Vladimir the Great, Grand Prince of Kiev

Is your surname Sviatoslavich?

Research the Sviatoslavich family

Vladimir the Great, Grand Prince of Kiev's Geni Profile

Share your family tree and photos with the people you know and love

  • Build your family tree online
  • Share photos and videos
  • Smart Matching™ technology
  • Free!

Prince Of Kiev Vladimir I Svyatoslavich Sviatoslavich, Grand Prince of Kiev

Russian: Князь Киевский Владимир Святославич Святославич, Великий князь Киевский, Lithuanian: Vladimiras Sviatoslavaitis, Kijevo Didysis Kunigaikštis, Ukrainian: Володи́мир Святосла́вич, Великий князь київський
Also Known As: "St. Volodymyr the Great", "Voldemar The Old", "Vladimir Suuri", "Saint Vladimir", "The Great", "Šventasis Vladimiras", "Vladimiras Krikštytojas", "Великий", "Креститель", "Красно Солнышко", "Василий"
Birthdate:
Birthplace: Будутино, Псков / Pskov, (Текущая Псковская Область / Present Pskovskaya Oblast) or c. 958, Новгородская Земля / Land of Novgorod, Киевская Русь / Kievan Rus (Present Russia)
Death: July 15, 1015 (54-62)
Берестово, около Киева / Berestovo, near Kiev, Земля Киевская / Land of Kiev, Киевская Русь / Kievan Rus (Present Ukraine) (Old age)
Place of Burial: Киев / Kiev, Земля Киевская / Land of Kiev, Киевская Русь / Kievan Rus (Present Ukraine)
Immediate Family:

Son of Grand Prince of Kiev Sviatoslav Igorevich and Malusha
Husband of Anna Porphyrogenita; Adelia von Öhningen and Princess of Kiev Preislava Preislava, of Greece
Ex-husband of Olava, Princess of Norway; Rogneda of Polotsk; Alogia, Princess of Sweden and Bohemia; Milolika, Bulgarian Princess; Malfrida, Bohemian Princess and 1 other
Father of Vladimirovna Rurikides, Von Kiew; Вышеслав Владимирович; Yaroslav the Wise, grand prince of Kiev; Iziaslav Vladimirovich, Prince of Polotsk; Princess of Kiev Premislava Vladimirovna and 23 others
Brother of Oleg of the Drevlyans and Sfeng / Spheng Rurikid
Half brother of Adele of Kiev; Malfryda of Kiev; Grand Prince of Kiev Jaropolk Sviatoslavich and Prince of Drelilyansky Oleg Svyatoslavich

Occupation: The Saint, Grand Duke of Kiev, Prince of Novgorod; князь новгородский в 970 — 988 годах, великий князь киевский, при котором произошло крещение Руси., Kiovan suuriruhtinas, Tsar o
Managed by: FARKAS Mihály László
Last Updated:

About Vladimir the Great, Grand Prince of Kiev

Saint Vladimir Svyatoslavich the Great, also sometimes spelled Volodymer (Old East Slavic: Володимеръ Святославичь). His name is spelt variously: in modern Ukrainian as Volodymyr (Володимир); in Old Church Slavonic and modern Russian, as Vladimir (Владимир); in Old Norse as Valdamarr; and, in modern Scandinavian languages, "Valdemar".

  • Born: c. 958
  • Died:15 July 1015, Berestovo
  • Father: Sviatoslav I of Kiev
  • Mother: Malusha
  • Spouses:
  1. Rogned of Polotsk
  2. Anna of Byzantium
  3. Adelia von Öhningen
  4. 9 mistresses
  • Issue:
  1. Iziaslav Vladimirovich
  2. Yaroslav Vladimirovich
  3. Mstivslav Vladimirovich "the Brave"
  4. Vsevolod Vladimirovich
  5. 2 unnamed daughters (first)
  6. second
  7. Sviatopolk Vladimirovich
  8. Vysheslav Vladimirovich
  9. Sviatoslav Vladimirovich (illegitimate)
  10. Boris Vladimirovich (illegitimate)
  11. Gleb Vladimirovich (illegitimate)
  12. Pozvizd Vladimirovich (illegitimate)
  13. Sudislav Vladimirovich (illegitimate)
  14. Stanislav Vladimirovich (illegitimate)
  15. Name unknown Vladimirovna (illegitimate)
  16. Premislava Vladimirovna (illegitimate)
  17. Dobronega Maria Vladimirovna (illegitimate)

VLADIMIR Sviatoslavich. The Primary Chronicle names Yaropolk, Oleg and Vladimir as grandsons of Olga. The Primary Chronicle names Malusha, stewardess of Olga and sister of Dobrinya, as mother of Sviatoslav's son Vladimir, when recording that his father sent him to Novgorod in 970 with his maternal uncle after the inhabitants had demanded a prince of their own. After the death of his half-brother Oleg, Vladimir fled "beyond the seas" and governors were assigned to Novgorod. With support mustered in Scandinavia, Vladimir regained control of Novgorod. He captured Polotsk after killing Rogvolod Prince of Polotsk, who had refused Vladimir's offer to marry his daughter (whom he married anyway). He then moved southwards towards Kiev to attack his half-brother Iaropolk, who fled to Rodnia but was murdered when he returned to Kiev to negotiate with Vladimir. He thereby succeeded in [980] as VLADIMIR I "Velikiy/the Great" Grand Prince of Kiev. In 981, Vladimir invaded Polish territory and conquered Czerwień, "Peremyshl" and other cities. After actively promoting the worship of pagan idols, he was baptised in [987/88] as part of an agreement to help Emperor Basileios II to defeat a rebellion. He increased his own personal prestige by marrying the emperor's sister and imposed Christianity on his people by force. He sought to rule his diverse territories by nominating his various sons to rule in different towns, although at the end of his reign he was faced with the rebellions of his son Iaroslav and his adopted son Sviatopolk. Vladimir died while preparing for war with Novgorod following the suspension of payment of tribute by his son Iaroslav. Vladimir was described as "fornicator immensus et crudelis" by Thietmar. According to the Primary Chronicle, Vladimir had 300 concubines at Vyshgorod, 300 at Belgorod and 200 at Berestovo. The Primary Chronicle records the death of Vladimir at Berestovo 15 Jul 1015. He was later esteemed to be a saint, his feast day being 15 July. m firstly ([977], divorced 986) as her second husband, ROGNED of Polotsk, widow of --- Jarl in Sweden, daughter of ROGVOLOD Prince of Polotsk & his wife --- ([956]-[998/1000]). The Primary Chronicle names Rogned, daughter of Rogvolod Prince of Polotsk, recording that she at first refused to marry Vladimir, preferring his half-brother Yaropolk. She became a nun in [989]. The Primary Chronicle records the death of Rogned in [998/1000]. m secondly (Kherson 988) ANNA of Byzantium, daughter of Emperor ROMANOS II & his second wife Theophano [née Anastasia] (13 Mar 963-[1008/11] or [1022], bur Kiev, church of the Palace). Cedrenus records that "filiam…Annæ" was born two days before the death of Emperor Romanos II[88]. The Primary Chronicle names Anna, sister of Emperors Basil and Constantine, recording that her brothers agreed to her marriage to Vladimir if he accepted baptism, and her arrival and marriage at Kherson. Zonaras records that "Uladimero ducem [Russorum]" married "sorore Anna" (referring to Basileios and Konstantinos). The marriage marked the start of increased influence for the Greek Orthodox church in Russia, as the new Russian church reported to the Patriarch of Constantinople. The sources are contradictory regarding the dating of Anna´s death. The Primary Chronicle records the death of Anna wife of Vladimir in [1008/11]. Cedrenus records that "Anna imperatoris sorore" died "in Rossia", adding that her husband had already died, in a passage following the record of events dated to [1022], adding that "Chrysochir quidam Bladimeri cognatus" (not yet identified) sailed for Constantinople after she died but was defeated and killed at Lemnos by "Davido Achridensi Sami præfecto ac Nicephoro Cabasila duce Thessalonicæ". m thirdly (after 1011) [ADELIA] [von Öhningen, daughter of KONRAD Duke of Swabia & his wife Richlint ---] (-after 14 Aug 1018). The Genealogia Welforum refers to the four daughters of "Chuno comes [et] filia Ottonis Magni imperatoris", specifying that the third (unnamed) married "regi Rugorum". The Historia Welforum refers to the four daughters of "Couno comes" and "filia Ottonis magnis imperatoris…Richlint", specifying that they married "una Roudolfo isti [=Welforum], alia cuidam de Rinveldin, parenti Zaringiorum, tercia regie Rugiorum, quarta comiti de Diezon". As noted in the document SWABIA DUKES, these two sources are unreliable in their recording of the sons of Konrad I Duke of Swabia, so should not be assumed to be any more precise in recording his daughters. The primary source which confirms her name has not yet been identified.

