Maria Ochrymovych

Maria Ochrymovych was born on August 28, 1884 in the village of Hrabovets, Bohorodchany county in Ukraine. Her husband was Ostap Wesolowsky and they were married in Hrabivets.

Maria was very active in various Ukrainian societies in Stryi and was the head of the Ukrainian Women's Union in Stryi, was a Stryi city councillor and a member of thirteen other associations. They had two children: Jarema and Bohdan.

In 1941, during the Soviet occupation of Western Ukraine, Maria was arrested, sentenced in absentia and exiled for 5 years of forced labour in Siberia. After her release in 1946 she returned to Drohobych, totally broken physically with paralysis and dumb struck by the harsh treatment of the Soviet labour camps which hastened her death that very same year on July 24, 1946. Maria and her husband Ostap were buried in a family tomb in Stryi, Ukraine.

--------------------------------

Марія Весоловська – жінка, чиїм іменем багатіє історія жіночого руху та національно-культурного відродження Галичини, а зокрема Стрийщини. Довголітня очільниця стрийської філіії «Союзу Українок», громадська діячка, політик, поетеса, майстриня художніх виробів та вишивки, політв’язень. Марія Весоловська виховала цілу плеяду громадських активісток, освічених патріотичних жінок, які самовіддано служили українській громаді і у важкі воєнні дні, і в період розквіту. Сьогодні, 24 липня, виповнюється 70 років з дня її смерті.

Народилася Марія Весоловська у Грабівцях неподалік Богородчан 1884 року в сім’ї о. Івана Охримовича. Крім неї було ще троє братів, які здобули добру освіту та спричинилися до українського національно-визвольного руху. Сама ж Марія закінчила, як і всі дівчата того часу, сім класів… Чи ж знала тоді молода попівна, що їй доведеться двадцять років очолювати філію найпотужнішої жіночої організації – «Союз Українок»? Здібна від природи, Марія Охримович щодня займалася самоосвітою, знаходячи час для книжки. Окрім того, не могли не впливати брати та інша родина Охримовичів, з якої вийшли відомі діячі та політики.

Ще зовсім молоду Марію Охримович посватав богородчанський повітовий суддя Остап Весоловський. Згодом він зайняв посаду радника Стрийського окружного суду, то ж у 1906 році сім’я з маленьким сином Яремою переїхала до Стрия. Остап Весоловський став одним з найвпливовіших політиків Галичини: брав участь у засіданні Української Національної Ради ЗУНР в теперішньому Івано-Франківську, коли проголосили Злуку, був делегатом Стрийщини на Святі Злуки у Києві 22 січня 1919 року. У період ЗУНР Остап Весоловський був обраний головою Окружного суду Стрийщини, а у 1919-1920 рр. арештований поляками.

Тим часом дружина окружного судді Марія Весоловська теж стала відомою діячкою. В Стрию саме активно розвивався жіночий рух, яким вміло керувала вдова священика Остапа Бобикевича – авторитетна в місті жінка Осипа Бобикевич з роду Нижанківських. З фінансами організації мала справу її родичка – Ольга Тишинська, згодом відома під прізвищем чоловіка, як Ольга Бачинська – талановита майстриня, етнограф, популяризатор народної вишивки. У 1903 році стриянки організували «Товариство руських женщин» (у 1913-му назву змінили на «Товариство українських жінок» – О.Ю.), метою якого було: опіка над сиротами, убогими, церковними громадами, влаштовування національних імпрез тощо. Були й такі далекоглядні цілі, як організація дитячих садочків (захоронок), особливо по селах, будівництво житла для незаможніх дівчат-студенток, які приїжджали до Стрия на навчання. У 1912 році Марія Весоловська змінила Осипу Бобикевич, яка керувала жіночим рухом впродовж десятиліття. Сама Весоловська займала цю посаду двадцять років – найдовше серед усіх жінок. Особливу увагу приділяла стрийському Пласту. Її старший син Ярема – стрийський гімназист, у десять років вступив до пластового гуртка “Пугачі”, у складі Стрийського пластового відділу брав участь у Шевченківському Здвизі у Львові у 1914 році, а вісімнадцятилітнім юнаком став активним учасником Листопадового зриву. У Пласті багато років займав провідні позиції, був одним із засновниковів куреня «Лісові чорти» та його провідником.

