W 1169 r. Igor Światosławicz brał udział w wyprawie jedenastu książąt rosyjskich pod sztandarem Andrieja Bogoliubskiego przeciwko Wielkiemu Księciu Kijowskiemu Mścisławowi Izyasławiczowi.

W 1171 r. Udał się z oddziałami Seversk przez rzekę Worskla i odniósł słynne zwycięstwo nad połowieckimi chanami Kobyakiem i Konczakiem, uwalniając więźniów i zabierając łupy.

Po śmierci Romana Rostisławicza ze Smoleńska w 1180 r., Podczas północnej kampanii Światosława Wsiewołodowicza, Igor wraz z Jarosławem Wsiewołodowiczem strzegli Czernigowa, następnie on i Połowcy uczestniczyli w kampanii przeciwko Dawidowi Rostisławiczowi Smoleńskiemu pod Druckiem, a po powrocie ich wojska na południu Ryurikowi udało się pokonać Ruryków Rostisławiczych oraz Konczaka i Igora, w wyniku czego w Kijowie i Kijowie lądują tzw. „Duumvirate” Światosława i Ruryka.

Przed bitwą pod Orlem Igor i Vladimir Glebovich Pereyaslavsky zostali wysłani przez Światosława i Ruryka przeciwko Połowców. Igor odmówił Władimirowi prawa do podróżowania z góry (zaawansowane oddziały dostawały zwykle dużo łupów), Władimir rozmieścił swoje pułki i obrabował księstwo Nowogród-Siewier, ale Igor kontynuował kampanię i pokonał Połowców na rzece Khirija. Po bitwie pod Orlem (w której książęta Czernigowa-Siewerska nie brali udziału) Igor wraz z innymi książętami Sewerskimi przeprowadził udaną kampanię przeciwko połowieckim obozom nomadów wzdłuż rzeki Merlu.

Kampania przeciwko Połowcom w 1185 [edytuj | edytuj tekst wiki] Główny artykuł: Kampania Igora Światosławicza Nowogród-Siwerskiego przeciwko Połowcom

Obraz V. Wasniecowa „Po bitwie Igora Światosławicza z Połowcami” Wiosną 1185 roku Światosław Wsiewołodowicz wyjechał do swoich północno-wschodnich posiadłości, aby zebrać żołnierzy, aby udać się do Donu przeciwko Połowcom na całe lato, a Igor wraz ze swoim bratem Wsiewołodem, księciem Kurskim i Trubczewskim oraz bratankiem Światosławem Olgowiczem, księciem Rylsky'ego podjął nową kampanię. Wraz z drużyną kovuy (zależną od książąt czernigowskich, koczowniczą ludnością lewego brzegu Dniepru, podobną do prawobrzeżnych czarnych kapturów, zależnych od książąt kijowskich), przenieśli się nad brzegi Doniec.

Na brzegach Kayali wojska rosyjskie starły się z głównymi siłami Połowców. Źródła wskazują na udział w starciu prawie wszystkich znanych grup plemiennych Połowców z południowo-wschodniej Europy. Po trzydniowej bitwie Igor został wzięty do niewoli, podobnie jak reszta książąt. Wielu żołnierzy zginęło.

Igor uciekł z niewoli, zostawiając tam swojego syna Władimira, który wrócił później, poślubiając córkę Konczaka.

Ta kampania Igora Światosławicza przeciwko Połowcom posłużyła za płótno dla słynnego „Lay of Igor's Host”.

Kolejne lata [edytuj | edytuj tekst wiki]

Katedra Spaso-Preobrazhensky w Czernihowie, gdzie pochowany jest Igor Światosławicz. W 1191 roku Igor i jego brat Wsiewołod przeprowadzili udaną kampanię przeciwko Połowcom i wyruszyli na drugą kampanię po otrzymaniu posiłków od Światosława z Kijowa i Jarosława z Czernigowa, dowodzonych przez pięciu książąt, dotarli do Oskola, ale Połowcy byli w stanie przygotować się do bitwa w czasie, a Igor poprowadził swoje wojska do Rosji ...