http://en.wikipedia.org/wiki/Vladimir_I_of_Kiev

Vladimir the Great was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 988, and proceeded to baptise the whole Kievan Rus'.

Way to the throne

Vladimir was born in 958 and was the youngest son of Sviatoslav I of Kiev by his housekeeper Malusha, described in the Norse sagas as a prophetess who lived to the age of 100 and was brought from her cave to the palace to predict the future. Malusha's brother Dobrynya was Vladimir's tutor and most trusted advisor. Hagiographic tradition of dubious authenticity also connects his childhood with the name of his grandmother, Olga Prekrasa, who was Christian and governed the capital during Sviatoslav's frequent military campaigns.

Transferring his capital to Pereyaslavets in 969, Sviatoslav designated Vladimir ruler of Novgorod the Great but gave Kiev to his legitimate son Yaropolk. After Sviatoslav's death (972), a fratricidal war erupted (976) between Yaropolk and his younger brother Oleg, ruler of the Drevlians. In 977 Vladimir fled to his kinsmen Haakon Sigurdsson, ruler of Norway in Scandinavia, collecting as many of the Viking warriors as he could to assist him to recover Novgorod, and on his return the next year marched against Yaropolk.

On his way to Kiev he sent ambassadors to Rogvolod (Norse: Ragnvald), prince of Polotsk, to sue for the hand of his daughter Rogneda (Norse: Ragnhild). The well-born princess refused to affiance herself to the son of a bondswoman, but Vladimir attacked Polotsk, slew Rogvolod, and took Ragnhild by force. Actually, Polotsk was a key fortress on the way to Kiev, and the capture of Polotsk and Smolensk facilitated the taking of Kiev (980), where he slew Yaropolk by treachery, and was proclaimed konung, or khagan, of all Kievan Rus.

Years of pagan rule

Vladimir continued to expand his territories beyond his father's extensive domain. In 981, he conquered the Cherven cities, the modern Galicia; in 983, he subdued the Yatvingians, whose territories lay between Lithuania and Poland; in 985, he led a fleet along the central rivers of Kievan Rus' to conquer the Bulgars of the Kama, planting numerous fortresses and colonies on his way.

Though Christianity had won many converts since Olga's rule, Vladimir had remained a thoroughgoing pagan, taking eight hundred concubines (besides numerous wives) and erecting pagan statues and shrines to gods. He may have attempted to reform Slavic paganism by establishing the thunder-god, Perun, as a supreme deity. "Although Christianity in Kiev existed before Vladimir’s time, he had remained a pagan, accumulated about seven wives, established temples, and, it is said, taken part in idolatrous rites involving human sacrifice."

“In 983, after another of his military successes, Prince Vladimir and his army thought it necessary to sacrifice human lives to the gods. A lot was cast and it fell on a youth, Ioann by name, the son of a Christian, Fyodor. His father stood firmly against his son being sacrificed to the idols. More than that, he tried to show the pagans the futility of their faith: ‘Your gods are just plain wood: it is here now but it may rot into oblivion tomorrow; your gods neither eat, nor drink, nor talk and are made by human hand from wood; whereas there is only one God — He is worshipped by Greeks and He created heaven and earth; and your gods? They have created nothing, for they have been created themselves; never will I give my son to the devils!’”

An open abuse of the deities, to which most Russians bowed in reverence in those times, triggered widespread indignation. Rampant crowds killed the Christian Fyodor and his son Ioann (later, after the overall christening of Russia, people came to regard these two as the first Christian martyrs in Russia and the Orthodox Church set a day to commemorate them, July 25th).

Immediately after the murder of Fyodor and Ioann, early mediaeval Russia saw persecutions against Christians, many of whom escaped or concealed their belief.

However, Prince Vladimir mused over the incident long after, and not in the last place, for political considerations too. The chronicles have it that different preachers came to the Prince, each offering a particular faith. Vladimir spoke to Muslims, Catholics, and Jews, but for different reasons rejected all the religions. Finally, a Greek philosopher told the prince of the Old and New Testaments and presented him with a canvas depicting Doomsday. When he learned of the fate of the unrepentant were in for, Prince Vladimir was benumbed by terror and after a short pause said with a sigh: “Blessed are the doers of good and damned are the evil doers!”"

Baptism of Rus'

The Primary Chronicle reports that in the year 987, as the result of a consultation with his boyars, Vladimir sent envoys to study the religions of the various neighboring nations whose representatives had been urging him to embrace their respective faiths. The result is amusingly described by the chronicler Nestor. Of the Muslim Bulgarians of the Volga the envoys reported there is no gladness among them; only sorrow and a great stench. They also said that the Bulgars' religion was undesirable due to its taboo against alcoholic beverages and pork[citation needed]; supposedly, Vladimir said on that occasion: "Drinking is the joy of the Rus'." Russian sources also describe Vladimir consulting with Jewish envoys (who may or may not have been Khazars), and questioning them about their religion but ultimately rejecting it, saying that their loss of Jerusalem was evidence of their having been abandoned by God. Ultimately Vladimir settled on Christianity. In the churches of the Germans his emissaries saw no beauty; but at Constantinople, where the full festival ritual of the Byzantine Church was set in motion to impress them, they found their ideal: "We no longer knew whether we were in heaven or on earth," they reported, describing a majestic Divine Liturgy in Hagia Sophia, "nor such beauty, and we know not how to tell of it." If Vladimir was impressed by this account of his envoys, he was yet more so by political gains of the Byzantine alliance.

A mid-19th century statue overlooking the Dnieper at Kiev, by Peter Klodt and Vasily Demut-Malinovsky

In 988, having taken the town of Chersonesos in Crimea, he boldly negotiated for the hand of the emperor Basil II's sister, Anna. Never before had a Byzantine imperial princess, and one "born-in-the-purple" at that, married a barbarian, as matrimonial offers of French kings and German emperors had been peremptorily rejected. In short, to marry the 27-year-old princess off to a pagan Slav seemed impossible. Vladimir, however, was baptized at Cherson, taking the Christian name of Basil out of compliment to his imperial brother-in-law; the sacrament was followed by his wedding with Anna. Returning to Kiev in triumph, he destroyed pagan monuments and established many churches, starting with the splendid Church of the Tithes (989) and monasteries on Mt. Athos.