Вагомий вклад Марії Весоловської відзначив історик Михайло Мандрик, коли згадував про історичний день для Стрия – складання присяги УСС. «Коли у Стрию 1914 р. почав формуватися Легіон Українських Січових Стрільців, то австрійська влада, підбурювана високими польськими чинами у Відні, не взяла їх на державне утримання, тому що УСС не хотіли присягати на вірність Австро-Угорщині. Три дні потрібно було харчувати 2500 добровольців, які були записані до Легіону. Для цього було обрано Комітет (від ‘'Просвіти", “Союзу руських женщин" — така була перша назва "Союзу українок"). Головою комітету стала Марія Охримович-Весоловська, членами комітету — Гарасимова, Бобикевич, Селезінка, Петрушевич, Ревакович, Устиянович, Мойсак, Колодницька та Шиян. Комітет успішно виконав своє завдання».

Та вже того ж року родина Весоловських та інша стрийська інтелігенція емігрувала до Відня, рятуючись від окупантів. У Ґмінді, де стояв табір для переселенців, жінки працювали у «Допомоговому комітеті». У травні 1915 року Весоловські повернулися до Стрия.

Марія, з маленькою дитиною на руках (у Відні народився ще один син – Богдан, який став відомим композитором, творцем першої української танцювальної музики), продовжила керувати жіночим рухом та з ще більшим запалом взялася до його розвитку. Завдяки її лідерському хисту «Товариство українських жінок» існувало впродовж всіх воєнних років. З його членів утворили «Комітет безплатної помочі для родин покликаних і ранених жовнірів», також жінки виготовляли речі народного мистецтва, одяг тощо. Їм належала ідея створення музею воєнних пам’яток, який через десятки років став краєзнавчим музеєм – візитною карткою культурного життя міста. Як пише дослідниця жіночого руху на Стрийщині Зеня Ханас, в краю функціонувало багато жіночих товариств, які довго не могли об’єднати свої сили, аж у 1917 році був заснований «Союз Українок» у Львові. Стриянки створили філію цього товариства у 1921 році, і під керівництвом Марії Весоловської вона стала однією з найкращих жіночих організацій в Галичині. Ще раз вагомий вклад жінок згадує Зеня Ханас, описуючи дні Листопадового Здвигу у Львові, підняття українського прапора на Ратуші в Стрию, перебування ІІІ Галицького корпусу УГА в місті. «Разом з чоловіками бойову службу несли жінки Стрийщини. Вони виконували обов’язки медично-санітарні, обслуговували телефонічні станції, телеграф, були кур’єрами, працювали в харчових відділах та військових канцеляріях»⁴. Саме із сімей членкинь «Товариства» найбільше чоловіків взяло участь у визвольній боротьбі того часу. Однак далі «Союз Українок» змушений був функціонувати в полонізованому Стрию. Марія Весоловська відроджує традицію жіночого віча, яке було започатковане ще Наталею Кобринською. Таке віче відбулося в Стрию 19 листопада 1925 року. Воно свідчило про готовність жінок виходити за межі домашнього господарства і брати активну участь у громадському житті. Досвідчена керівник «союзянок» заангажовувала до товариства все більше молодих та освічених жінок. Врешті, коли у 1927 році мали відбутися вибори до громадських рад села і міста, Марія Весоловська та інші актвістки висунули свої кандидатури. Такий сміливий крок дав результати: Марія Весоловська стала першою «союзянкою», яку обрали до громадської ради Стрия. Далі ця жінка, яка сама не мала навіть середньої освіти, організовує постійні курси для жінок, як ремісничі, так і педагогічні. Останні були вкрай необхідні. Їх проходили молоді жінки, які потім могли працювати в дитячих садочках (захоронках). Відкривати дитсадки по селах було вкрай необхідно: тільки так сільські жінки, які працювали на полях, могли бути безпечні за своїх дітей, адже ті були не просто доглянуті, але ще й виховувалися на національно-моральних засадах.

