Sviatopolk the Accursed

Sviatopolk I Vladimirovich (Sviatopolk the Accursed, the Accursed Prince) (Ukrainian: Святополк Окаяний, Russian: Святополк Окаянный, Sventopluk) (c. 980 – 1019) was the Kniaz' (Prince) of Turov (988–1015) and Velikii Kniaz (the Grand Prince) of Kiev (1015–1019) whose paternity and guilt in the murder of brothers are disputed.

Family

Married:

• Unknown daughter of Boleslaw I, King of Poland

Child of Svyatopolk I, Grand Duke of Kiev and unknown daughter of Boleslaw I

• Zbyslawa of Kiev

Child of Svyatopolk I, Grand Duke of Kiev

• Predslava of Kiev

Svyatopolk was the son of St. Vladimir I, Grand Duke of Kiev.

Links

Wikipedia: English, Русский

Sviatopolk's mother was a Greek nun captured by Sviatoslav I in Bulgaria and married to his lawful heir Yaropolk I, who became Prince of Rus in 972. In 980, Yaropolk's brother Vladimir had him murdered, and the new sovereign raped his predecessor's wife, who soon gave birth to a child. Thus, Sviatopolk was probably the eldest of Vladimir's sons, although the issue of his parentage has been questioned.

When Sviatopolk was eight years old, Vladimir put him in charge of Turov and later arranged his marriage with the daughter of the Polish duke Bolesław I Chrobry of Poland. The young princess came to Turov together with Reinbern, the Bishop of Kolberg (now Kołobrzeg). Dissatisfied with his father and encouraged by his own wife and Reinbern, Sviatopolk began preparations for war against Vladimir, probably counting on support from his father-in-law. Vladimir soon discovered Sviatopolk's intentions, however, and threw him, his wife and Reinbern in prison. Reinbern died in prison.

Not long before Vladimir's death, Sviatopolk was freed from prison and sent to govern the town of Vyshgorod several miles from Kiev. When Vladimir died in 1015, Sviatopolk's retinue concealed his father's death from him to prevent him from claiming the Kievan throne. When Sviatopolk learned his father's demise, he seized power in Kiev almost immediately.

Coins of Yaroslav and his descendants represent the trident.

The citizens of Kiev did not show much sympathy for Sviatopolk and, therefore, he decided to distribute presents in order to win them over. Then, he decided to rid himself of his brothers, Boris, Gleb, and Sviatoslav, whose claims for the Kievan throne threatened his power. Boris presented most danger to him because he had been in charge of Vladimir's druzhina (personal guards) and army, and enjoyed the support of the citizens. He sent the boyars of Vyshgorod to execute his brother. Boris and his manservant were stabbed to death when sleeping in a tent. The prince was discovered still breathing when his body was being transported in a bag to Kiev, but the Varangians put him out of his misery with the thrust of a lance.

Sviatopolk's cold-blooded reprisal earned him the nickname of the Accursed. The news of this triple murder reached Sviatopolk's younger brother Yaroslav, Prince of Novgorod, who decided to go to war against Sviatopolk with the support from the citizens of Novgorod and the Varangians. The battle took place in 1016 not far from Lubech, near Dnieper river. Sviatopolk was defeated and fled to Poland.

In 1018, he returned to Rus', defeated Yaroslav with the help from his father-in-law and seized Kiev. Bolesław I Chrobry of Poland and his army remained in Rus' for several months, but later left for Poland. On his way to Poland, Boleslaus seized some of the Cherven towns.

Meanwhile, the posadnik Konstantin Dobrynich and other citizens of Novgorod persuaded Yaroslav to go to war against Kiev once again. Sviatopolk was defeated and fled to the steppes. Soon he returned with the Pecheneg army and attacked Yaroslav on the Alta River, but was once again defeated and fled to Poland, eventually dying on his way there. Sviatopolk's death could have been procured by a descendant of Valuk Conqueror (Wallux dux Winedorum) who in 1018 helped him and his step-father Boleslaus I in expedition against Yaroslav.