Arab sources, both Muslim and Christian, present a different story of Vladimir's conversion. Yahya of Antioch, al-Rudhrawari, al-Makin, al-Dimashki, and ibn al-Athir[6] all give essentially the same account. In 987, Bardas Sclerus and Bardas Phocas revolted against the Byzantine emperor Basil II. Both rebels briefly joined forces, but then Bardas Phocas proclaimed himself emperor on September 14, 987. Basil II turned to the Kievan Rus' for assistance, even though they were considered enemies at that time. Vladimir agreed, in exchange for a marital tie; he also agreed to accept Orthodox Christianity as his religion and bring his people to the new faith. When the wedding arrangements were settled, Vladimir dispatched 6,000 troops to the Byzantine Empire and they helped to put down the revolt.

Christian reign

He then formed a great council out of his boyars, and set his twelve sons over his subject principalities.

It is mentioned in the Primary Chronicle that Vladimir founded the city of Belgorod in 991.

In 992 he went on a campaign against the Croats, most likely the White Croats (an East Slavic group unrelated to the Croats of Dalmatia) that lived on the border of modern Ukraine. This campaign was cut short by the attacks of the Pechenegs on and around Kiev.

In his later years he lived in a relative peace with his other neighbors: Boleslav I of Poland, Stephen I of Hungary, Andrikh the Czech (questionable character mentioned in A Tale of the Bygone Years).

After Anna's death, he married again, most likely to a granddaughter of Otto the Great.

In 1014 his son Yaroslav the Wise stopped paying tribute. Vladimir decided to chastise the insolence of his son, and began gathering troops against Yaroslav. However, Vladimir fell ill, most likely of old age and died at Berestovo, near Kiev.

The various parts of his dismembered body were distributed among his numerous sacred foundations and were venerated as relics.

Family

The fate of all Vladimir's daughters is uncertain whose number is around nine.

   * Olava or Allogia (Varangian), speculative she might have been mother of Vysheslav while others claim that it is a confusion with Helena Lekapena
         o Vysheslav (~977-~1010), Prince of Novgorod (988 - 1010)
   * a widow of Yaropolk I, a Greek nun
         o Sviatopolk the Accursed (~979), possibly the surviving son of Yaropolk
   * Rogneda (the daughter of Rogvolod), later upon divorce she entered a convent taking the Christian name of Anastasia
         o Yaroslav the Wise (no ealier than 983), Prince of Rostov (987-1010), Prince of Novgorod (1010-1034), Grand Prince of Kyiv (1016-1018, 1019-1054). Possibly he was a son of Anna rather than Rogneda. Another interesting fact that he was younger than Sviatopolk according to the words of Boris in the Tale of Bygone Years and not as it was officially known. Also the fact of him being the Prince of Rostov is highly doubtful although not discarded.
         o Vsevolod (~984-1013), possibly the Swedish Prince Wissawald of Volyn (~1000)
         o Mstislav, other Mstislav that possibly died as an infant if he was ever born
         o Mstislav of Chernigov (~983), Prince of Tmutarakan (990-1036), Prince of Chernigov (1024-1036), other sources claim him to be son of other mothers (Adela, Malfrida, or some other Bulgarian wife)
         o Izyaslav of Polotsk(~979, Kyiv), Prince of Polotsk (989-1001)
         o Predslava, a concubine of Bolesław I Chrobry according to Gesta principum Polonorum
         o Premislava, (? - 1015), some source state that she was a wife of the Duke Laszlo (Vladislav) the Bold of Arpadians
         o Mstislava, in 1018 was taken by Bolesław I Chrobry among the other daughters
   * Bulgarian Adela, some sources claim that Adela is not necessarily Bulgarian as Boris and Gleb were born from some other wife
         o Boris (~986), Prince of Rostov (~1010-1015), remarkable is the fact that Rostov Principality as well as the Principality of Murom used to border the territory of Volga Bolgars
         o Gleb (~987), Prince of Murom (1013-1015), as Boris, Gleb is being also claimed the son of Anna Porphyrogeneta
         o Stanislav (~985-1015), Prince of Smolensk (988-1015), possible of another wife and a fate of whom is not certain
         o Sudislav (?-1063), Prince of Pskov (1014-1036), possible of another wife, but he is mentioned in Nikon's Chronicles. He spent 35 years in prison and later before dying turned into a monk.
   * Malfrida
         o Sviatoslav (~982-1015), Prince of Drevlians (990-1015)
   * Anna Porphyrogeneta
         o Theofana, a wife of Novgorod posadnik Ostromir, a grandson of semi-legendary Dobrynya (highly doubtful is the fact of her being Anna's offspring)
   * a granddaughter of Otto the Great (possibly Rechlinda Otona [Regelindis])
         o Maria (~1012), the Duchess of Poland (1040-1087)
         o Agatha, a theoretical daughter according to Jette
   * other possible family
         o a out-of-marriage daughter (?-1044), a wife of the Nordmark Margrave Bernard
         o Pozvizd (prior to 988-?), a son of Vladimir according to Hustyn Chronicles. He, possibly, was the Prince Khrisokhir mentioned by Niketas Choniates.

Vladimir's significance and historical footprint

One of the largest Kievan cathedrals is dedicated to him. The University of Kiev was named after the man who Christianized Kievan Rus. There is the Russian Order of St. Vladimir and Saint Vladimir's Orthodox Theological Seminary in the United States. The Roman Catholic and Eastern Orthodox churches celebrate the feast day of St. Vladimir on 15 July.

His memory was also kept alive by innumerable Russian folk ballads and legends, which refer to him as Krasno Solnyshko, that is, the Fair Sun. With him the Varangian period of Eastern Slavic history ceases and the Christian period begins. ______________________________________________________

Vladimir was the youngest son of Sviatoslav I of Kiev by his housekeeper Malusha, described in the Norse sagas as a prophetess who lived to the age of 100 and was brought from her cave to the palace to predict the future. Malusha's brother Dobrynya was Vladimir's tutor and most trusted advisor.

In 977 Vladimir fled to his kinsmen Haakon Sigurdsson, ruler of Norway in Scandinavia, collecting as many of the Viking warriors as he could to assist him to recover Novgorod, and on his return the next year marched against Yaropolk.

On his way to Kiev he sent ambassadors to Rogvolod (Norse: Ragnvald), prince of Polotsk, to sue for the hand of his daughter Rogneda (Norse: Ragnhild). The well-born princess refused to affiance herself to the son of a bondswoman, but Vladimir attacked Polotsk, slew Rogvolod, and took Ragnhild by force. Actually, Polotsk was a key fortress on the way to Kiev, and the capture of Polotsk and Smolensk facilitated the taking of Kiev (980), where he slew Yaropolk by treachery, and was proclaimed konung, or khagan, of all Kievan Rus.

Family life and children of Vladimir I

From Wikipedia, the free encyclopedia

Until his baptism, Vladimir I of Kiev (c.958–1015) was described by Thietmar of Merseburg as a great profligate (Latin: fornicator maximus). He had a few hundred concubines in Kiev and in the country residence of Berestovo. He also had official pagan wives, the most famous being Rogneda of Polotsk. His other wives are mentioned in the Primary Chronicle, with various children assigned to various wives in the different versions of the document. Hence, speculations abound.

Norse wife

Norse sagas mention that, while ruling in Novgorod in his early days, Vladimir had a Varangian wife named Olava or Allogia. This unusual name is probably a feminine form of Olaf. According to Snorri Sturluson the runaway Olaf Tryggvason was sheltered by Allogia in her house; she also paid a large fine for him.

Several authorities, notably Rydzevskaya ("Ancient Rus and Scandinavia in 9-14 cent.", 1978), hold that later skalds confused Vladimir's wife Olava with his grandmother and tutor Olga, with Allogia being the distorted form of Olga's name. Others postulate Olava was a real person and the mother of Vysheslav, the first of Vladimir's sons to reign in Novgorod, as behooves the eldest son and heir. On the other hand, there is no evidence that the tradition of sending the eldest son of Kievan monarch to Novgorod existed at such an early date.