Врешті Марія Весоловська проявила себе і справжньою господинею. Вона була серед організаторів другої масштабної виставки сількогосподарських товарів. Подивитися на вишивки, різьбу, добірне збіжжя та худобу до Стрия з’їхалися з усіх-усюд, журналісти писали навіть про закордонних гостей. Особливу увагу привернула тоді до себе колекція вишивок Ольги Бачинської. Того ж 1927 року стрийський «Союз Українок» чекала велика несподіванка: одну з його членкинь, видатного педагога Іванну Витковицьку обрали головою їхньої Централі, а, отже, працю Марії Весоловської на благо жіночого руху належно оцінили. Тим часом очільниця стрийських «союзянок» разом з товаришками відродила в місті щорічне Свято Матері, на якому мала нагоду прочитати власну поезію. У 1929 році Марію Весоловську, як колись молоду Осипу Бобикевич, спіткало горе: раптова смерть забрала її чоловіка. Остапу Весоловському було 57. Їхній молодший син Богдан мав тринадцять років і навчався в Стрийській гімназії, а старший Ярема навчався в технічному виші в Данцігу.

«Повдовівши, Марія Весоловська, щоб вивести в люди двох синів, (…) доробляла до вдовинної пенсії, столуючи самотніх чоловіків», – пише Михайло Мандрик. Напевно це й стало причиною того, що вона уступила посаду голови «Союзу Українок» Ірині Домбчевській, однак повернулася до неї через три роки. Ще багато вдалося зробити Марії Весоловській, яка була на боці молодого крила «союзянок», підтримувала їх в їхніх національних поривах, але жіночому осередку не вдалося встояти в часі Другої Світової війни. Перед тим Марія Весоловська ще встигла відсвяткувати двадцятилітній ювілей свого головування. Тодішній журнал «Жінка», який очолювала головна «союзянка» Мілена Рудницька, присвятив Весоловській статтю під назвою «Рідкий ювілей». «Скільки витревалости і сильної волі мусить мати людина, щоби побороти всі труднощі, перейти до порядку над усіма неприємностями та залишитися на свойому пості двадцять літ!», – йшлося в статті.

Про можливий арешт Марія Весоловська знала, однак покинути рідне місто та емігрувати за кордон, де жило двоє її синів, не збиралася. Її затримали 24 грудня 1940 року. Про дні перебування в Стрийській тюрмі згадувала в своєму нарисі співкамерниця Марії Весоловської Євгенія Цісик: «Розказувала мені, як на допитах при запитах в частинах ґенералій: освіта? – на її відповідь «нижча» – слідчий ніяк не хотів погодитися, а наставав на «середній», мовляв, це неможливо, щоб вона покінчила тільки 7 кляс (4 народні і 3 виділові кляси). Над доповненням її знання і освіти працював батько, а й вплив братів, які студіювали, мав своє значення. А головно, вона сама попри хатню роботу любила книжку і все для неї знаходила час. Її начитаність, самоосвіта при мистецьких зацікавленнях поставили її на рівні високоосвічених людей». Євгенія Цісик також описувала цікаву деталь про те, як вміла триматися проста жінка перед лицем супостатів: якось, коли слідчий замахнувся на Марію Весоловську рукою, та підвелася і крикнула: «Хочеш мене бити? Я маю синів таких, як ти!» «Жалілася мені, що під час ревізій у неї забрали два великі альбоми поезії в рукописах... спомини про усусусів, велику бібліотеку вивезли до Москви», – продовжує Євгенія Цісик.

