Roman Taras Shukhevych

Roman Taras Yosypovych Shukhevych (Ukrainian: Рома́н-Тарас Йо́сипович Шухе́вич; also known by his pseudonym Taras Chuprynka (noms de guerre: Dzvin, Shchuka, Tur, R. Lozovsky); June 30, 1907 — March 5, 1950) was a Ukrainian politician and military leader, the general of the Ukrainian Insurgent Army.

Roman Taras Yosypovych Shukhevych was born in the city of Krakovets, Jaworiv county, in Kingdom of Galicia and Lodomeria which is located today between Lviv and the Ukrainian-Polish border. Both parents were involved with the Ukrainian national revival in the 19th century. The family lays claim to dozens of active community activists in politics, music, science and art. Shukhevych received his early education outside of Lviv. He returned to Lviv to study at the Gymnasium there living with his grandfather, an ethnographer. His political formation was influenced by Yevhen Konovaletz - the commander of the Ukrainian Military Organization who rented out a room in his father's house from 1921-22.

In October 1926, Shukhevych entered the Lviv Politechnic Institute to study civil engineering. In July 1934 he completed his studies with an engineering degree. At this time he was known for his athletic abilities for which he won numerous awards. He was also an accomplished musician and with his brother Yuriy completed studies in piano and voice at the Lysenko Music Institute. He sang solo on occasions with his brother in the Lviv opera.

During his student years in the Gymnasium, Roman became an active member of the Ukrainian Scouting organization Plast. Was a member of Lisovi Chorty. He organized Plast groups and founded the "Chornomortsi" (Black Sea Cossacks) kurin in 1927.

From 1928-1929, Roman did his military service in the Polish Army. As a tertiary student, he was sent automatically for officer training, however he was deemed unreliable, and completed his military service as a private in the artillery in Volhynia.

In 1925, Shukhevych joined the Ukrainian Military Organization UVO. In 1926, Shukhevych was ordered to assassinate the Lviv school superintendent, Stanisław Sobiński, accused of "Polonizing" the Ukrainian education system. The assassination was carried out by Roman Shukhevych and Bohdan Pidhainy on October 19, 1926. In February 1929, the Organization of Ukrainian Nationalists was founded in Vienna. Shukhevych under the name "Dzvin" (Bell) became a representative of the Ukrainian Executive.

Shukhevych was a leader of a wave of attacks against Polish property and homes in Galicia in 1930 [6] intended to provoke Polish authorities into retaliation and radicalise Ukrainian society.The Polish administration retaliated with a process of "pacification" which intensified anti-Polish sentiment and increased Ukrainian nationalism.

Shukhevych continued to plan and also participate in terrorist activities and assassinations (sometimes claimed by Ukrainian Nationalists to be acts of protest against anti-Ukrainian policies). These included:

The co-ordination of a series of expropriations from Polish government offices in order to fund continued insurrection in the struggle for Ukrainian national determination, i.e. bank robberies and assaults on postal offices or wagons. September 1, 1931 assassination of Tadeusz Hołówko, a moderate Polish politician, who advocated cultural autonomy for Ukrainians. His murder caused a shock and was condemned by both societies. The assassination on March 22, 1932 of Police Commissioner Czechowski The unsuccessful assassination of the Soviet consul in Lviv as a protest for the Holodomor in Central Ukraine by Mykola Lemyk, who mistakenly assassinated the Special emissary of the NKVD, Alexiy Mayov. The assassination of the minister of internal affairs Bronisław Pieracki, who was declared by the OUN to be "the main person responsible for organizing and executing the 'pacification'" and labeled the "hangman of the Ukrainian nation".The assassination was carried out July 15, 1934 in Warsaw by Hryts Matseiko. 30 November 1932 Shukhevych participated in an assault on the post office in Gródek Jagielloński, where a number of civilians were killed. Shukhevych, Stepan Bandera, Stepan Lenkavsky, Yaroslav Stetsko, Yaroslav Starukh and others developed the concept of "permanent revolution". According to their thesis the Ukrainian people being exploited by an occupier could only obtain freedom through continued pressure on the enemy. As a result the OUN took on the responsibility of preparing for an All-Ukrainian revolt. Shukhevych propagated the ideas that the revolution was an uncompromising conflict in order to permanently defeat the foe.

Shukhevych took an active part in developing a concept regarding the formation of a Ukrainian army. At that time two diametrically opposed arguments existed. The first was to form a Ukrainian army in the Ukrainian emigration, the second, a national army to be formed in Western Ukraine organized by Ukrainians.

In July 1934, mass arrests took place regarding the death of Bronisław Pieracki. On July 18 Shukhevych was arrested and July 6–7 he was sent to the Bereza Kartuska Concentration Camp. In camp he organized a Ukrainian self-defense group. In December 1935 he was acquitted and released from the camp for lack of evidence.

During the Warsaw process against the OUN (November 18, 1935 - January 13, 1936) he was called as a witness. Shukhevych stood by his right to speak in Ukrainian for which he was fined 200 zloty. After greeting the court with the call "Glory to Ukraine" was once again interred.

From January 19, 1935 Shukhevych was confined to the Bryhidka jail in Lviv. He was incriminated for his membership in the Regional executive of the OUN. The lawyer in the process was his uncle: Stepan Shukhevych. Shukhevych was sentenced to 3 years in jail, however, because of the 1935 amnesty he was released from jail after spending half a year in the Bereza Kartuska Concentration Camp and two years in prison.