Those scholars who believe that this early Norse wife was not fictitious, suppose that Vladimir could have married her during his famous exile in Scandinavia in the late 970s. They usually refer an account in Ingvars saga (in a part called Eymund's saga) which tells that Eric VI of Sweden married his daughter to a 'konung of fjord lying to the East from Holmgard'. This prince may have been Vladimir the Great.

Polotsk wife

Main article: Rogneda of Polotsk

Rogneda of Polotsk is the best known of Vladimir's pagan wives, although her ancestry has fuelled the drollest speculations. See this article for extensive but tenuous arguments for her Yngling royal descent.

The Primary Chronicle mentions three of Rogneda's sons - Izyaslav of Polotsk (+1001), Vsevolod of Volhynia (+ca 995), and Yaroslav the Wise. Following an old Yngling tradition, Izyaslav inherited the lands of his maternal grandfather, i.e., Polotsk. According to the Kievan succession law, his progeny forfeited their rights to the Kievan throne, because their forefather had never ruled in Kiev supreme. They, however, retained the principality of Polotsk and formed a dynasty of local rulers, of which Vseslav the Sorcerer was the most notable.

Greek wife

During his unruly youth, Vladimir begot his eldest son, Sviatopolk, relations with whom would cloud his declining years. His mother was a Greek nun captured by Svyatoslav I in Bulgaria and married to his lawful heir Yaropolk I. Russian historian Vasily Tatischev, invariably erring in the matters of onomastics, gives her the fanciful Roman name of Julia. When Yaropolk was murdered by Vladimir's agents, the new sovereign raped his wife and she soon (some would say, too soon) gave birth to a child. Thus, Sviatopolk was probably the eldest of Vladimir's sons, although the issue of his parentage has been questioned and he has been known in the family as "the son of two fathers".

Bohemian wife

Main article: Malfrida

Vladimir apparently had a Czech wife, whose name is given by Vasily Tatishchev as Malfrida. Historians have gone to extremes in order to provide a political rationale behind such an alliance, as the Czech princes are assumed to have backed up Vladimir's brother Yaropolk rather than Vladimir. His children by these marriage were probably Svyatoslav of Smolensk, killed during the 1015 internecine war, and Mstislav of Chernigov. Some chronicles, however, report that Rogneda was Mstislav's mother.

Bulgarian wife

Another wife was a Bulgarian lady, whose name is given by Tatishchev as Adela. Historians have disagreed as to whether she came from Volga Bulgaria or from Bulgaria on the Danube. According to the Primary Chronicle, both Boris and Gleb were her children. This tradition, however, is viewed by most scholars as a product of later hagiographical tendency to merge the identity of both saints. Actually, they were of different age and their names point to different cultural traditions. Judging by his Oriental name, Boris could have been Adela's only offspring.

Anna Porphyrogeneta

Anna Porphyrogeneta, daughter of Emperor Romanos II and Theophano, was the only princess of the Makedones to have been married to a foreigner. The Byzantine emperors regarded the Franks and Russians as barbarians, refusing Hugues Capet's proposals to marry Anna to his son Robert I, so the Baptism of Kievan Rus was a prerequisite for this marriage. Following the wedding, Vladimir is said to have divorced all his pagan wives, although this claim is disputed. Regarded by later Russians as a saint, Anna was interred with her husband in the Church of the Tithes.

Anna is not known to have had any children. Either her possible barrenness or the Byzantine house rule could account for this. Had she had any progeny, the prestigious and much sought imperial parentage would have certainly been advertised by her descendants. Hagiographic sources, contrary to the Primary Chronicle, posit Boris and Gleb as her offspring, on the understanding that holy brothers should have had a holy mother.

German wife

Anna is known to have predeceased Vladimir by four years. Thietmar of Merseburg, writing from contemporary accounts, mentions that Boleslaw I of Poland captured Vladimir's widow during his raid on Kiev in 1018. The historians long had no clue as to identity of this wife. The emigre historian Nicholas Baumgarten, however, pointed to the controversial record of the "Genealogia Welforum" and the "Historia Welforum Weingartensis" that one daughter of Count Kuno von Oenningen (future Duke Konrad of Swabia) by "filia Ottonis Magni imperatoris" (Otto the Great's daughter; possibly Rechlinda Otona [Regelindis], claimed by some as illegitimate daughter and by others legitimate, born from his first marriage with Edith of Wessex) married "rex Rugorum" (king of Russia). He interpreted this evidence as pertaining to Vladimir's last wife.

It is believed that the only child of this alliance was Dobronega, or Maria, who married Casimir I of Poland between 1038 and 1042. As her father Vladimir died about 25 years before that marriage and she was still young enough to bear at least five children, including two future Polish dukes (Boleslaw II of Poland, who later became a king, and Wladyslaw Herman), it is thought probable that she was Vladimir's daughter by the last marriage.

Some sources claimed Agatha, the wife of Edward the Exile of England, was another daughter of this marriage and full-sister of Dobronegra. Their marriage took place by the same time of Dobronegra's wedding (the date of birth of her first child support this) and this maybe because was double wedding of both sisters. This can resolve the question about the connection between Agatha and the Holy Roman Empire claimed by several medieval sources.

Yaroslav's parentage

There is also a case for Yaroslav's descent from Anna. According to this theory, Nestor the Chronicler deliberately represented Yaroslav as Rogneda's son, because he systematically removed all information concerning Kievan ties with Byzantium, spawning pro-Varangian bias (see Normanist theory for details). Proponents allege that Yaroslav's true age was falsified by Nestor, who attempted to represent him as 10 years older than he actually had been, in order to justify Yaroslav's seizure of the throne at the expense of his older brothers.

The Primary Chronicle, for instance, states that Yaroslav died at the age of 76 in 1054 (thus putting his birth at 978), while dating Vladimir's encounter and marriage to Yaroslav's purported mother, Rogneda, to 980. Elsewhere, speaking about Yaroslav's rule in Novgorod (1016), Nestor says that Yaroslav was 28, thus putting his birth at 988. The forensic analysis of Yaroslav's skeleton seems to have confirmed these suspicions, estimating Yaroslav's birth at ca. 988-990, after both the Baptism of Kievan Rus and Vladimir's divorce of Rogneda. Consequently, it is assumed that Yaroslav was either Vladimir's natural son born after the latter's baptism or his son by Anna.

Had Yaroslav an imperial Byzantine descent, he likely would not have stinted to advertise it. Some have seen the willingness of European kings to marry Yaroslav's daughters as an indication of this imperial descent. Subsequent Polish chroniclers and historians, in particular, were eager to view Yaroslav as Anna's son. Recent proponents invoke onomastic arguments, which have often proven decisive in the matters of medieval prosopography. It is curious that Yaroslav named his elder son Vladimir (after his own father) and his eldest daughter Anna (as if after his own mother). Also, there is a certain pattern in his sons having Slavic names (as Vladimir), and his daughters having Greek names only (as Anna). However, in the absence of better sources, Anna's maternity remains a pure speculation.

Obscure offspring

Vladimir had several children whose maternity cannot be established with certainty. These include two sons, Stanislav of Smolensk and Sudislav of Pskov, the latter outliving all of his siblings. There is also one daughter, named Predslava, who was captured by Boleslaw I in Kiev and taken with him to Poland as a concubine. Another daughter, Premyslava, is attested in numerous (though rather late) Hungarian sources as the wife of Duke Ladislaus, one of the early Arpadians.


Saint Vladimir Svyatoslavich the Great (c. 958 – 15 July 1015, Berestovo) was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 988[1], and proceeded to baptise the whole Kievan Rus. His name may be spelled in different ways: in Old East Slavic and modern Ukrainian as Volodimir (Володимир), in Old Church Slavonic and modern Russian as Vladimir (Владимир), in Old Norse as Valdamarr and the modern Scandinavian languages as Valdemar.