Допити у стрийській тюрмі тривали півроку, в червні 1941 року Марію Весоловську вивезли на Урал. Впродовж п’яти років працювала в багатодітній родині інженера. Євгенія Цісик згадує, що в Сибірі була також Софія Охримович – дружина одного з братів Марії Весоловської – Дем’яна Охримовича, і їхній син Остап. На засланні Весоловська помітно впала на силі. В одному з інтерв’ю її родичка – Галина Дячок розповідала, як її батько – Остап Охримович (про якого згадує Євгенія Цісик) привіз «тету» зі заслання до Дрогобича. «Мій дідусь по татові – Дем’ян Охримович – був рідним братом Марії Весоловської. Пам'ять про неї досі живе в нашій хаті: у її виробах (а вона любила випалювати по дереву), у вишивках з її монограмами «М.В». Батько нам багато не розказував про тетине життя. У 1946 році він їздив до Росії і привіз її зі заслання, потім тета ще два роки прожила в Дрогобичі. Тато боявся, що її серце не витримає їхньої зустрічі, тому одягнув військову форму, насунув кепку на очі, щоб не впізнала. Говорив по-російськи. В поїзді потрохи розкрився, що він її родич», – розповідала Галина Дячок в одній з програм радіо «Воскресіння»⁹. Серед найцінніших речей, які бережуть нащадки родини Охримович у Дрогобичі, є два альбоми старих фотографій і записник, який привезла Марія Весоловська зі Сибіру. В ньому записані деякі її вірші, а також цитати українських та іноземних авторів. Хто перегляне цей зошит, ще раз про себе здивується, що він належав жінці без належної освіти та будь-якої професії.

«Сама порадилась з собою

У чужій хаті серед ночі.

І так зробила, як казали зболіле серце і душа.

Ні з ким розмов сердечних вести,

Ні в кого радоньки питати.

Друг вірний – пустка, думка- мати,

Й холодний місяць крізь вікно».

«Прийшла до мене осінь в гості,

Прийшла так рано і нежданно,

Коли ще сонця так бажалось,

Коли тепла було так мало».

                       (Марія Весоловська, з сибірського записника)

Марія Весоловська – жінка, чиїм іменем багатіє історія жіночого руху та національно-культурного відродження Галичини, а зокрема Стрийщини. Довголітня очільниця стрийської філіії «Союзу Українок», громадська діячка, політик, поетеса, майстриня художніх виробів та вишивки, політв’язень. Марія Весоловська виховала цілу плеяду громадських активісток, освічених патріотичних жінок, які самовіддано служили українській громаді і у важкі воєнні дні, і в період розквіту. Сьогодні, 24 липня, виповнюється 70 років з дня її смерті.

Народилася Марія Весоловська у Грабівцях неподалік Богородчан 1884 року в сім’ї о. Івана Охримовича. Крім неї було ще троє братів, які здобули добру освіту та спричинилися до українського національно-визвольного руху. Сама ж Марія закінчила, як і всі дівчата того часу, сім класів… Чи ж знала тоді молода попівна, що їй доведеться двадцять років очолювати філію найпотужнішої жіночої організації – «Союз Українок»? Здібна від природи, Марія Охримович щодня займалася самоосвітою, знаходячи час для книжки. Окрім того, не могли не впливати брати та інша родина Охримовичів, з якої вийшли відомі діячі та політики.

Ще зовсім молоду Марію Охримович посватав богородчанський повітовий суддя Остап Весоловський. Згодом він зайняв посаду радника Стрийського окружного суду, то ж у 1906 році сім’я з маленьким сином Яремою переїхала до Стрия. Остап Весоловський став одним з найвпливовіших політиків Галичини: брав участь у засіданні Української Національної Ради ЗУНР в теперішньому Івано-Франківську, коли проголосили Злуку, був делегатом Стрийщини на Святі Злуки у Києві 22 січня 1919 року. У період ЗУНР Остап Весоловський був обраний головою Окружного суду Стрийщини, а у 1919-1920 рр. арештований поляками¹.