After being released in 1937, Shukhevych set up an advertising cooperative in March called "Fama" which became a front for the activities of the OUN. Soon outlets were set up throughout Galicia, Volyn and within Poland itself. The workers of the company were members of the OUN, often recently released political prisoners. The company was very successful and had sections working with the press and film, publishing booklets, printing posters, selling mineral water, compiling address listings and also opened its own transportation section.

In November 1938, Carpatho-Ukraine gained autonomy within the Czecho-Slovak state. Shukhevych organized financial aid for the government of the fledgling republic and sent OUN members to set up the Carpathian Sich. In December 1938, he illegally crossed the border from Poland into Czechoslovakia, traveling to the Ukrainian city of Khust. There, with the aid of local OUN members and German intelligence, he set up the General headquarters for the fight against the Czecho-Slovak central government.

Moreover, in the January 1939 the OUN decided to throw off the autonomous government, which seemed too much pro-Czechoslovak to them. The coup d'état attempt occurred in the night of March 13.-14., in the relation to the proclamation of Slovak independence, managed by Germany. With help of sympathizers among the police the insurgents led by Shukhevych gained the weapons of the gendarmerie, but their assaults on garrisons of Czechslovak army failed. Just in the Khust 11 OUN fighters were killed and 51 captured. However, after the Slovak proclamation of independence on March 14 and Nazi's seizure of Czech lands on March 15, Carpatho-Ukraine was immediately invaded and annexed by Hungary. Shukhevych took an active part in the short-term armed conflict with Hungarian forces and was almost killed in one of the actions.

After the occupation of Carpathian Ukraine by Hungary was done, Shukhevych traveled through Romania and Yugoslavia to Austria, where he consulted with OUN commanders and was given new orders and sent to Danzig to carry out subversive activities.

In the Fall of 1939 Shukhevych moved to Kraków with his family where he acted as the contact for the Ukrainian Nationalist Command directed by Andriy Melnyk. He organized the illegal transportation of documents and materials across the Soviet-German border and collected information about OUN activities in Ukraine.

The new political realities required new forms of activity. The Command of the Ukrainian Nationalists could not come to a unified agreement regarding tactics. As a result on February 10, 1940 the organization in Kraków split into two factions - one led by Stepan Bandera and the other by Andriy Melnyk. Shukhevych became a member the Revolutionary Command of the OUN headed by Bandera, taking charge of the section dealing with territories claimed by the Ukrainians, which after the Molotov-Ribbentrop pact had been seized by Germany (Pidliashshia, Kholm, Nadsiania and Lemkivshchyna).

A powerful web was formed for the preparation of underground activities in Ukraine. Paramilitary training courses were set up. Military cadres were prepared which were to command a future Ukrainian army. Shukhevych prepared the II Great congress of the OUN which took place in April 1941.

Prior to Operation Barbarossa, the OUN actively cooperated with Nazi Germany. According to the National Academy of Sciences of Ukraine and other sources, OUN-B leader Stepan Bandera held meetings with the heads of Germany's intelligence, regarding the formation of "Nachtigall" and "Roland" Battalions. February 25, 1941 head of the Abwehr Wilhelm Franz Canaris sanctioned the creation of the "Ukrainian Legion" under German command. The unit would have had 800 persons. Shukhevych became a commander of the Legion from the OUN-B side. OUN expected that the unit would become the core of the future Ukrainian army. In the spring the OUN received 2.5 million marks for subversive activities against the USSR. In the spring of 1941 the Legion was reorganized into 3 units. One of the units became known as Nachtigall Battalion, a second became the Roland Battalion, a third was inmmidiately dispatched into Soviet Union for sabotage of Red Army's rear.

After intensive training the battalion traveled to Riashiv on June 18, and entered Lviv on June 29 ., where the Act for establishment of the Ukrainian Statehood was proclaimed. The German administration however did not support this act.

The German refusal to accept the OUN-B’s June 30 proclamation of Ukrainian independence in Lviv led to a change of the Nachtigall battalion direction. As the result, Shukhevych together with the battalion was recalled to Germany.

In Germany, in November 1941 the Ukrainian personnel of the Legion was reorganized into the 201st Schutzmannschaft Battalion. It numbered 650 persons who were given individual contracts that required the combatants to serve for one additional year.

Roman Shukhevych’s title was that of Hauptmann of the first company and the deputy commander of the Battalion, which was commanded by Yevhen Pobihushchyi.

On March 19, 1942 the Battalion arrived in Belarus where it served in the triangle between Mahiliou-Vitsebsk-Lepel. With the expiration of the one year contract all the Ukrainian soldiers refused to renew their services. On January 6, 1943 they were sent to Lviv where they arrived January 8. Roman Shukhevych escaped from arrest by the Gestapo.

Polish-German historian and Holocaust expert Frank Golczewski from the University of Hamburg describes the activities of 201st Schutzmannschaft Battalion at Belarus as “fighting partisans and killing Jews". John Paul Himka, a specialist in Ukrainian history during World War II, notes that although units such as the 201st Battalion were routinely used to fight partisans and kill Jews, noone has studied the specific activities of the 201st battalion from this perspective and this ought to be a subject for further study.

More than 2,000 of partisans were killed by battalion personnel during its stay in Belarus.