Way to the throne

Vladimir was the youngest son of Sviatoslav I of Kiev by his housekeeper Malusha, described in the Norse sagas as a prophetess who lived to the age of 100 and was brought from her cave to the palace to predict the future. Malusha's brother Dobrynya was Vladimir's tutor and most trusted advisor. Hagiographic tradition of dubious authenticity also connects his childhood with the name of his grandmother, Olga Prekrasa, who was Christian and governed the capital during Sviatoslav's frequent military campaigns.

Transferring his capital to Preslavets in 969, Sviatoslav designated Vladimir ruler of Novgorod the Great but gave Kiev to his legitimate son Yaropolk. After Sviatoslav's death (972), a fratricidal war erupted (976) between Yaropolk and his younger brother Oleg, ruler of the Drevlians. In 977 Vladimir fled to his kinsmen Haakon Sigurdsson, ruler of Norway in Scandinavia, collecting as many of the Viking warriors as he could to assist him to recover Novgorod, and on his return the next year marched against Yaropolk.

On his way to Kiev he sent ambassadors to Rogvolod (Norse: Ragnvald), prince of Polotsk, to sue for the hand of his daughter Rogneda (Norse: Ragnhild). The well-born princess refused to affiance herself to the son of a bondswoman, but Vladimir attacked Polotsk, slew Rogvolod, and took Ragnhild by force. Actually, Polotsk was a key fortress on the way to Kiev, and the capture of Polotsk and Smolensk facilitated the taking of Kiev (980), where he slew Yaropolk by treachery, and was proclaimed konung, or khagan, of all Kievan Rus.

Years of pagan rule

In addition to his father's extensive domain, Vladimir continued to expand his territories. In 981 he conquered the Cherven cities, the modern Galicia; in 983 he subdued the Yatvingians, whose territories lay between Lithuania and Poland; in 985 he led a fleet along the central rivers of Russia to conquer the Bulgars of the Kama, planting numerous fortresses and colonies on his way.

Though Christianity had won many converts since Olga's rule, Vladimir had remained a thorough going pagan, taking eight hundred concubines (besides numerous wives) and erecting pagan statues and shrines to gods. It is argued that he attempted to reform Slavic paganism by establishing thunder-god Perun as a supreme deity.

Baptism of Rus

The Primary Chronicle reports that in the year 987, as the result of a consultation with his boyars, Vladimir sent envoys to study the religions of the various neighboring nations whose representatives had been urging him to embrace their respective faiths. The result is amusingly described by the chronicler Nestor. Of the Muslim Bulgarians of the Volga the envoys reported there is no gladness among them; only sorrow and a great stench, and that their religion was undesirable due to its taboo against alcoholic beverages and pork; supposedly, Vladimir said on that occasion: "Drinking is the joy of the Rus'." Russian sources also describe Vladimir consulting with Jewish envoys (who may or may not have been Khazars), and questioning them about their religion but ultimately rejecting it, saying that their loss of Jerusalem was evidence of their having been abandoned by God. Ultimately Vladimir settled on Christianity. In the churches of the Germans his emissaries saw no beauty; but at Constantinople, where the full festival ritual of the Byzantine Church was set in motion to impress them, they found their ideal: "We no longer knew whether we were in heaven or on earth," they reported, describing a majestic Divine Liturgy in Hagia Sophia, "nor such beauty, and we know not how to tell of it." If Vladimir was impressed by this account of his envoys, he was yet more so by political gains of the Byzantine alliance.

In 988, having taken the town of Chersonesos in Crimea, he boldly negotiated for the hand of the emperor Basil II's sister, Anna. Never had a Greek imperial princess, and one "born-in-the-purple" at that, married a barbarian before, as matrimonial offers of French kings and German emperors had been peremptorily rejected. In short, to marry the 27-year-old princess off to a pagan Slav seemed impossible. Vladimir, however, was baptized at Cherson, taking the Christian name of Basil out of compliment to his imperial brother-in-law; the sacrament was followed by his wedding with Anna. Returning to Kiev in triumph, he destroyed pagan monuments and established many churches, starting with the splendid Church of the Tithes (989) and monasteries on Mt. Athos.

Arab sources, both Muslim and Christian, present a different story of Vladimir's conversion. Yahya of Antioch, al-Rudhrawari, al-Makin, al-Dimashki, and ibn al-Athir[2] all give essentially the same account. In 987, Bardas Sclerus and Bardas Phocas revolted against the Byzantine emperor Basil II. Both rebels briefly joined forces, but then Bardas Phocas proclaimed himself emperor on September 14, 987. Basil II turned to the Kievan Rus' for assistance, even though they were considered enemies at that time. Vladimir agreed, in exchange for a marital tie; he also agreed to accept Orthodox Christianity as his religion and bring his people to the new faith. When the wedding arrangements were settled, Vladimir dispatched 6,000 troops to the Byzantine Empire and they helped to put down the revolt.

Christian reign

He then formed a great council out of his boyars, and set his twelve sons over his subject principalities. With his neighbors he lived at peace, the incursions of the Pechenegs alone disturbing his tranquillity. After Anna's death, he married again, most likely to a granddaughter of Otto the Great.

He died at Berestovo, near Kiev, while on his way to chastise the insolence of his son, Prince Yaroslav of Novgorod. The various parts of his dismembered body were distributed among his numerous sacred foundations and were venerated as relics. One of the largest Kievan cathedrals is dedicated to him. The University of Kiev was named after the man who both civilized and Christianized Kievan Rus. There is the Russian Order of St. Vladimir and Saint Vladimir's Orthodox Theological Seminary in the United States. The Roman Catholic and Eastern Orthodox churches celebrate the feast day of St. Vladimir on 15 July.

His memory was also kept alive by innumerable Russian folk ballads and legends, which refer to him as Krasno Solnyshko, that is, the Fair Sun. With him the Varangian period of Eastern Slavic history ceases and the Christian period begins.

http://en.wikipedia.org/wiki/Vladimir_I_of_Kiev


Saint Vladimir Svyatoslavich the Great, also sometimes spelled Volodymyr Old East Slavic: Володимеръ Святославичь (c. 958 – 15 July 1015, Berestovo) was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 988[1], and proceeded to baptise the whole Kievan Rus. His name may be spelled in different ways: in modern Ukrainian as Volodymyr (Володимир), in Old Church Slavonic and modern Russian as Vladimir (Владимир), in Old Norse as Valdamarr and the modern Scandinavian languages as Valdemar.


Storfyrste Vladimir I Svjatoslavitj -den store-den Hellige av Kiev


Saint Vladimir Svyatoslavich the Great (c. 958 – 15 July 1015, Berestovo) was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 988, and proceeded to baptise the whole Kievan Rus. His name may be spelled in different ways: in Old East Slavic as Volodimir (Володимир), in modern Ukrainian as Volodymyr (Володимир), in Old Church Slavonic and modern Russian as Vladimir (Владимир), in Old Norse as Valdamarr and the modern Scandinavian languages as Valdemar.


Painting: Vladimir and Rogneda

Vladimir was the youngest son of Sviatoslav I of Kiev by his housekeeper Malusha, described in the Norse sagas as a prophetess who lived to the age of 100 and was brought from her cave to the palace to predict the future. Malusha's brother Dobrynya was Vladimir's tutor and most trusted advisor. Hagiographic tradition of dubious authenticity also connects his childhood with the name of his grandmother, Olga Prekrasa, who was Christian and governed the capital during Sviatoslav's frequent military campaigns.

Vladimir Svyatoslavich the Great (c. 958 – July 15, 1015, Berestovo), also known as Saint Vladimir of Kiev, was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 987 and is generally credited as the person most responsible for the Christianization of Russia.