Тим часом дружина окружного судді Марія Весоловська теж стала відомою діячкою. В Стрию саме активно розвивався жіночий рух, яким вміло керувала вдова священика Остапа Бобикевича – авторитетна в місті жінка Осипа Бобикевич з роду Нижанківських. З фінансами організації мала справу її родичка – Ольга Тишинська, згодом відома під прізвищем чоловіка, як Ольга Бачинська – талановита майстриня, етнограф, популяризатор народної вишивки. У 1903 році стриянки організували «Товариство руських женщин» (у 1913-му назву змінили на «Товариство українських жінок» – О.Ю.), метою якого було: опіка над сиротами, убогими, церковними громадами, влаштовування національних імпрез тощо. Були й такі далекоглядні цілі, як організація дитячих садочків (захоронок), особливо по селах, будівництво житла для незаможніх дівчат-студенток, які приїжджали до Стрия на навчання. У 1912 році Марія Весоловська змінила Осипу Бобикевич, яка керувала жіночим рухом впродовж десятиліття. Сама Весоловська займала цю посаду двадцять років – найдовше серед усіх жінок. Особливу увагу приділяла стрийському Пласту. Її старший син Ярема – стрийський гімназист, у десять років вступив до пластового гуртка “Пугачі”, у складі Стрийського пластового відділу брав участь у Шевченківському Здвизі у Львові у 1914 році, а вісімнадцятилітнім юнаком став активним учасником Листопадового зриву. У Пласті багато років займав провідні позиції, був одним із засновниковів куреня «Лісові чорти» та його провідником.²

Вагомий вклад Марії Весоловської відзначив історик Михайло Мандрик, коли згадував про історичний день для Стрия – складання присяги УСС. «Коли у Стрию 1914 р. почав формуватися Легіон Українських Січових Стрільців, то австрійська влада, підбурювана високими польськими чинами у Відні, не взяла їх на державне утримання, тому що УСС не хотіли присягати на вірність Австро-Угорщині. Три дні потрібно було харчувати 2500 добровольців, які були записані до Легіону. Для цього було обрано Комітет (від ‘'Просвіти", “Союзу руських женщин" — така була перша назва "Союзу українок"). Головою комітету стала Марія Охримович-Весоловська, членами комітету — Гарасимова, Бобикевич, Селезінка, Петрушевич, Ревакович, Устиянович, Мойсак, Колодницька та Шиян. Комітет успішно виконав своє завдання».³

Та вже того ж року родина Весоловських та інша стрийська інтелігенція емігрувала до Відня, рятуючись від окупантів. У Ґмінді, де стояв табір для переселенців, жінки працювали у «Допомоговому комітеті». У травні 1915 року Весоловські повернулися до Стрия.

Марія, з маленькою дитиною на руках (у Відні народився ще один син – Богдан, який став відомим композитором, творцем першої української танцювальної музики), продовжила керувати жіночим рухом та з ще більшим запалом взялася до його розвитку. Завдяки її лідерському хисту «Товариство українських жінок» існувало впродовж всіх воєнних років. З його членів утворили «Комітет безплатної помочі для родин покликаних і ранених жовнірів», також жінки виготовляли речі народного мистецтва, одяг тощо. Їм належала ідея створення музею воєнних пам’яток, який через десятки років став краєзнавчим музеєм – візитною карткою культурного життя міста. Як пише дослідниця жіночого руху на Стрийщині Зеня Ханас, в краю функціонувало багато жіночих товариств, які довго не могли об’єднати свої сили, аж у 1917 році був заснований «Союз Українок» у Львові. Стриянки створили філію цього товариства у 1921 році, і під керівництвом Марії Весоловської вона стала однією з найкращих жіночих організацій в Галичині. Ще раз вагомий вклад жінок згадує Зеня Ханас, описуючи дні Листопадового Здвигу у Львові, підняття українського прапора на Ратуші в Стрию, перебування ІІІ Галицького корпусу УГА в місті. «Разом з чоловіками бойову службу несли жінки Стрийщини. Вони виконували обов’язки медично-санітарні, обслуговували телефонічні станції, телеграф, були кур’єрами, працювали в харчових відділах та військових канцеляріях»⁴. Саме із сімей членкинь «Товариства» найбільше чоловіків взяло участь у визвольній боротьбі того часу. Однак далі «Союз Українок» змушений був функціонувати в полонізованому Стрию. Марія Весоловська відроджує традицію жіночого віча, яке було започатковане ще Наталею Кобринською. Таке віче відбулося в Стрию 19 листопада 1925 року. Воно свідчило про готовність жінок виходити за межі домашнього господарства і брати активну участь у громадському житті. Досвідчена керівник «союзянок» заангажовувала до товариства все більше молодих та освічених жінок. Врешті, коли у 1927 році мали відбутися вибори до громадських рад села і міста, Марія Весоловська та інші актвістки висунули свої кандидатури. Такий сміливий крок дав результати: Марія Весоловська стала першою «союзянкою», яку обрали до громадської ради Стрия. Далі ця жінка, яка сама не мала навіть середньої освіти, організовує постійні курси для жінок, як ремісничі, так і педагогічні. Останні були вкрай необхідні. Їх проходили молоді жінки, які потім могли працювати в дитячих садочках (захоронках). Відкривати дитсадки по селах було вкрай необхідно: тільки так сільські жінки, які працювали на полях, могли бути безпечні за своїх дітей, адже ті були не просто доглянуті, але ще й виховувалися на національно-моральних засадах.