In late 1942, Ukrainian nationalist groups began a campaign of ethnic cleansing of Volhynia, and in early 1944, these campaigns began to include Eastern Galicia. It is alleged that up to 100,000 Polish civilians were murdered, by Ukrainian groups, including the OUN-Bandera, led by Mykola Lebed and then Shukhevych. Shukhevych commanded the UPA during the time when some of those massacres occurred. In August 1943, during III OUN Convention Shukhevych accepted "Volhynia stategy" (ethnic cleansing) against Poles realized by Dmytro Klyachkivsky. As the Supreme Commander of the Ukrainian Insurgent Army he continued anti-Polish action in Eastern Lesser Poland (Eastern Galicia). In April 1944, main Command of UIA ordered massive ethnic cleansing of Poles from Galicia.

After escaping from German custody Shukhevych once again headed the Military section of the OUN. In May he became a member of the leadership of the OUN and in time the head. In August 1943 at the III Special Congress of the OUN he was elected head of the Direction of the OUN and Supreme Commander of the Ukrainian Insurgent Army known as UPA.

Under Shukhevych's leadership the evolution of the program for which the OUN fought was further refined. Its core tenets were:

Opposition to all forms of totalitarian government Construction of a democratic state system in Ukraine Guaranteed right for self determination against empire and imperialism. The Insurgent Army was joined by various people from the Caucasus and Central Asia who had fought in German formations. The rise of non-Ukrainians in the Ukrainian Insurgent Army gave stimulus to the special conference for Captive Nations of Europe and Asia which took place November 21–22, 1943 in Buderazh, not far from Rivne. The agenda included the formation of a unified plan for the attack against occupational forces.

During the period of German occupation Shukhevych spent most of his time fighting in the forests, and from August 1944 under the Soviet occupation living in various villages in Western Ukraine. In order to unite all Ukrainian national forces to fight for Ukrainian independence Shukhevych organized a meeting between all the Ukrainian political parties. As a result the Ukrainian Supreme Liberation Council (UHVR) was formed.

Shukhеvych died in combat with special units of the MVD near Lviv on March 5, 1950, aged 42. He was succeeded as leader of UPA by Vasyl Kuk.

Soviet authorities applied the rationale of collective guilt and persecuted all the members of the Shukhevych family. Roman's brother Yuri was murdered at Lviv's Bryhidka Prison, just before the German occupation of Lviv. His mother Yevhenia and his wife, Nataliya Berezynska, were exiled to Siberia. His son Yuri Shukhevych and daughter Mariyka were placed in an orphanage. In September 1972, Yuri was sentenced to ten years camp imprisonment and another five years exile after already having spent 20 years in Soviet camps.

According to NKVD officers' memoirs, Roman Shukhevych's body was transported out of Ukraine, burned, and the ashes scattered. This was done on the left bank of the Zbruch River. The unburned remains were thrown into the Zbruch, where a commemorative stone cross was erected in 2003.

According to Vladimir Vyatrovich, a historian specializing in UPA, Natalia Shukhevych, wife of the UPA Head Commander Roman Shukhevych, sheltered a Jewish girl, Irene Reichenberg (or Reisinberg, Reitenberg), the daughter of a neighbor from September 1942 until February 1943. According to Yuri Shukhevych, at the beginning of the World War II their family lived in Lviv on Queen Yadvyga Street, where their neighbors, Wolf and Ruzha Reichenberg owned a textile shop. The elder daughter, Irma Reichenberg, was shot by the Nazis in the street in 1942. Her younger sister Irene lived with Shukhevych family for a certain period of time while preparing for school.

Roman Shukhevych used his connections to provide the girl with new documents in the Ukrainian name of Iryna Vasylivna Ryzhko. Girl's actual birth year was changed from 1936 to 1937. In her new documents "Iryna" was listed as the daughter of a Red Army officer killed early in the war.

After the arrest of Natalia Shukhevych in 1943 by the Gestapo, Roman Shukhevych took Irene to the orphan shelter at the Ukrainian Greek Catholic Convent of Vasilianky in the village of Phylypove, near the township of Kulykiv in 30 kilometres from Lviv, where Irene remained until the end of the World War II surviving German occupation and Holocaust. In 1956 Irene sent a letter with her picture to the prioress of the monastery. After the war Irene remained in Ukraine and died in 2007 in Kiev, aged 72. Her son Vladimir lives in Kiev. Yuri Shukhevych met with him after his mothers death. The Reichenberg family is mentioned in the list of victims of the Nazis at the Yad Vashem memorial in Israel.

According to Ukrainian historian and former UPA soldier Lev Shankovsky, immediately upon assuming the position of commander of UPA Shukhevych issued an order banning participation in anti-Jewish activities. No written record of this order, however, has been found.

On Shukhevych's birthdays remembrance mass meetings take place in various Ukrainian cities.

He was portrayed by Ukrainian-Canadian actor Hryhoriy Hladiy in the Ukrainian film Neskorenyi (The Undefeated). On October 23, 2001 the Lviv Historic Museum converted the house in which Shukhevych was killed into a memorial museum.

Postage stamps and coins have been minted in his honour of the 100th anniversary of his birth. Posthumously, he was awarded the UPA's highest decorations: the Gold Cross of Combat Merit First Class and the Cross of Merit in gold.