W 1198 roku Igor, po śmierci księcia Czernigowa Jarosława Wsiewołodowicza, objął tron ​​w Czernigowie.

Według A.P. Pyatnova dokładna data śmierci księcia Igora Światosławicza (29 grudnia) jest owocem nieporozumienia i nieudanego zestawienia przez V.N. Tatishcheva informacji z Kroniki Radziwiłłów.

Игорь Святославич (2 апреля 1151 — весна 1201) — князь Новгород-Северский (1180–1198), князь Черниговский (1198–1201). Из рода Ольговичей, сын Святослава Ольговича. Главный герой «Слова о полку Игореве».

Medlands

Летописная повесть о походе князя Игоря на половцев[8] содержит сведения о боевом порядке войск русских князей того времени, который по сравнению с XI веком стал дробиться не только по фронту, но и в глубину, при этом перед большим полком впервые упоминается также полк, составленный из стрелков от всех княжеских полков. При первой встрече с половцами на реке Сюурлий (утром в пятницу) удача сопутствовала Игорю, была захвачена большая добыча. Было организовано преследование передовым полком Владимира Игоревича и полком левой руки Святослава Ольговича, при этом основные силы (большой полк Игоря и полк правой руки Всеволода) продолжали сохранять построение.

На берегах Каялы русское войско столкнулось с основными силами половцев (утром в субботу). Источники указывают на участие в столкновении почти всех известных половецких племенных групп юго-восточной Европы. Численное превосходство половцев было настолько серьёзным, что последующий бой вёлся русскими войсками в окружении. Ведя бой, они двигались к Донцу. Вариант бегства от половцев в конном строю Игорь отмёл, так как не хотел бросать на произвол судьбы чёрных людей. Летопись также сообщает любопытную подробность, также свидетельствующую об особенностях военного дела того времени: получив рану, Игорь продолжил движение на коне. Утром в воскресенье, после суток непрерывного боя на ходу, войска вышли к озеру и начали его огибать. «Слово о полку Игореве» содержит отсутствующую в летописной повести подробность о том, что Игорь изменил направление движения своего полка для помощи полку Всеволода. Ковуи не выдержали и побежали, пытаясь вырваться из окружения. Игорь поскакал им наперерез, чтобы попытаться их вернуть, но ему это не удалось. Вернуться обратно он также не смог. Он был взят в плен, как и остальные князья. Многие воины погибли. «Слово о полку Игореве» обобщённо говорит о трёх днях боя с половцами, уточняя, что на третий день стяги Игоря пали к полудню.

Половцы вторглись на Русь по двум направлениям: к Переяславлю и в Посемье. В Переяславле сел в осаду Владимир Глебович, а в Курск и Путивль Святослав Всеволодович успел прислать своих сыновей Олега и Владимира. Одновременно Святослав соединился с Рюриком у Заруба, готовясь форсировать Днепр, чтобы прийти на помощь осаждённым в Переяславле. Половцы не стали дожидаться столкновения и ушли. Половцам удалось сжечь только город Римов.

Из плена Игорь бежал, оставив там своего сына Владимира, который вернулся позже, женившись на дочери Кончака.

Этот поход Игоря Святославича на половцев послужил канвой для знаменитого «Слова о полку Игореве».

Medlands

Igorĭ Svjatŭslavičĭ (1151 - asi 1202) bol rurikovský knieža, syn Svjatoslav II. a jeho druhej manželky Kataríny Novgorodskej, ktorá bola Kumánského pôvodu. [1] V roku 1178 sa stal kniežaťom Novgorodská-severským, v roku 1199 kniežaťom černigovským. Zúčastnil sa mnohých vojen a vojnových ťažení. V 70. rokoch 12. storočia viedol niekoľko úspešných vojen s Kumánmi, v roku 1185 proti nim však neuspel a bol zajatý. Ťahanie sa stalo námetom eposu Slovo o pluku Igorovom.