The illegitimate son of Prince Sviatoslav I of Kiev, Vladmir consolidated the Kievan Rus' from the Ukraine to the Baltic Sea through his military exploits. During his early reign, he remained a zealous pagan, devoting himself to the Slavic-Norse deities, establishing numerous temples, and practicing polygamy. In 987, however, he converted to Christianity as a condition of a marriage alliance with Anna, the daughter of the Byzantine Emperor Basil II. He then ordered the conversion of Kiev and Novgorod to the Orthodox Church and began the destruction of other faiths.

After his conversion, and with the Byzantine Empire now his ally, Vladimir was able to live for the most part in peace with his neighbors and devote new resources to education, legal reform, and charitable works. The Roman Catholic and Eastern Orthodox churches celebrate the feast day of St. Vladimir on July 15. A large number of legends and Russian folk songs were written in Vladimir’s memory.

Returning to Kiev, Vladimir began the conversion of his people to Christianity. He formed a great council out of his boyars, and set twelve of his sons over his various principalities. He put away his former pagan wives and mistresses and destroyed pagan temples, statues, and holy sites. He built churches and monasteries and imported Greek Orthodox missionaries to educate his subjects. He also reportedly gave generously to various charitable works. After Anna's death, he married again, most likely to a granddaughter of the Holy Roman Emperor Otto the Great.

Not all of Vladimir's subjects accepted his policies peacefully, however. Among these were some of his former wives and their sons. Several of these princes rose in armed rebellion, notably Prince Yaroslav of Novgorod. In the course of putting down this revolt, Vladimir died in battle at Berestovo, near Kiev on July 15,


St. Vladimir I, Grand Duke of Kiev (1)

M, #220658, d. 1015

Last Edited=7 Mar 2007

    St. Vladimir I, Grand Duke of Kiev was the son of Svyatolslav I, Grand Duke of Kiev.1 He married Anna (?), daughter of Romanus II, Emperor of Constantinople. (2)

He died in 1015. (1)

    St. Vladimir I, Grand Duke of Kiev succeeded to the title of Grand Duke St. Vladimir I of Kiev in 978. (1)

Children of St. Vladimir I, Grand Duke of Kiev and Anna (?)

-1. Boris of Kiev d. 1015 (2)

-2. Gleb of Kiev d. 1015 (2)

Children of St. Vladimir I, Grand Duke of Kiev

-1. Jarislaus I, Grand Duke of Kiev+ d. 1054 (1)

-2. Svyatopolk I, Grand Duke of Kiev+ d. 1019 (1)

-3. unknown (?)+ 1

-4. Dobronega Maria of Kiev+ b. c 1011, d. 1087 (3)

Forrás:

http://www.thepeerage.com/p22066.htm#i220658


http://en.wikipedia.org/wiki/Vladimir_I,_Prince_of_Kiev

Vladimir Svyatoslavich the Great, also sometimes spelled Volodymer Old East Slavic: Володимеръ Святославичь (c. 958 – 15 July 1015, Berestovo) was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 988[1][2][3], and proceeded to baptise the whole Kievan Rus'. His name is spelt variously: in modern Ukrainian, for example, as Volodymyr (Володимир); in Old Church Slavonic and modern Russian, as Vladimir (Владимир); in Old Norse as Valdamarr; and, in modern Scandinavian languages, "Valdemar".

Way to the throne

Vladimir and Rogneda (1770).

Vladimir was born in 958 and was the youngest son of Sviatoslav I of Kiev by his housekeeper Malusha, described in the Norse sagas as a prophetess who lived to the age of 100 and was brought from her cave to the palace to predict the future. Malusha's brother Dobrynya was Vladimir's tutor and most trusted advisor. Hagiographic tradition of dubious authenticity also connects his childhood with the name of his grandmother, Olga Prekrasa, who was Christian and governed the capital during Sviatoslav's frequent military campaigns.

Transferring his capital to Pereyaslavets in 969, Sviatoslav designated Vladimir ruler of Novgorod the Great but gave Kiev to his legitimate son Yaropolk. After Sviatoslav's death (972), a fratricidal war erupted (976) between Yaropolk and his younger brother Oleg, ruler of the Drevlians. In 977 Vladimir fled to his kinsmen Haakon Sigurdsson, ruler of Norway in Scandinavia, collecting as many of the Viking warriors as he could to assist him to recover Novgorod, and on his return the next year marched against Yaropolk.

On his way to Kiev he sent ambassadors to Rogvolod (Norse: Ragnvald), prince of Polotsk, to sue for the hand of his daughter Rogneda (Norse: Ragnhild). The well-born princess refused to affiance herself to the son of a bondswoman, but Vladimir attacked Polotsk, slew Rogvolod, and took Ragnhild by force. Actually, Polotsk was a key fortress on the way to Kiev, and the capture of Polotsk and Smolensk facilitated the taking of Kiev (980), where he slew Yaropolk by treachery, and was proclaimed konung, or khagan, of all Kievan Rus.

Years of pagan rule

Vladimir continued to expand his territories beyond his father's extensive domain. In 981, he conquered the Cherven cities, the modern Galicia; in 983, he subdued the Yatvingians, whose territories lay between Lithuania and Poland; in 985, he led a fleet along the central rivers of Kievan Rus' to conquer the Bulgars of the Kama, planting numerous fortresses and colonies on his way.

Though Christianity had won many converts since Olga's rule, Vladimir had remained a thoroughgoing pagan, taking eight hundred concubines (besides numerous wives) and erecting pagan statues and shrines to gods. He may have attempted to reform Slavic paganism by establishing the thunder-god, Perun, as a supreme deity. "Although Christianity in Kiev existed before Vladimir’s time, he had remained a pagan, accumulated about seven wives, established temples, and, it is said, taken part in idolatrous rites involving human sacrifice." [4]

“In 983, after another of his military successes, Prince Vladimir and his army thought it necessary to sacrifice human lives to the gods. A lot was cast and it fell on a youth, Ioann by name, the son of a Christian, Fyodor. His father stood firmly against his son being sacrificed to the idols. More than that, he tried to show the pagans the futility of their faith: ‘Your gods are just plain wood: it is here now but it may rot into oblivion tomorrow; your gods neither eat, nor drink, nor talk and are made by human hand from wood; whereas there is only one God — He is worshipped by Greeks and He created heaven and earth; and your gods? They have created nothing, for they have been created themselves; never will I give my son to the devils!’”

An open abuse of the deities, to which most Russians bowed in reverence in those times, triggered widespread indignation. Rampant crowds killed the Christian Fyodor and his son Ioann (later, after the overall christening of Russia, people came to regard these two as the first Christian martyrs in Russia and the Orthodox Church set a day to commemorate them, July 25th).

Immediately after the murder of Fyodor and Ioann, early mediaeval Russia saw persecutions against Christians, many of whom escaped or concealed their belief.

However, Prince Vladimir mused over the incident long after, and not in the last place, for political considerations too. The chronicles have it that different preachers came to the Prince, each offering a particular faith. Vladimir spoke to Muslims, Catholics, and Jews, but for different reasons rejected all the religions. Finally, a Greek philosopher told the prince of the Old and New Testaments and presented him with a canvas depicting Doomsday. When he learned of the fate of the unrepentant were in for, Prince Vladimir was benumbed by terror and after a short pause said with a sigh: “Blessed are the doers of good and damned are the evil doers.