Roman Shukhevych was posthumously conferred the title of Hero of Ukraine by President Viktor Yushchenko on October 12, 2007. On February 12, 2009, an administrative Donetsk region court ruled the Presidential decree awarding the title to be legal after a lawyer had claimed that his rights as a citizen were violated because Shukhevych was never a citizen of Ukraine.

President Viktor Yanukovych stated on March 5, 2010 he would make a decision to repeal the decrees to honor the title as Heroes of Ukraine to Shukhevych and fellow nationalist Stepan Bandera before the next Victory Day. Although the Hero of Ukraine decrees do not stipulate the possibility that a decree on awarding this title can be annulled. On April 21, 2010, Donetsk Administrative Court of Appeals has declared unlawful former Ukrainian President Viktor Yuschenko's decree of October 12, 2007 to award the Hero of Ukraine title to Roman Shukhevych. The court ruled that the former President had had no right to confer this title to Shukhevych, because Shukhevych had died in 1950 and therefore he had not lived on the territory of independent Ukraine (after 1991). Consequently, Shukhevych was not a Ukrainian citizen, and this title could not be awarded to him. On August 12, 2010 the High Administrative Court of Ukraine dismissed suits to declare four decrees by President Viktor Yanukovych on awarding the Hero of Ukraine title to Soviet soldiers illegal and cancel them. The filer of these suit stated they were based on the same arguments used by Donetsk Administrative Court of Appeals that on April 21 satisfied an appeal that deprived Roman Shukhevych the Hero of Ukraine title, as Shukhevych was not a citizen of Ukraine. The title however was not rescinded, pending an appeal to the Supreme Administrative Court of Ukraine which set aside all previous court decisions on February 17, 2011.

_________

Рома́н Ио́сифович Шухе́вич (укр. Роман Йосипович Шухевич; 30 июня 1907, Краковец, Австро-Венгрия — 5 марта 1950, окрестности Львова) — украинский политический и военный деятель, член ОУН, затем ОУН(б), после 1943 года руководитель последней, с января 1944 года и до своей гибели в 1950 году главнокомандующий Украинской повстанческой армией (ОУН-УПА).

Роман Йосипович Шухе́вич — (30 червня 1907 р., Львів — †5 березня 1950 р., с. Білогорща під Львовом) — член галицького крайового проводу ОУН(б), потім (з осені 1943 р.) — генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА, голова Секретаріату УГВР. Загинув у бою.

Дитинство

Народився Роман Шухевич у місті Львові, на вулиці Собіщизни, будинок № 7 (сучасна вулиця Довбуша, будинок № 2) 30 червня 1907 року При хрещенні отримав друге ім'я Тарас. Батьки — Осип-Зиновій Шухевич та Євгенія Шухевич (дівоче прізвище Стоцька). Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.

Дитинство Шухевича минуло у містечку Краківці на Львівщині. У 1914 його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам’янка-Бузька). Тут він закінчив початкову школу. Навчання хлопець продовжив у Львові у філії Академічної гімназії. У цей період (1917—1925) молодий Шухевич мешкав під опікою Герміни Шухевич на вулиці Собіщизни, № 7. Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав його дід Володимир, у будинку панував дух патріотизму. Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Йосипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець — командант УВО, який у 1921—1922 роках деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього провідника. Юність

У вересні 1926 Шухевич вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ[5]. У червні 1934 закінчив навчання з дипломом інженера.

Улюбленими видами спорту Шухевича були футбол, баскетбол, волейбол, біг, плавання, а також планерний спорт. У 1923 на спортивних змаганнях у Львові — Запорозьких іграх — він поставив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів.

Окрім спорту, юнак займався музикою і співом. На початку 1930-х він був студентом заочного курсу Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові за класом фортепіано. Музичний інститут закінчив також його брат Юрій. Разом вони виступали у Львівському оперному театрі, де Юрій співав під акомпанемент Романа. Улюбленими композиторами Шухевича були Ґріґ та Шопен. Членство в Пласті

У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман Шухевич був активним членом «Пласту» (1-ий курінь ім. П. Сагайдачного, 7-ий курінь ім. кн. Льва, 1-ий курінь УСП (Улад старших пластунів) ім. Ф. Черника, 3-ій курінь УСП «Лісові чорти», 10-ий курінь УСП «Чорноморці») та різних спортивних товариств. Ще гімназистом він був одним із організаторів пластового гуртка «Ясний тризуб» (1922), а пізніше куреня «Чорноморці» (1927).

Військова служба

У 1928—1929 Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Як студента, його зразу ж направили на навчання у школу підхорунжих, але через політичну ненадійність звільнили. Свою військову службу він продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині. Діяльність в Українській Військовій Організації У 1925 Роман Шухевич вступив у ряди Української Військової Організації. Крайова Команда УВО доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. 19 жовтня 1926

дев'ятнадцятирічний Шухевич разом із Богданом Підгайним блискуче виконав поставлене завдання.

2 лютого 1929 у Відні була створена Організація Українських Націоналістів. У 1930—1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського націоналізму.