During the last century, the traditional account of Svyatopolk's career has been somewhat modified. It has been argued that it was Boris who succeeded Vladimir in Kiev, while Svyatopolk was still in prison. One Norse saga called Eymund's saga (a part of Yngvars saga víðförla), with remarkable details, puts on Yaroslav the blame of his brother Burizlaf's murder. This Burizlaf, however, may be Svyatopolk (whose troops were commanded by the Polish king Bolesław I Chrobry of Poland; the latter name is also rendered as Burizlaf in some sagas) as well as Boris. Therefore, it has been suggested that Svyatopolk ascended the throne after Boris's assassination and tried to fend off Yaroslav's attacks as well as to punish his agents guilty of Boris's murder.

The chronicle of Thietmar of Merseburg, who died in 1018, could have been regarded as the only contemporary and unbiased account of events, if it were not for the fact that Thietmar's data could have been supplied by Svyatopolk himself during his brief exile at the Polish court. Unfortunately it can be interpreted ambiguously as far as the question of Svyatopolk's guilt is concerned. One place in his chronicle can be understood (although this is not necessary) as telling that Svyatopolk escaped from Kiev to Poland immediately after his father's death. But Thietmar states that Boleslaus I of Poland firstly supported his son-in-law against Yaroslav in 1017, which is the date, according to the Russian Primary Chronicle, of Svyatopolk's first defeat by Yaroslav. Preparing a campaign against Kiev, Boleslaus abruptly stopped a successful war against the German Emperor Henry II. So, it is unlikely that Svyatopolk had been present at his court since 1015, which is often supposed by the historians that consider Yaroslav guilty of Boris and Gleb's murders.

father - Yaropolk I of Kiev or Vladimir the Great mother - a Greek nun wife - a daughter of Bolesław I Chrobry and Emnilda (wife of Sviatopolk 1013–1018)

-------------------------------------------

Святопо́лк Володи́мирович (давньорус. Свѧтополкъ, Ст҃ополкъ; бл.980 — 1019) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015—1019). князь турівський (988 за ін. дан. 1008—1015), Син Володимира Святославича (за іншою версією — Ярополка Святославича). Також — Святополк Ярополчич, або Святополк Окаянний.

За розповіддю «Повісті врем'яних літ» Святополка народила гречанка, вдова київського князя Ярополка I, взята в наложниці його братом Володимиром. Літопис говорить, що грекиня тоді вже була вагітна (бе не праздна), таким чином, батьком його був Ярополк. Проте Володимир вважав його своїм законним сином (одним із старших) і дав йому долю у Турові. Літописець називає Святополка сином двох батьків (от двою отцю) і зауважує з натяком на подальшу долю князя: «від гріховного плід злий буває».

Не виключено, що ця історія є пізнішою легендарною вставкою; найдавніший текст новгородського першого літопису без застережень іменує Святополка сином Володимира, так само пише і Тітмар Мерзебурзький. Висувалася також гіпотеза, що Святополк був сином не гречанки, а «чешки», однією з перших дружин Володимира.

У «Повісті врем'яних літ» інший син Володимира, Ярослав, що став Великим князем Київським Ярославом Мудрим, поставлений попереду Святополка. У Новгородському першому літописі Ярослав Мудрий займає четверту позицію, яка, на думку істориків, мабуть, більш відповідає дійсності. Чутка про народження Святополка від двох батьків дає підставу вважати, що він народився через 7-9 місяців після вступу Володимира до Києва в червні 980 року, відповідно Святополк міг народитися на початку 981 року.