Referencie

 Dimnik, Martin. The Dynasty of Chernigov, 1146-1246. New York: Cambridge University Press, 2003. Dostupné online. ISBN 978-0-521-82442-2, ISBN 0-521-82442-7. (Anglicky) 

Igorĭ Svjatŭslavičĭ (2. apríla 1151 - jar 1201 [K 1]) - knieža Novgorodsko-severský (1180-1198), knieža Černigov (1198-1201). Z rodiny Olgovichov, syn Svyatoslava Olgovicha. Jeho otec ho pomenoval Igor-George na počesť vlastného strýka - svätého veľkniežaťa Igora z Černigova a Kyjeva (+ 1147) [3]. Protagonista knihy Laika Igorovho pluku.

Pôvod

Knieža Svyatoslav Olgovič bol dvakrát ženatý. Prvýkrát sa oženil v roku 1108, dcéra poloveckého chána Aepa Girgenevič [4]. V krste mohla dostať meno Anna [K 2]. Druhýkrát sa Svyatoslav Olgovich oženil v roku 1136 v Novgorode a jeho manželstvo spôsobilo škandál. Novgorodský arcibiskup Nifont si ho odmietol vziať, do manželstva vstúpil ďalší kňaz. VN Tatiščev s odvolaním sa na nezachovanú Rostovskú kroniku naznačil, že Svyatoslavova manželka bola dcérou novgorodského starostu Petrila [6] a dôvodom konfliktu s arcibiskupom bola skutočnosť, že nedávno zomrel prvý manžel nevesty [7]. . Rostovská kronika je však s najväčšou pravdepodobnosťou zdrojom 16. – 17. Storočia, keď sa medzery v análoch často pridávali na základe špekulácií a legiend, takže je dôvod nedôverovať tomuto prameňu. Ďalším vysvetlením konfliktu je, že v čase druhého Svyatoslavovho manželstva mohla jeho prvá manželka ešte žiť [5].

Viacerí historici a publicisti tvrdili, že Igorova matka bola Polovecká. Súdiac podľa dátumu manželstva, v čase Igorovho narodenia, však mala asi 50 rokov a nemohla byť jeho matkou. Okrem toho neexistujú žiadne správy o tom, že by sa Svyatoslav vrátil k svojej prvej manželke po druhom manželstve. Igorova matka teda bola s najväčšou pravdepodobnosťou druhou manželkou Svyatoslava Olgovicha, ktorý sa možno volal Katarína. Pravdepodobne pochádzala z novgorodskej bojarskej rodiny [5].

Životopis

V roku 1169 sa Igor Svjatoslavič zúčastnil kampane jedenástich ruských kniežat pod hlavičkou Andreja Bogolyubského proti Kyjevskému veľkovojvodovi Mstislavovi Izyaslavičovi.

V roku 1171 odišiel so skupinami Seversk cez rieku Vorskla a dosiahol slávne víťazstvo nad Poloveckými chánmi Kobyakom a Konchakom, oslobodil zajatcov a odniesol korisť.

Po smrti Romana Rostislaviča zo Smolenského v roku 1180, počas severného ťaženia Svyatoslava Vsevolodoviča, strážil Igor spolu s Jaroslavom Vsevolodovičom Černigova, potom sa spolu s Polovským zúčastnili ťaženia proti Davydu Rostislavichovi Smolenskému pri Drutsku a po návrate svojim jednotkám na juh sa Ryurikovi podarilo poraziť Rurika Rostislavichiho a Končaka a Igora, v dôsledku čoho v Kyjeve a Kyjeve vylodili tzv. „Duumvirát“ Svyatoslava a Rurika.

Pred bitkou na Orli boli Igor a Vladimir Glebovič Pereyaslavskij vyslaní Svyatoslavom a Rurikom proti Polovcom. Igor odmietol Vladimírovi právo cestovať vopred (pokročilé oddiely zvyčajne dostali veľa koristi), Vladimir nasadil svoje pluky a vykradol Novgorodsko-Severské kniežatstvo, Igor však pokračoval v kampani a porazil Polovcov na rieke Khiriya. Po bitke na Orli (na ktorej sa nezúčastnili černigovsko-severské kniežatá) viedol Igor spolu s ďalšími kniežatami Severska úspešné ťaženie proti táborom polovských kočovníkov pozdĺž rieky Merlu.