Як бойовий референт КЕ ОУН Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади, зокрема:

• серії експропріаційних актів на польські державні установи, які проводилися з метою залучення матеріальних засобів для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. Так, 31 липня 1931 року перемишльська бойова п'ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під Бірчею біля Перемишля. У той же день подібні напади відбулися під Печеніжином біля Коломиї та в Бориславі на Банк людовий (його зробила дрогобицька бойова п'ятірка). 8 серпня 1931 року згадана бойова п'ятірка виконала ще один експропріяційний акт на пошту в Трускавці;
• атентату 22 березня 1932 р. на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв'язнями та катування їх під час допитів;
• ексу 30 листопада 1932 р. на пошту в Городку, під час якого загинув Юрій Березинський, брат дружини Романа Шухевича;
• атентату на радянського консула у Львові як відповіді і знаку протесту проти штучного голодомору в Україні, влаштованого більшовиками. 21 жовтня замах виконав бойовик ОУН Микола Лемик, убивши в консульстві спецуповноваженого НКВД Олексія Майлова;
• атентату на міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, організатора варварської пацифікації — масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко — «Ґонта».

Роман Шухевич — «Дзвін» поряд з іншими діячами із середовища Академічного дому (Степан Бандера — «Лис», Степан Ленкавський, Ярослав Стецько — «Карбович», Ярослав Старух, Зенон Коссак, Михайло Колодзінський — «М. Будзяк») долучився до вироблення тактики, яка оформилася в концепцію «перманентної революції». Згідно з нею, український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН повинна взяти на себе підготовку суспільства до всенародного повстання. Відтак ОУН організовує широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби. Метою цієї пропаганди є виховати народ у дусі нестримного бажання здолати свого ворога.

Роман Шухевич брав активну участь у дискусії щодо побудови та організації армії в ОУН. Існували дві діаметрально протилежні точки зору. Згідно з першою, українська армія має формуватися як регулярна на еміграції; згідно з другою, національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, опираючись на власні сили. Цю думку обстоювали «крайовики» — Степан Бандера, Іван Габрусевич, Зенон Коссак, Олекса Гасин, Дмитро Грицай, Василь Сидор та інші, у тому числі й Роман Шухевич. Період ув'язнення

У червні 1934 р. у зв'язку з убивством Пєрацького поліція провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6 — 7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини. Цей табір славився нелюдськими умовами життя в'язнів. Постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до тупого садизму. Кожен із них отримував власний номер, який мав носити великий на плечах, а малий — на лівому рамені (наприклад, Дмитро Грицай мав № 44). У таборі Шухевича приписали до групи кочегарів, які взимку носили вугілля та розпалювали печі. Але й тут він очолив націоналістичну організацію самооборони.

На Варшавському процесі над ОУН (18 листопада 1935 — 13 січня 1936) Роман Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя В. Посемкевич оштрафував їх на 200 злотих, а за привітання: «Слава Україні!» — наказував покинути залу суду та карав однією добою ув'язнення.

19 січня 1935 р. Шухевича відправлено на слідство до Львова, де він сидів у тюрмі «Бриґідки» на вул. Городоцькій. На Львівському процесі над ОУН (25 травня — 26 червня 1936) йому інкримінували державну зраду та звинувачували у належності до Крайової Екзекутиви ОУН. Адвокатом Романа Шухевича був його дядько Степан Шухевич. Члени ОУН, проти яких поліція не мала достатньо доказів, у тому числі Шухевич, повинні були послідовно заперечувати свою причетність до організації. При цьому всі вони заявляли, що за своїми переконаннями є українськими націоналістами. Романа Шухевича було засуджено на три роки ув'язнення з урахуванням слідчого арешту. На підставі проголошеної у 1935 р. урядової амністії він вийшов на волю 27 січня 1937 р., пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі.

Після звільнення у 1937 р. Роман Шухевич проживав із родиною у Львові, на вул. Косинерській, 18 а (сучасна вул. І. Карпинця), і працював у рекламній кооперативі «Фама», яку, власне, сам і організував в березні 1937 р. Вона мала виконувати подвійне завдання — політичне й фінансово-економічне. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН. Дуже скоро були створені осередки «Фами» у багатьох містах Галичини й Волині й навіть поза межами тодішньої Польщі. Працівниками кооперативи були переважно члени ОУН — колишні політв'язні, яким дуже важко було влаштуватися на роботу. Тепер вони отримували легальний заробіток і могли успішно поєднувати працю на фірмі з організаційною діяльністю.

«Фама» розробляла та розміщувала рекламні оголошення кооператив Центросоюз, Маслосоюз та інших у газетах «Діло», «Новий час». Завдяки вмілому менеджменту фірма розрослась у розгалужене підприємство, і незабаром були зорганізовані й успішно працювали відділи оголошень у пресі, кінорекламі, друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок та рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин (дизайн), організації рекламних виставок і ярмарків, виробництва мінеральної води, виготовлення «адресарія» (книги адрес установ і фірм) та власний транспортний відділ. Діяльність у Карпатській Україні

У жовтні 1938 р. на Закарпатті постала незалежна Карпатськоукраїнська держава. Роман Шухевич організував фінансову допомогу для уряду Карпатської України, висилає членів ОУН для діяльності в Карпатській Січі.

Наприкінці грудня 1938 р. разом з Іваном Бутковським — «Гуцулом» нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і добрався на Різдво 1939 р. до міста Хуст[20]. Тут він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. В обов'язки поручника «Бориса Щуки» (тодішнє псевдо Романа Шухевича) входило поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв'язку. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник «Щука» брав активну участь у боях, і лише чудо врятувало його від неминучої смерті.

Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. Угорщиною Шухевич через Румунію і Югославію дістався до Австрії, де зустрівся з членами Проводу ОУН, яким доповів про свою діяльність у Карпатській Україні. Провід ОУН доручив йому справи зв'язку із Західною Україною, зокрема конспіративний зв'язковий пункт у Данціґу.