Врешті Марія Весоловська проявила себе і справжньою господинею. Вона була серед організаторів другої масштабної виставки сількогосподарських товарів. Подивитися на вишивки, різьбу, добірне збіжжя та худобу до Стрия з’їхалися з усіх-усюд, журналісти писали навіть про закордонних гостей. Особливу увагу привернула тоді до себе колекція вишивок Ольги Бачинської. Того ж 1927 року стрийський «Союз Українок» чекала велика несподіванка: одну з його членкинь, видатного педагога Іванну Витковицьку обрали головою їхньої Централі, а, отже, працю Марії Весоловської на благо жіночого руху належно оцінили. Тим часом очільниця стрийських «союзянок» разом з товаришками відродила в місті щорічне Свято Матері, на якому мала нагоду прочитати власну поезію. У 1929 році Марію Весоловську, як колись молоду Осипу Бобикевич, спіткало горе: раптова смерть забрала її чоловіка. Остапу Весоловському було 57. Їхній молодший син Богдан мав тринадцять років і навчався в Стрийській гімназії, а старший Ярема навчався в технічному виші в Данцігу.

«Повдовівши, Марія Весоловська, щоб вивести в люди двох синів, (…) доробляла до вдовинної пенсії, столуючи самотніх чоловіків», – пише Михайло Мандрик.⁵ Напевно це й стало причиною того, що вона уступила посаду голови «Союзу Українок» Ірині Домбчевській, однак повернулася до неї через три роки. Ще багато вдалося зробити Марії Весоловській, яка була на боці молодого крила «союзянок», підтримувала їх в їхніх національних поривах, але жіночому осередку не вдалося встояти в часі Другої Світової війни. Перед тим Марія Весоловська ще встигла відсвяткувати двадцятилітній ювілей свого головування. Тодішній журнал «Жінка», який очолювала головна «союзянка» Мілена Рудницька, присвятив Весоловській статтю під назвою «Рідкий ювілей». «Скільки витревалости і сильної волі мусить мати людина, щоби побороти всі труднощі, перейти до порядку над усіма неприємностями та залишитися на свойому пості двадцять літ!», – йшлося в статті.⁶

Про можливий арешт Марія Весоловська знала, однак покинути рідне місто та емігрувати за кордон, де жило двоє її синів, не збиралася. Її затримали 24 грудня 1940 року. Про дні перебування в Стрийській тюрмі згадувала в своєму нарисі співкамерниця Марії Весоловської Євгенія Цісик: «Розказувала мені, як на допитах при запитах в частинах ґенералій: освіта? – на її відповідь «нижча» – слідчий ніяк не хотів погодитися, а наставав на «середній», мовляв, це неможливо, щоб вона покінчила тільки 7 кляс (4 народні і 3 виділові кляси). Над доповненням її знання і освіти працював батько, а й вплив братів, які студіювали, мав своє значення. А головно, вона сама попри хатню роботу любила книжку і все для неї знаходила час. Її начитаність, самоосвіта при мистецьких зацікавленнях поставили її на рівні високоосвічених людей»⁷. Євгенія Цісик також описувала цікаву деталь про те, як вміла триматися проста жінка перед лицем супостатів: якось, коли слідчий замахнувся на Марію Весоловську рукою, та підвелася і крикнула: «Хочеш мене бити? Я маю синів таких, як ти!» «Жалілася мені, що під час ревізій у неї забрали два великі альбоми поезії в рукописах... спомини про усусусів, велику бібліотеку вивезли до Москви», – продовжує Євгенія Цісик⁸.