Частина істориків продовжує вважати дискусійним походження Святополка. М. Котляр на підставі тамги на монетах Святополка вважає, що сам князь декларував своє походження від Ярополка. Якщо ця версія правильна, а інтерпретація княжих тамг досить спірна (двозуб був і на тамзі Мстислава Володимировича, знайденій на Тамані), то це доводить намагання Святополка відмежуватися від Володимира та інших його синів. Відомо, що у 1018 році Святополк взяв у заручниці мачуху і сестер Ярослава; це було б навряд чи допустимо, якщо б він також вважав себе сином Володимира.

1009 чи на початку 1010 року Святополк одружився з польською князівною, донькою польського князя Болеслава I Хороброго. Вона народилася від третього шлюбу з Емнільдою між 991 та 1001 роками і померла після 14 серпня 1018 року. Більшість дослідників датують шлюб 1013-1014 роками, вважаючи, що він був наслідком миру, укладеного з Польщею після невдалого походу Болеслава. Однак, поза увагою залишається місія цистерціанця Бруно 1008 року, яка могла закінчитися миром, скріпленим шлюбом. Святополк займав турівський престол десь з 990 року, його землі межували з Польщею, і тому саме його обрав Володимир Святославич як кандидата на одруження з польською принцесою.

Незадовго до смерті Володимира I Великого перебував у Києві в ув'язненні; разом з ним під варту було взято його дружину (доньку польського князя Болеслава I Хороброго) і духівника дружини, єпископа колобжезького Рейнберна, який помер у в'язниці. Причиною арешту Святополка був, мабуть, план Володимира заповідати престол своєму улюбленому синові Борису; примітно, що й інший старший син Володимира, новгородський князь Ярослав, також біля цього часу повстав проти батька.

Після кончини Володимира I Великого 15 липня 1015 року Святополк виявився ближчим від усіх інших братів до Києва, вийшов на свободу і без особливих труднощів вступив на престол; його підтримав і народ, і бояри, що складали його оточення у Вишгороді під Києвом.

У Києві Святополк встиг випустити срібляники (відомо 50 таких монет), схожі на срібляники Володимира. На лицьовій стороні зображення князя з круговим написом: «Святополк на столі [престолі]». На зворотному боці: княжий знак у вигляді двозубця, лівий кінець якого завершується хрестом, і напис: «А се його срібло». На деяких монетах Святополк іменується своїм християнським ім'ям Петрос або Петор.

Протягом того ж року були вбиті три зведених брати Святополка — Борис, муромський князь Гліб і древлянський Святослав. «Повість временних літ» звинувачує Святополка в організації вбивства Бориса і Гліба, які при Ярославі були прославлені як святі мученики і були рідними синами батька вбивці. Згідно з літописом, Святополк послав вишгородських мужів убити Бориса, дізнавшись, що брат ще живий, велів варягам добити його. Гліба він, згідно з літописом, закликав ім'ям батька до Києва і послав людей вбити його по дорозі. Святослав загинув, намагаючись втекти від убивць до Угорщини.

Однак, існують і інші теорії з цього приводу. Зокрема, скандинавська «Сага про Еймунда» згадує про війну між конунгом Яріслейфом (Ярославом) і його братом Буріслейфом, де Яріслейф наймає варягів для боротьби з братом і в підсумку перемагає. Ім'я Буріслейфа багатьма ідентифікується з Борисом (пор. також зв'язок імені Борис з ім'ям Борислав), але за іншою версією це ім'я князя Болеслава Хороброго, яким сага називає його союзника Святополка, не розділяючи їх. Також, хроніка Тітмара Мерзебурзького, в якій розповідається, як Святополк утік до Польщі, часто інтерпретується на користь його невинності, тому що в ній немає згадки про князювання Святополка в Києві (що, однак, суперечить існуванню монет Святополка) і яких-небудь дій проти Бориса і Гліба.