Діяльність напередодні Другої світової війни

Дивись також: Україна у Другій світовій війні

Восени 1939 р. Роман Шухевич разом із родиною проживав у Кракові. Він виконував функції референта зв'язку у Проводі Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником Андрієм Мельником, зокрема організовував нелегальні переходи кур'єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур'єрів, які прибували з України.

Нова політична ситуація вимагала нових форм боротьби за державну незалежність, та між ОУН в Україні й Проводом Українських Націоналістів (ПУН) за кордоном, що його очолював полковник Андрій Мельник, не було єдиного узгодженого погляду з цього приводу. Незважаючи на довгі переговори, різниця в думках щодо тактики Організації призвела до розколу на дві ОУН — під керівництвом полковника Мельника та під проводом Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений на конференції ОУН 10 лютого 1940 р. у Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі зі С. Бандерою. Р. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних українських землях, що за пактом Молотова — Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина).

Під керівництвом Шухевича із членів ОУН, які приходили із УРСР, була створена міцна організаційна мережа, яка стала базою для підготовки підпілля в Україні. Особливу увагу Крайовий Провідник приділяв військовим вишколам членів ОУН. У Військовому штабі ОУН він керував підготовкою і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська. Шухевич брав активну участь у нарадах II Великого збору ОУН, що відбувся у квітні 1941 р.

У лавах дружин українських націоналістів

Весною 1941 року Провід ОУН домовився з німецьким командуванням про вишкіл військову частину Дружини Українських Націоналістів, які мали воювати на території України проти більшовицьких окупантів за відновлення державності. Р. Шухевич погодився очолити ДУН з розрахунком, що у майбутньому Легіон зможе стати базою для формування української армії. У квітні 1941 р. він налічував 330 чоловік і поділявся на 3 сотні.

Після інтенсивного вишколу Український легіон 18 червня від'їхав до Ряшева, а 30 червня прибув до Львова, де того ж дня було проголошено Акт відновлення Української держави. Німецька влада поставилася до цього вкрай вороже. Голову Проводу ОУН С. Бандеру та Голову Державного Правління Ярослава Стецька було арештовано. У зв'язку з цим Легіон, який на той час перебував біля Вінниці, відмовився від подальшої служби в німецькій армії. У серпні його зняли з фронту, інтернували й перевели до Німеччини.

Тут українських вояків реорганізували в Охоронний батальйон № 201, і за індивідуальним контрактом вони змушені були погодитися на ще один рік служби. 16 березня 1942 р. батальйон був направлений в Білорусь в околиці м. Боровки для охорони військових об'єктів та боротьби проти радянських партизанів. Після року служби всі вояки на чолі з Шухевичем відмовились продовжувати службу. 6 січня 1943 р. їх відправили під охороною до Львова, куди вони приїхали 8 січня 1943 р. Роман Шухевич, знаючи, що всіх старшин арештують, непомітно зник від ґестапо.

Останні роки життя

З січня 1943 р. в житті Романа Шухевича почався новий етап діяльності як Провідника й Командира національно-визвольної боротьби проти німецьких і російських окупантів. Після втечі з-під німецької варти він зв'язався з Проводом ОУН та приєднався до боротьби, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН був обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА.

Під час німецької окупації України Роман Шухевич переховувався переважно по лісах, а від серпня 1944 р. з приходом радянської влади — по селах. Спочатку Провідник мешкав в Улашківцях біля Чорткова, а восени та взимку 1944 — 1945 рр. — в Бережанському та Козівському районах Тернопільщини в околицях сіл Бишки — Потік — Конюхи — Августівна — Жуків — Рай. У с. Августівці він перебував з осені 1944 до весни 1945 р. Улітку 1945 р. Головний командир УПА мав криївку в с. Рай.

Черговим місцем постою було с. Пуків на Рогатинщині, де Шухевич перезимував із 1945-го на 1946 р. Від жовтня 1946 р. до 21 вересня 1947 р. Р. Шухевич мешкав у с. Княгиничі Рогатинського району. Звідси місце постою було перенесено у Комарнянський район на Львівщині у с. Грімне. Ця криївка проіснувала до осені 1947 р.

Зиму 1947 — 1948 р. Р. Шухевич провів у Львові, в будинку на вул. Кривій. Від весни 1948 р. до загибелі Головний командир УПА перебував у с. Білогорща.

Діяльність в Українській Повстанській Армії

За керівництва Шухевича відбулася подальша еволюція ідейно-програмних засад націоналістичного руху, що відображено в Постановах III Великого збору ОУН. У них підкреслено, що ОУН бореться:

• проти всіх видів тоталітарних систем;
• за побудову демократичного державного порядку в Українській державі;
• за право кожної нації на самовизначення; проти імперій та імперіалістів.

В УПА почали вступали відділи, сформовані німцями з вихідців із Кавказу й Середньої Азії й призначені для боротьби проти повстанського руху в Україні. Усе це зумовило потребу в скликанні спеціальної Конференції поневолених народів сходу Європи й Азії, що відбулась 21 — 22 листопада 1943 р. в с. Будераж на Рівненщині. Завданням заходу було вироблення узгодженого плану боротьби проти спільних окупантів. Активну участь у Конференції брав і Головний командир УПА «Тарас Чупринка» (псевдо Р. Шухевича), але з конспіративних причин він не виступав.