Baptism of Rus'

The Primary Chronicle reports that in the year 987, as the result of a consultation with his boyars, Vladimir sent envoys to study the religions of the various neighboring nations whose representatives had been urging him to embrace their respective faiths. The result is amusingly described by the chronicler Nestor. Of the Muslim Bulgarians of the Volga the envoys reported there is no gladness among them; only sorrow and a great stench. They also said that the Bulgars' religion was undesirable due to its taboo against alcoholic beverages and pork[citation needed]; supposedly, Vladimir said on that occasion: "Drinking is the joy of the Rus'."[citation needed] Russian sources also describe Vladimir consulting with Jewish envoys (who may or may not have been Khazars), and questioning them about their religion but ultimately rejecting it, saying that their loss of Jerusalem was evidence of their having been abandoned by God[citation needed]. Ultimately Vladimir settled on Christianity. In the churches of the Germans his emissaries saw no beauty; but at Constantinople, where the full festival ritual of the Byzantine Church was set in motion to impress them, they found their ideal: "We no longer knew whether we were in heaven or on earth," they reported, describing a majestic Divine Liturgy in Hagia Sophia, "nor such beauty, and we know not how to tell of it." If Vladimir was impressed by this account of his envoys, he was yet more so by political gains of the Byzantine alliance.[citation needed]

In 988, having taken the town of Chersonesos in Crimea, he boldly negotiated for the hand of the emperor Basil II's sister, Anna. Never before had a Byzantine imperial princess, and one "born-in-the-purple" at that, married a barbarian, as matrimonial offers of French kings and German emperors had been peremptorily rejected. In short, to marry the 27-year-old princess off to a pagan Slav seemed impossible. Vladimir, however, was baptized at Cherson, taking the Christian name of Basil out of compliment to his imperial brother-in-law; the sacrament was followed by his wedding with Anna. Returning to Kiev in triumph, he destroyed pagan monuments and established many churches, starting with the splendid Church of the Tithes (989) and monasteries on Mt. Athos.

Arab sources, both Muslim and Christian, present a different story of Vladimir's conversion. Yahya of Antioch, al-Rudhrawari, al-Makin, al-Dimashki, and ibn al-Athir[6] all give essentially the same account. In 987, Bardas Sclerus and Bardas Phocas revolted against the Byzantine emperor Basil II. Both rebels briefly joined forces, but then Bardas Phocas proclaimed himself emperor on September 14, 987. Basil II turned to the Kievan Rus' for assistance, even though they were considered enemies at that time. Vladimir agreed, in exchange for a marital tie; he also agreed to accept Orthodox Christianity as his religion and bring his people to the new faith. When the wedding arrangements were settled, Vladimir dispatched 6,000 troops to the Byzantine Empire and they helped to put down the revolt.

Christian reign

Modern statue of Vladimir in London

He then formed a great council out of his boyars, and set his twelve sons over his subject principalities.

It is mentioned in the Primary Chronicle that Vladimir founded the city of Belgorod in 991.

In 992 he went on a campaign against the Croats, most likely the White Croats (an East Slavic group unrelated to the Croats of Dalmatia) that lived on the border of modern Ukraine. This campaign was cut short by the attacks of the Pechenegs on and around Kiev.

In his later years he lived in a relative peace with his other neighbors: Boleslav I of Poland, Stephen I of Hungary, Andrikh the Czech (questionable character mentioned in A Tale of the Bygone Years).

After Anna's death, he married again, most likely to a granddaughter of Otto the Great.

In 1014 his son Yaroslav the Wise stopped paying tribute. Vladimir decided to chastise the insolence of his son, and began gathering troops against Yaroslav. However, Vladimir fell ill, most likely of old age and died at Berestovo, near Kiev.

The various parts of his dismembered body were distributed among his numerous sacred foundations and were venerated as relics.

[edit] Family

The fate of all Vladimir's daughters is uncertain whose number is around nine.

   * Olava or Allogia (Varangian), speculative she might have been mother of Vysheslav while others claim that it is a confusion with Helena Lekapena
         o Vysheslav (~977-~1010), Prince of Novgorod (988 - 1010)
   * a widow of Yaropolk I, a Greek nun
         o Sviatopolk the Accursed (~979), possibly the surviving son of Yaropolk
   * Rogneda (the daughter of Rogvolod), later upon divorce she entered a convent taking the Christian name of Anastasia
         o Yaroslav the Wise (no ealier than 983), Prince of Rostov (987-1010), Prince of Novgorod (1010-1034), Grand Prince of Kyiv (1016-1018, 1019-1054). Possibly he was a son of Anna rather than Rogneda. Another interesting fact that he was younger than Sviatopolk according to the words of Boris in the Tale of Bygone Years and not as it was officially known. Also the fact of him being the Prince of Rostov is highly doubtful although not discarded.
         o Vsevolod (~984-1013), possibly the Swedish Prince Wissawald of Volyn (~1000)
         o Mstislav, other Mstislav that possibly died as an infant if he was ever born
         o Mstislav of Chernigov (~983), Prince of Tmutarakan (990-1036), Prince of Chernigov (1024-1036), other sources claim him to be son of other mothers (Adela, Malfrida, or some other Bulgarian wife)
         o Izyaslav of Polotsk(~979, Kyiv), Prince of Polotsk (989-1001)
         o Predslava, a concubine of Bolesław I Chrobry according to Gesta principum Polonorum
         o Premislava, (? - 1015), some source state that she was a wife of the Duke Laszlo (Vladislav) the Bold of Arpadians
         o Mstislava, in 1018 was taken by Bolesław I Chrobry among the other daughters
   * Bulgarian Adela, some sources claim that Adela is not necessarily Bulgarian as Boris and Gleb were born from some other wife
         o Boris (~986), Prince of Rostov (~1010-1015), remarkable is the fact that Rostov Principality as well as the Principality of Murom used to border the territory of Volga Bolgars
         o Gleb (~987), Prince of Murom (1013-1015), as Boris, Gleb is being also claimed the son of Anna Porphyrogeneta
         o Stanislav (~985-1015), Prince of Smolensk (988-1015), possible of another wife and a fate of whom is not certain
         o Sudislav (?-1063), Prince of Pskov (1014-1036), possible of another wife, but he is mentioned in Nikon's Chronicles. He spent 35 years in prison and later before dying turned into a monk.
   * Malfrida
         o Sviatoslav (~982-1015), Prince of Drevlians (990-1015)
   * Anna Porphyrogeneta
         o Theofana, a wife of Novgorod posadnik Ostromir, a grandson of semi-legendary Dobrynya (highly doubtful is the fact of her being Anna's offspring)
   * a granddaughter of Otto the Great (possibly Rechlinda Otona [Regelindis])
         o Maria (~1012), the Duchess of Poland (1040-1087)
         o Agatha, a theoretical daughter according to Jette
   * other possible family
         o a out-of-marriage daughter (?-1044), a wife of the Nordmark Margrave Bernard
         o Pozvizd (prior to 988-?), a son of Vladimir according to Hustyn Chronicles. He, possibly, was the Prince Khrisokhir mentioned by Niketas Choniates.

[edit] Vladimir's significance and historical footprint

One of the largest Kievan cathedrals is dedicated to him. The University of Kiev was named after the man who Christianized Kievan Rus. There is the Russian Order of St. Vladimir and Saint Vladimir's Orthodox Theological Seminary in the United States. The Roman Catholic and Eastern Orthodox churches celebrate the feast day of St. Vladimir on 15 July.

His memory was also kept alive by innumerable Russian folk ballads and legends, which refer to him as Krasno Solnyshko, that is, the Fair Sun. With him the Varangian period of Eastern Slavic history ceases and the Christian period begins.

http://en.wikipedia.org/wiki/Family_life_and_children_of_Vladimir_I#Anna_Porphyrogeneta

Family life and children of Vladimir I

Until his baptism, Vladimir I of Kiev (c.958–1015) was described by Thietmar of Merseburg as a great profligate (Latin: fornicator maximus). He had a few hundred concubines in Kiev and in the country residence of Berestovo. He also had official pagan wives, the most famous being Rogneda of Polotsk. His other wives are mentioned in the Primary Chronicle, with various children assigned to various wives in the different versions of the document. Hence, speculations abound.