Почалася боротьба за владу між Святополком і Ярославом. У 1016 році Ярослав виступив з новгородським і варязьким військом проти брата. Війська зустрілися під Любечем на Дніпрі, жодна сторона довго не наважувалася першою перейти річку і дати бій. Нарешті, Ярослав атакував, скориставшись моментом, коли Святополк бенкетував з дружиною. Війська київського князя були розбиті і скинуті в річку, Ярослав захопив Київ. Переможений Святополк утік у степ. «Ярослав же сів у Києві на столі отчім».

Проте боротьба не закінчилася. За Святополком стояли кочовики й поляки, а Ярослав Мудрий розраховував на допомогу шведів та Північної Русі, а також на підтримку киян. Щоб поповнити сили, 1016 року він знову відбув у Новгород. Скориставшись цим, Святополк у 1017 році з'явився під мурами столиці з печенігами. Проте Ярослав Мудрий уже повернувся зі свіжими силами. Готуючись до вирішальної битви, він поставив у центр варягів (на чолі з Егмундом, сином норвезького короля Рінга), на правому фланзі — киян, на лівому — новгородців. Печеніги атакували і прорвались аж до недобудованого Софійського собору, який дуже постраждав від пожежі, але надвечір були остаточно розбиті й у паніці розсіялися ярами та лісами. Святополк сховався в тестя — Болеслава I Хороброго, чия влада на той час поширювалася не тільки на територію Польщі в її сучасних кордонах, а й на землі Моравії та Словаччини, від Балтійського моря до Дунаю. У вересні 1017 року Ярослав Мудрий виступив проти Болеслава, але той, спішно помирившись у жовтні з німецьким імператором, зумів виставити сильне військо. Ярослав Мудрий заволодів лише одним польським містом. Наближення зими змусило його відвести свої сили до Києва.

У 1018 році війну було відновлено. В червні, як тільки просохли дороги, Святополк і Болеслав з польськими військовими загонами, німецькими й угорськими найманцями та допоміжними печенізькими загонами вирушили на Волинь. Ярослав виступив їм назустріч. Дружини зустрілися на Бузі, де польська армія під командою Болеслава розбила новгородців, Ярослав знову втік до Новгорода. Болеслав зі Святополком у серпні вступили в Київ, де перед Софійським собором їх з іконами й мощами святих зустрічала очолена митрополитом делегація.

Святополк знову зайняв Київ. В 1019 році Ярослав знову виступив проти Святополка. Він розбив Святополка і вступив у столицю. Святополк утік у степи і знову покликав печенігів. Наприкінці липня на річці Альті, на тому самому місці, де три роки тому було вбито князя Бориса, полки Ярослава заступили дорогу кочовикам. У запеклій битві, що тривала весь день, їх було остаточно розбито. Ярослав Мудрий зламав могутність печенігів, які близько ста років загрожували південним рубежам Київської Русі. Святополк, не покладаючись уже ні на степові орди, ні на Болеслава, утік. Руські джерела повідомляють, що під час втечі поранений Святополк Володимирович загинув у пустелі десь «між Ляхи і Чехи», та це є дослівним перекладом польської приказки і означає: «ніхто не знає, де і як». Інший руський літописець записав, що Святополк утік до Берестя, де, мабуть, й помер від ран.

Ярослав зробив усе, щоби представити свого суперника у найгіршому світлі, і до літописів Святополк увійшов як братовбивець, а до історії як Святополк Окаянний. Існують спроби істориків переглянути повідомлення джерел, свого роду виправдавши Святополка. При цьому як можливі вбивці Бориса і Гліба розглядаються також Ярослав та Мстислав.