З метою об'єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за державну незалежність 11 — 15 липня 1944 р. з ініціативи ОУН та особисто Романа Шухевича було скликано збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад було створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала найвищою владою під час боротьби за УССД. Виконавчим органом УГВР був Генеральний Секретаріат, Головою якого обрали Романа Шухевича — «Лозовського». (Згідно з тимчасовим устроєм УГВР, Голову Генерального Секретаріату обирав Великий збір). Його ж затвердили на посаді Секретаря військових справ і Головним Командиром УПА.

Посада Голови Генерального Секретаріату передбачала широкі повноваження, але й велику відповідальність. За його пропозицією призначали й звільняли генеральних секретарів при затвердженні Президента УГВР. Голова Генерального Секретаріату міг доручати тимчасово виконувати свої функції одному з генеральних секретарів. За рівності голосів при розгляді будь-якого питання вирішальним був голос Голови Генерального Секретаріату5. Державно-правові акти УГВР набирали законної сили лише після того, як їх підписали Голова Генерального Секретаріату і Президент. На практиці більшість рішень під час роботи Генерального Секретаріату ухвалював його Голова, тобто Р. Шухевич, узгодивши їх із кооптованими членами УГВР. Усі стратегічні, тактичні та організаційні питання діяльності структур УГВР в Україні вирішував Голова Генерального Секретаріату та його соратники, зважаючи на конкретні обставини визвольної боротьби та основні документи УГВР.

Генеральний Секретаріат УГВР успішно реалізовував функції революційної влади у Західній Україні, хоча в повному складі Генеральний Секретаріат УГВР, за винятком Великого збору, не збирався ні разу6. На думку Провідника ОУН Степана Бандери, основним завданням ГС УГВР було «очолення визвольної боротьби українського народу та протиставлення в Україні урядові УССР як експозитурі російсько-більшовицької імперії».

5 березня 1950 р. Роман Шухевич загинув у підпільній штаб-квартирі в с. Білогорща біля Львова у бою з окупантами.

Через п'ятдесят один рік, 23 жовтня 2001 року, з метою увічнення його пам'яті на цьому ж місці було створено меморіальний музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича при Львівському історичному музеї.

Сімейне життя

У 1930, після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою пароха села Оглядів Наталією Березинською (*13 березня 1910 — †28 лютого 2002). Там 28 березня 1933 у них народився син Юрій. Після окупації Західної України большевиками Наталія Шухевич із сином, щоб не потрапити в тюрму, перейшла нелегально кордон і добралася до Кракова, де зустрілась із чоловіком. Тут 16 жовтня 1940 народилася їхня дочка Марія. Під час німецько-радянської війни у липні 1941 Шухевич перебралася до Львова. Тут із двома дітьми проживала до арешту 17 липня 1945.

Посада головнокомандуючого Української Повстанської Армії вплинула на подальшу долю родини Шухевича. Його батьків, Йосипа (1879—1948) та Євгенію (1883—1956) Шухевичів, радянські спецслужби тримали під постійним наглядом, поки ті мешкали у Львові. Коли стало зрозуміло, що МҐБ не зможе використати батька для арешту сина, то його, тяжко хворого, відправили на заслання у Кемеровську область, де він помер у 1948 р. Мати Євгенія була заслана до Казахстану, де і померла 30 червня 1956 р.

Брата Юрія (1910 — 24-26 червня 1941), інженера-геодезиста, НКВД замордувало у львівській тюрмі на вул. Лонцького (сучасна вул. Брюлова К.) у червні 1941 р. Сестра Наталія (1922 р. н.), студентка Львівського медінституту, була заарештована 7 вересня 1940 р. і засуджена на процесі 59 членів ОУН на 10 років каторжних робіт на лісоповалі на Уралі й 5 років заслання в Казахстан. Дружину Шухевича Наталію заарештували 17 липня 1945 р. Обох дітей від неї забрали й віддали до дитячого будинку в м. Чорнобиль. Згодом Наталя зі своєю матір'ю Осипою також була відправлена на заслання, а діти — син Юрій та дочка Марія — були передані до дитячого будинку в Донецьку. Згодом Юрія було ув'язнено, і він перебував у таборах понад 32 роки. Сьогодні Юрій Шухевич — відомий громадсько-політичний діяч.

Інше

Вихований під впливом ідей Визвольних Змагань у патріотичній атмосфері роду, Академічної гімназії у Львові та Пласту, Шухевич скоро включився в націоналістичні групи молоді й став у 1925 році членом УВО. З її наказу разом з Б.Підгайним виконав 19 жовтня 1926 року замах на польського куратора Львівського шкільного округу С.Собінського за денаціоналізаційну політику в українських школах.

Вивчаючи інженерію в Данціґу й у Львові, Шухевич здобув паралельно загальновійськовий вишкіл у польському війську. Але не допущений з політичних причин до іспиту в старшинській школі, доповнював знання на курсах у краю й за кордоном.

Член ОУН від початку її заснування, Шухевич був з початку 1930-х років до свого ув'язнення 1934 р. бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН на західних землях (псевдо Дзвін) і прагнув до з'єднання УВО та ОУН, яке довершилося на Празькій конференції Проводу ОУН з представниками КЕ в липні 1932; керував бойовими акціями проти польської окупації, звертаючи увагу також на становище на східноукраїнських землях (замах М.Лемика в консулаті СРСР як протест проти організованого голоду 1933).