Kampaň proti Polovcom v roku 1185 [upravi%C5%A5 | upraviť text wiki] Hlavný článok: Kampaň Igora Svjatoslaviča Novgorod-Severský proti Polovcom

Maľba V. Vasnetsova „Po bitke Igora Svjatoslaviča s Polovským“ Na jar roku 1185 odišiel Svyatoslav Vsevolodovich do svojich severovýchodných majetkov, aby zhromaždil vojakov, aby celé leto odišli do Donu proti Polovcom, a Igor spolu s bratom Vsevolodom, kurským a kniežaťom Trubčevským a synovcom Svyatoslavom Olgovičom, kniežaťom Rylskyho, podnikla novú kampaň. Spolu s tímom kovov (závislým od černigovských kniežat, kočovným obyvateľstvom ľavého brehu Dnepra, podobným čiernym kuklám na pravej strane, závislým od kyjevských kniežat) sa presťahovali k brehom Donetov.

Na brehoch Kayaly sa ruská armáda zrazila s hlavnými silami Polovcov. Zdroje naznačujú účasť na zrážke takmer všetkých známych poloveckých kmeňových skupín juhovýchodnej Európy. Po 3-dennej bitke bol Igor ako ostatní princovia zajatý. Mnoho vojakov zahynulo.

Igor utiekol zo zajatia a nechal tam svojho syna Vladimíra, ktorý sa vrátil neskôr, keď sa oženil s Končakovou dcérou.

Táto kampaň Igora Svyatoslavicha proti Polovtsians slúžila ako plátno pre slávnu „Lay of Igor's Host“.

Nasledujúce roky [upravi%C5%A5 | upraviť text wiki]

Spaso-Preobrazhensky katedrála v Černigove, kde je pochovaný Igor Svyatoslavich. V roku 1191 Igor a jeho brat Vsevolod viedli úspešné ťaženie proti Polovcom a vydali sa na druhé ťaženie po tom, ako dostali posily od Svyatoslava z Kyjeva a Jaroslava z Černigova na čele s piatimi kniežatami, ktoré dosiahli Oskol, ale Polovci sa mohli pripraviť na bitka v čase a Igor viedol svoje jednotky do Ruska ...

V roku 1198 sa Igor po smrti černigovského kniežaťa Jaroslava Vsevolodoviča ujal černigovského trónu.

Podľa A.P. Pyatnova je presný dátum smrti kniežaťa Igora Svyatoslaviča (29. decembra) ovocím nedorozumenia a neúspešnej kompilácie informácií z Radziwilovej kroniky, ktorú vypracoval V. N. Tatiščev.

Medlands

Игорь Святъславичь (хрестильне ім'я — Георгій; 2 квітня 1151 — 29 грудня 1202) — руський князь з роду Ольговичів династії Рюриковичів; князь путивльський (1161—1164(?)), курський (1164(?)—1178), сіверський (1178 (1180) — 1198) і чернігівський (1198—1202)[1]. Головний герой визначної пам'ятки руської літератури, «Слова о полку Ігоревім».

Зміст 1 Життєпис 1.1 Молоді роки 1.2 Князювання 1.3 Вшанування пам'яті 1.4 Сім'я та діти 2 Примітки 3 Джерела та література Життєпис Молоді роки Середній син чернігівського князя Святослава Ольговича, з роду Ольговичів (онук Олега Святославича, праправнук Ярослава Мудрого).

Вже з дитинства батько долучав Ігора до діяльності старших князів. Зокрема 1159 році разом з батьком брав участь у з'їзді чернігівських князів які вирішували долю галицького князя-ізгоя, Івана Берладника.