Допити у стрийській тюрмі тривали півроку, в червні 1941 року Марію Весоловську вивезли на Урал. Впродовж п’яти років працювала в багатодітній родині інженера. Євгенія Цісик згадує, що в Сибірі була також Софія Охримович – дружина одного з братів Марії Весоловської – Дем’яна Охримовича, і їхній син Остап. На засланні Весоловська помітно впала на силі. В одному з інтерв’ю її родичка – Галина Дячок розповідала, як її батько – Остап Охримович (про якого згадує Євгенія Цісик) привіз «тету» зі заслання до Дрогобича. «Мій дідусь по татові – Дем’ян Охримович – був рідним братом Марії Весоловської. Пам'ять про неї досі живе в нашій хаті: у її виробах (а вона любила випалювати по дереву), у вишивках з її монограмами «М.В». Батько нам багато не розказував про тетине життя. У 1946 році він їздив до Росії і привіз її зі заслання, потім тета ще два роки прожила в Дрогобичі. Тато боявся, що її серце не витримає їхньої зустрічі, тому одягнув військову форму, насунув кепку на очі, щоб не впізнала. Говорив по-російськи. В поїзді потрохи розкрився, що він її родич», – розповідала Галина Дячок в одній з програм радіо «Воскресіння»⁹. Серед найцінніших речей, які бережуть нащадки родини Охримович у Дрогобичі, є два альбоми старих фотографій і записник, який привезла Марія Весоловська зі Сибіру. В ньому записані деякі її вірші, а також цитати українських та іноземних авторів. Хто перегляне цей зошит, ще раз про себе здивується, що він належав жінці без належної освіти та будь-якої професії.

«Сама порадилась з собою

У чужій хаті серед ночі.

І так зробила, як казали зболіле серце і душа.

Ні з ким розмов сердечних вести,

Ні в кого радоньки питати.

Друг вірний – пустка, думка- мати,

Й холодний місяць крізь вікно».

«Прийшла до мене осінь в гості,

Прийшла так рано і нежданно,

Коли ще сонця так бажалось,

Коли тепла було так мало».

                       (Марія Весоловська, з сибірського записника)¹⁰

¹ Осташ І. Бонді або повернення Богдана Весоловського / Ігор Осташ. – К.: Дуліби, 2013. – С. 15-17

² Весоловський Ярема, “Ярко I”, інженер/ 100 кроків.info

³ Мандрик М. Стрийська Бастилія. – Львів: Каменяр. – 2005. – С. 57-58

⁴ Ханас З. Нариси з історії жіночого руху Стрийщини. – Стрий: «Видавничий дім» «Укрпол». - 2007.- С. 41

⁵ Мандрик М. Стрийська Бастилія. – Львів: Каменяр. – 2005. – С. 45

⁶ Осташ І. Бонді або повернення Богдана Весоловського / Ігор Осташ. – К.: Дуліби, 2013. – С. 20

⁷ Цісик Є. Пам’яті Марії Весоловської (Спомин)// Стрийщина. – Т.2. – С. 46

⁸ Так само

⁹ Богдан Весоловський. Спогади про композитора та його родину (ред. Лідія Пуга)// Радіо «Воскресіння». – 2013.- 3 жовтня

¹⁰ Так само

24.07.2018

-----------------------------------------

Мати Марія Весоловська народилася у с. Грабівці поблизу Богородчан 28 серпня 1884 року в сім'ї отця Івана Охримовича та Вікторії Охримович (з дому буковинських Яцикевичів) і була родичкою Соломії Кру- шельницької. Незважаючи на те, що вона закінчила тільки сім класів, постійно займалася самоосвітою і самовдосконаленням. Сповнеш шарму 1сторичш свплини засвщчують її надзвичайну вроду.