Святополк Окаянний і принцеса Польська

Доля князя туровського, пізніше великого князя київського Святополка–Петра, прозваного в народі немилозвучим прізвиськом «Окаянний», з дитинства складалася драматично. Його матір’ю була невідома на ім’я грекиня, в минулому черниця. Колись, побачивши її в одному з монастирів, князь Святослав Завойовник (батько Володимира і Ярополка, дід Святополка–Петра), привіз дівчину до Києва «заради краси її лиця». Залишившись удовою після загибелі чоловіка — великого князя київського Ярополка Святославича, ще й вагітною, вона стала бранкою–дружиною іншого Святославича — Володимира Великого. Тому Літопис руський, передрікаючи лиху вдачу Святополка ще до його народження, свідчить: «Володимир присилував стати його жоною вагітну вдову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка... Від грекині Володимир мав не свого сина Святополка–Петра Окаянного. А від гріховного кореня — лихий плід буває...» Тому літописець називає Святополка «сином двох батьків», та й пізніші дослідники іменують його то Святополком Ярополковичем, то Святополком Володимировичем.

Літопис змальовує Святополка як найжорстокішого братовбивцю, який у боротьбі за київський престол «замовляє» вбивство своїх братів — Бориса, Гліба і Святослава. Проте багато з дослідників сходяться на тому, що літопис «обмовив» нещасливого князя, й іноземні джерела, наприклад скандинавські саги (зокрема, «Сага про Еймунда»), спростовують його вину у вбивстві братів, отож у наукових колах це питання залишається дискусійним. Відомо напевне, що Святополк був і жертвою, і учасником боротьби за владу в стольному граді Києві, а допомагав йому в цій боротьбі його тесть — король Польщі Болеслав І Хоробрий (Великий).

Ім’я дружини Святополка, дочки Болеслава І, не відоме. Вона народилася (між 991—1001) від третього шлюбу Болеслава з Емгільдою і померла у 1018–му. Більшість дослідників датували шлюб 1013 роком, вважаючи, що він був наслідком миру, укладеного Києвом із Польщею. Святополк займав туровський престол приблизно з 990 р., його землі межували з Польщею, і тому саме цього сина обрав Володимир кандидатом на одруження з польською принцесою. Разом із нареченою до Святополка прибув її духівник, єпископ Рейнберн, який, за переказом, підбурював туровського князя на повстання проти батька Володимира Святославича. За це князь Володимир заточив Святополка разом iз дружиною та єпископом Рейнберном у в’язницю. Того ж 1013 р. польський король Болеслав із загонами німецьких та печенізьких найманців рушив на Русь, спустошуючи все на своєму шляху. Святополк був визволений з ув’язнення.

Після смерті Володимира Великого та загибелі його синів — Бориса, Гліба і Святослава, які могли претендувати на київський престол, запекла боротьба за владу точилася вже між Святополком і Ярославом. Вона набула кульмінації у 1016 р. Святополк уже рік княжив у Києві, та 26 листопада до столиці ввійшов Ярослав iз численним варязьким військом. Дружина Святополка і весь його двір потрапили у полон до Ярослава. Але влітку військо Ярослава було розбите біля Західного Бугу на Волині. Болеслав І разом зі Святополком переможно ввійшли у Київ. Святополк знову посів київський престол.

Однак польський король Болеслав І, вступивши до Києва, став поводити себе не як союзник зятя, а як завойовник. Він полонив сестер Ярослава (дочок Володимира і Рогніди) і одну з них — Предславу — взяв собі за дружину (чи наложницю).

Подальша доля Болеславни — дружини Святополка Окаянного — невідома. На жаль, народитися у королівській родині не означало «народитися щасливою»... Трагічно скінчив свої дні й Святополк. У вирішальній битві з військами Ярослава на річці Альта, згідно з Новгородським першим літописом, Святополк зазнав поразки й вимушений був тікати від переслідувачів. За «Повістю времiнних літ», братовбивця був покараний «паралічем і безумством». Можливо, він отримав смертельне поранення, а можливо, рятуючись втечею, загинув «між ляхи і чехи», як свідчить літописець.

Святопо́лк Влади́мирович, в крещении Пётр, в древнерусской историографии по прозвищу — «Окая́нный». (ок. 979—1019) — Князь туровский (с 988), а затем киевский в 1015—1016 и 1018—1019, правитель Киевской Руси.