По смерті Святослава Ольговича у 1164 році за угодою старшого брата Олега з їхнім двоюрідним братом, Святославом Всеволодичем, який обійняв чернігівське княжіння, Ігор Святославич мав одержати від останнього якусь волость, але Святослав не дотримав обіцянки. Ймовірно, Ігор жив разом з братом Олегом у Новгороді-Сіверському, за Л. Войтовичем — князював в Путивлі та Курську.

Князювання У 1169 році взяв участь у поході на Київ, організованому Андрієм Боголюбським. Влітку 1171 року на чолі своєї дружини розбив орди половецьких ханів Кончака і Кобяка під Переяславом. Після битви прибув у Київ, де Роман Ростиславич святкував своє вокняжіння. У знак поваги до нового київського князя вручив йому сайгат (трофеї) та святкував разом з ним та іншими князями день св. Бориса та Гліба у Вишгороді.

У 1173 році разом зі Святославом Всеволодовичем брав участь в поході великої коаліції князів, яку Андрій Боголюбський послав на Київ проти Ростиславичів. Разом з ними невдало облягав Вишгород.

Після смерті брата Олега у 1180 році княжив у Новгороді-Сіверському. Того ж року брав участь у з'їзді чернігівських князів та міжусобиці яку організував Святослав Всеволодович з метою здобуття київського престолу. Разом з половцями Ігор повинен був діяти в Полоцькій землі проти Гліба Рогволдовича Друцького та Давида Ростиславича Смоленського, проте до битви з ними не дійшло й Ігор відступив до Вишгорода де чекав Святослава. Звідти останній послав Ігора разом з половцями до Долобського озера, де він був розбитий Мстиславом Володимировичем, однак зумів врятуватись, переправившись через Дніпро разом з ханом Кончаком.

1183 року здійснив вдалий похід проти половців та розбив їх на Хоролі. Згодом бачимо Ігора в Путивлі де він дав притулок галицькому князю Володимиру Ярославичу (приходився Ігорю швагром) та згодом помирив його з батьком, Ярославом Осмомислом.

1185 року організував спільно з братом Всеволодом, своїм сином, путивльським князем Володимиром і князем рильським Святославом Ольговичем новий похід проти половців. Княжі дружини на Каялі зазнали поразки від орди половецьких ханів Гзи і Кончака, а сам Ігор Святославич потрапив у полон, з якого йому згодом вдалось утекти. Похід Ігоря Святославича на половців послужив сюжетною основою «Слова о полку Ігоревім».

У 1190 році видав свою дочку за князя з чернігівської династії, Давида Ольговича. Того ж року здійснив два походи на половців з яких лише перший був успішним. У 1194 році брав участь у з'їзді чернігово-сіверських князів у Рогові (або Карачеві) де вирішувалось питання походу проти Рязанського князівства, який так і не був організований.

Після смерті Ярослава Всеволодовича у 1198 році Ігор посів Чернігівське князівство у якому правив до своєї смерті у 1202 році.

Вшанування пам'яті Пам'ятник у Новгороді-Сіверському; У Полтаві існує Вулиця Князя Ігоря Святославича; Поблизу Станиці Луганської йому встановлено пам'ятник. Сім'я та діти Дружина: з 1183 року — Єфросинія Ярославна, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла. Сини:

Володимир Ігорович (1171—1212) у хрещенні — Петро: князь путивльський (1185—1211), галицький (1206—1207, 1210—1211). Олег Ігорович (1175—1205) у хрещенні — Павло Святослав Ігорович (1177—1211) у хрещенні — Андрій: князь волинський (1206—1207), перемишльський (1209, 1210—1211). Роман Ігорович (?—1211): князь звенигородський (1206—1207, 1210—1211), галицький (1207—1209). Ростислав Ігорович (?—1211): князь теребовельський (1210—1211). NN Ігорівна (?—?): дружина Давида Ольговича. Примітки

За Л. Войтовичем. Джерела та література Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000. Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К. : Генеза, 1993. Котляр М. Ф. Ігор Святославич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 412. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1. Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5. Прохоров Г. М., Творогов О. В. Игорь Святославич // Энциклопедия «Слова о полку Игореве».