Заарештований 1934 року після замаху на міністра Б.Перацького, Шухевич з браку доказів у співучасті був перевезений до концентраційного табору у Березі-Картузькій, де очолював в'язнів-націоналістів. Спрямований 1935 до слідчої в'язниці і суджений у Львівському процесі С.Бандери й інших, Шухевич був засуджений на 4 роки ув'язнення, а після звільнення 1937 року на підставі загальної амністії керував кілька разів оборонними акціями проти польських погромів. Після державно-політичних змін у Чехословаччині (1938) Шухевич перейшов нелегально на Карпатську Україну та співдіяв при творенні Карпатської Січі, ставши заступником шефа штабу (як чотар Щука). У боях врятувався з оточення, перейшов через Румунію й Югославію до Австрії і був призначений Проводом ОУН на зв'язкового в Данціґу до земель під Польщею. Роман Шухевич на марках Підпільної Пошти України.

Після капітуляції Польщі Шухевич переїхав до Кракова, а при поділі ОУН на дві фракції став по боці Бандери та увійшов до революційного проводу, перебираючи пост зв'язкового з українськими землями під радянською займанщиною, згодом провідника ОУН на окраїнних українських землях у Генеральній Губернії (Посяння, Лемківщина та Холмщина). Працюючи рівночасно в Генеральному Штабі ОУН, організував таємні військові курси.

1941 року (напередодні німецько-радянської війни) як сотник Тур став фактичним керівником українського легіону при німецькій Армії «Nachtigal» та увійшов з ним у червні до Львова. Після примусового переформування легіону на допоміжне з'єднання, формація дістала завдання поборювати радянських партизанів на Білорусі. Після її остаточного роззброєння Шухевич врятувався втечею від арешту і перейшов навесні 1943 року в підпілля, покликаний до Проводу ОУН як військовий референт.

У новій ролі Тур взяв активну участь у підготовці III надзвичайного Збору ОУН, який ухвалив у серпні 1943 р. нову політичну платформу боротьби ОУН проти німецько-більшовицького окупанта та вніс далекосяжні зміни в програму ОУН у напрямі демократизації майбутнього плюралістичного суспільства. Збір обрав Шухевича головою тричленного Бюро Проводу ОУН, а восени 1943 р. він став як підполковник Тарас Чупринка головним командиром УПА, ним і залишився до своєї смерті.

У листопаді 1943, як головний командир та голова Проводу ОУН, Шухевич брав керівну участь у підготовці в житомирських лісах I Конференції поневолених народів.

Командування УПА провело впродовж 1943—1944 рр. низку розмов для контакту й порозуміння із розміщеними на Україні частинами угорських і румунських армій, як і представниками польської Крайової Армії.

Для поширення платформи визвольної боротьби ОУН і УПА зініціювали в липні 1944 р. створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР), а головою її Генерального Секретаріату й головним секретарем військових справ обрано генерала Чупринку-Лозовського.

Після окупації західних областей Червоною армією УПА під керівництвом Шухевича продовжувала боротьбу повстанськими методами, засвоєними у 1942—1943 рр. під час протибільшовицьких акцій на Білорусі, приймаючи 1946 року форми збройного підпілля, що пов'язувало поборювання органів терору окупанта з мобілізацією мас для самооборони та пропаганди ідей державної незалежності.

Пам'ятник над Збручем неподалік с. Гуків Чемеровецького району. Напис гласить: "На цьому місці 9. 03. 1950 р. вознісся на Небо лицарський дух Головного командира УПА генерала Романа Шухевича

Висилаючи рейди поодиноких відділів УПА на Захід, як свідчення живучості змагань, він сам, згідно з рішенням усіх керівних органів, залишився в Україні, де загинув у бою в Білогорщі біля Львова.

5 березня 1950 року в селі Білогорщі, біля Львова, на своїй підпільній квартирі, у нерівному бою, Головнокомандувач УПА Роман Шухевич «Тарас Чупринка», загинув.

Застосовуючи засаду спільної відповідальності, радянські органи за життя й після смерті переслідували всю родину Шухевича. У масовому вбивстві в'язнів у львівських Бриґідках перед приходом німецьких військ загинув брат Романа Юрій. Мати Євгенія Шухевич, дружина Наталя Березинська та сестра Наталя були заслані, а малолітній син Юрій Шухевич та донька Марійка передані до дому безпритульних.

Згідно зі спогадами одного з колишніх офіцерів НКВС СРСР, які вивозили тіло Романа Шухевича, 9 березня 1950 року, вони отримали вказівку вивезти тіло генерала «Тараса Чупринки» — Романа Шухевича за межі Західної України і спалити його, а попіл розвіяти. Вони це зробили на лівому березі Збруча, навпроти міста Скала-Подільська. Недогорілі залишки кинули в Збруч.

2003 року в околицях місця, де спалили тіло, поставили пам'ятний хрест.

2005 року в результаті пошуку в річці Збруч, в яких брали участь дві бригади водолазів, знайшли обгорілі людські кості. Тепер слово за експертами, які повинні ідентифікувати ДНК останків та порівняти їх з ДНК сина генерала Шухевича — Юрія. Наразі результатів ще не має.

13 жовтня 2005 р. на тому місці урочисто відкрили пам'ятний знак.