Вона була довголітньою головою Союзу українок у Стрию, починаючи з 1912 року аж до початку Другої світової війни. І саме на цей час припав «другий розквіт Товариства Українських жінок на терені Стрийщини і Стрия. Марії Весоловській вдалося сконсолідувати працю жіноцтва з працею "Просвіти", Повітового Союзу кооператив та "Сільського Господаря"». Яскравим епізодом стрийської історії є створення Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Далекого 10 серпня 1914 Гімназист Боzдан року, коли на заклик Головної Української Весоловськuй Ради почали збиратися добровольці до легі з мамою ону УСС, в Стрию їх за:габорувало понад 10 тисяч. А їхнім утримуванням, тобто варінням М. Весоловської кави й кулеші у військових кухнях займалися стрийські пані й панночки під проводом Марії Весоловської. Ось така солідарність по-стрийськи . Тоді Марії Весоловській було 30 років.

Після смерті чоловіка Марія Весоловська виховувала дітей одна, часто підробляла опікунською практикою, допомагала одиноким людям.

У сімейному архіві зберігається журнальна публікація під назвою «Рідкий ювілей», датована 1 січням 1936 року, і яка побачила світ у журналі «Жінка», що виходив раз на два тижні у Львові, починаючи з 1935 року. Головним дактором «Жінки» була голова Союзу українок з 1928 року Мілена Рудницька. Стаття присвячена святкуванню Стрийською філією Союзу українок двадцятиріччя головування своєї провідниці Марії Весоловської, яке відбулося 20 грудня 1935 року. Марія Весоловська була обрана на цю посаду ще далекого 1912 року, і тоді ще організація мала назву «Товариство руських жіною>. У статті Зазначено, що пані Весоловська «з важних родинних причин» на короткий час змушена була відійти від керівництва ! через три роки повернутися (це~ були роки перебування родини у Відні та народження сина Богдана: - Прим. І. О.). Про велику повагу до цієї славної жінки свідчать слова з публікації: «Бували продовж тих двадцять літ, без сумніву, хвилини великого вдово.Лення, захоплення роботою, підйому духа, але були теж певно хвилини зневіри, знеохоти і багатобагато прикрощів. Скільки витревалости і сильної волі мусить мати людина, щоби rrобороти всі труднощі, перейти до порядку над усіми неприємностями та залишитися на свойому пості двадцять літ! Скільки такту і вирозуміння мусить мати голова, яка вм1є через двадцять літ лагодити в Товаристві всі непорозуміння, зводити до спільного знаменника всякі розбіжності поглядів і темпераментів!».

На ці ювілейні збори до Стрия приїхала «голова Матірнього Товариства Мілєна Рудницька, щоби особисто передати пані Весоловській привіт Централі» 16 • Ірина Пеленська у статті «Наше організоване жіноцтво» розповіла про виборчу активність жінок, у тому числі на виборах польського сойму 1927 року. Вона ПИШе, ЩО «ВИЙШЛИ радНИМИ у Стрийській окрузі Марія Весоловська - голова Т-ва У.Ж. і селянка Бісик з Угерська».

Марія Весоловська займалася й шшою громадською роботою - опікувалася стрийським Пластом, була секретарем філії «Просвіти», у 1934 році була обрана делегаткою на жіночий конгрес у Станіславові . З приходом більшовиків Марія не покинула Стрия, хоч передбачала свій арешт. Її арештували 24-го грудня 1940 року.

Євгенія Цісик згадує: «Два місяці пізніше, коли впхнули й мене до келії в стрийській в'язниці, я не пізнала зразу колишньої голови Союзу Українок у Стрию. Блідість обличчя, сивина волосся змінили її вигляд. Але її голос, вже немов притишений, хрипкий і великі чорні очі тадостойність постаті залишилися незмінені ... »19• Після п'яти років заслання в Сибіру, на Уралі вона у 1946 році повернулась на рідну землю, однак їй не дозволили оселитися в Стрию, тому вона зупинилася в Дрогобичі у будинку Северини Нижанківської. До Дрогобича її привіз Остап Охримович, а опікувалася нею родичка з родини Охримовичів Софія Коблянська.

Щодо року її смерті були розбіжності, у різних джерелах трапляється 1945, 1946, 1948 і навіть 1951 рік. Однак у Дрогобичі збереглося свідоцтво про смерть, датоване 1948 роком.