Norse wife

Norse sagas mention that, while ruling in Novgorod in his early days, Vladimir had a Varangian wife named Olava or Allogia. This unusual name is probably a feminine form of Olaf. According to Snorri Sturluson the runaway Olaf Tryggvason was sheltered by Allogia in her house; she also paid a large fine for him.

Several authorities, notably Rydzevskaya ("Ancient Rus and Scandinavia in 9-14 cent.", 1978), hold that later skalds confused Vladimir's wife Olava with his grandmother and tutor Olga, with Allogia being the distorted form of Olga's name. Others postulate Olava was a real person and the mother of Vysheslav, the first of Vladimir's sons to reign in Novgorod, as behooves the eldest son and heir. On the other hand, there is no evidence that the tradition of sending the eldest son of Kievan monarch to Novgorod existed at such an early date.

Those scholars who believe that this early Norse wife was not fictitious, suppose that Vladimir could have married her during his famous exile in Scandinavia in the late 970s. They usually refer an account in Ingvars saga (in a part called Eymund's saga) which tells that Eric VI of Sweden married his daughter to a 'konung of fjord lying to the East from Holmgard'. This prince may have been Vladimir the Great.

[edit] Polotsk wife

       Main article: Rogneda of Polotsk

Rogneda of Polotsk is the best known of Vladimir's pagan wives, although her ancestry has fuelled the drollest speculations. See this article for extensive but tenuous arguments for her Yngling royal descent.

The Primary Chronicle mentions three of Rogneda's sons - Izyaslav of Polotsk (+1001), Vsevolod of Volhynia (+ca 995), and Yaroslav the Wise. Following an old Yngling tradition, Izyaslav inherited the lands of his maternal grandfather, i.e., Polotsk. According to the Kievan succession law, his progeny forfeited their rights to the Kievan throne, because their forefather had never ruled in Kiev supreme. They, however, retained the principality of Polotsk and formed a dynasty of local rulers, of which Vseslav the Sorcerer was the most notable.

[edit] Greek wife

During his unruly youth, Vladimir begot his eldest son, Sviatopolk, relations with whom would cloud his declining years. His mother was a Greek nun captured by Svyatoslav I in Bulgaria and married to his lawful heir Yaropolk I. Russian historian Vasily Tatischev, invariably erring in the matters of onomastics, gives her the fanciful Roman name of Julia. When Yaropolk was murdered by Vladimir's agents, the new sovereign raped his wife and she soon (some would say, too soon) gave birth to a child. Thus, Sviatopolk was probably the eldest of Vladimir's sons, although the issue of his parentage has been questioned and he has been known in the family as "the son of two fathers".

[edit] Bohemian wife

       Main article: Malfrida

Vladimir apparently had a Czech wife, whose name is given by Vasily Tatishchev as Malfrida. Historians have gone to extremes in order to provide a political rationale behind such an alliance, as the Czech princes are assumed to have backed up Vladimir's brother Yaropolk rather than Vladimir. His children by these marriage were probably Svyatoslav of Smolensk, killed during the 1015 internecine war, and Mstislav of Chernigov. Some chronicles, however, report that Rogneda was Mstislav's mother.

[edit] Bulgarian wife

Another wife was a Bulgarian lady, whose name is given by Tatishchev as Adela. Historians have disagreed as to whether she came from Volga Bulgaria or from Bulgaria on the Danube. According to the Primary Chronicle, both Boris and Gleb were her children. This tradition, however, is viewed by most scholars as a product of later hagiographical tendency to merge the identity of both saints. Actually, they were of different age and their names point to different cultural traditions. Judging by his Oriental name, Boris could have been Adela's only offspring.

[edit] Anna Porphyrogeneta

Anna Porphyrogeneta, daughter of Emperor Romanos II and Theophano, was the only princess of the Makedones to have been married to a foreigner. The Byzantine emperors regarded the Franks and Russians as barbarians, refusing Hugues Capet's proposals to marry Anna to his son Robert I, so the Baptism of Kievan Rus was a prerequisite for this marriage. Following the wedding, Vladimir is said to have divorced all his pagan wives, although this claim is disputed. Regarded by later Russians as a saint, Anna was interred with her husband in the Church of the Tithes.

Anna is not known to have had any children. Either her possible barrenness or the Byzantine house rule could account for this. Had she had any progeny, the prestigious and much sought imperial parentage would have certainly been advertised by her descendants. Hagiographic sources, contrary to the Primary Chronicle, posit Boris and Gleb as her offspring, on the understanding that holy brothers should have had a holy mother.

[edit] German wife

Anna is known to have predeceased Vladimir by four years. Thietmar of Merseburg, writing from contemporary accounts, mentions that Boleslaw I of Poland captured Vladimir's widow during his raid on Kiev in 1018. The historians long had no clue as to identity of this wife. The emigre historian Nicholas Baumgarten, however, pointed to the controversial record of the "Genealogia Welforum" and the "Historia Welforum Weingartensis" that one daughter of Count Kuno von Oenningen (future Duke Konrad of Swabia) by "filia Ottonis Magni imperatoris" (Otto the Great's daughter; possibly Rechlinda Otona [Regelindis], claimed by some as illegitimate daughter and by others legitimate, born from his first marriage with Edith of Wessex) married "rex Rugorum" (king of Russia). He interpreted this evidence as pertaining to Vladimir's last wife.

It is believed that the only child of this alliance was Dobronega, or Maria, who married Casimir I of Poland between 1038 and 1042. As her father Vladimir died about 25 years before that marriage and she was still young enough to bear at least five children, including two future Polish dukes (Boleslaw II of Poland, who later became a king, and Wladyslaw Herman), it is thought probable that she was Vladimir's daughter by the last marriage.

Some sources claimed Agatha, the wife of Edward the Exile of England, was another daughter of this marriage and full-sister of Dobronegra. Their marriage took place by the same time of Dobronegra's wedding (the date of birth of her first child support this) and this maybe because was double wedding of both sisters. This can resolve the question about the connection between Agatha and the Holy Roman Empire claimed by several medieval sources.

[edit] Yaroslav's parentage

There is also a case for Yaroslav's descent from Anna. According to this theory, Nestor the Chronicler deliberately represented Yaroslav as Rogneda's son, because he systematically removed all information concerning Kievan ties with Byzantium, spawning pro-Varangian bias (see Normanist theory for details). Proponents allege that Yaroslav's true age was falsified by Nestor, who attempted to represent him as 10 years older than he actually had been, in order to justify Yaroslav's seizure of the throne at the expense of his older brothers.

The Primary Chronicle, for instance, states that Yaroslav died at the age of 76 in 1054 (thus putting his birth at 978), while dating Vladimir's encounter and marriage to Yaroslav's purported mother, Rogneda, to 980. Elsewhere, speaking about Yaroslav's rule in Novgorod (1016), Nestor says that Yaroslav was 28, thus putting his birth at 988. The forensic analysis of Yaroslav's skeleton seems to have confirmed these suspicions, estimating Yaroslav's birth at ca. 988-990, after both the Baptism of Kievan Rus and Vladimir's divorce of Rogneda. Consequently, it is assumed that Yaroslav was either Vladimir's natural son born after the latter's baptism or his son by Anna.

Had Yaroslav an imperial Byzantine descent, he likely would not have stinted to advertise it. Some have seen the willingness of European kings to marry Yaroslav's daughters as an indication of this imperial descent. Subsequent Polish chroniclers and historians, in particular, were eager to view Yaroslav as Anna's son. Recent proponents invoke onomastic arguments, which have often proven decisive in the matters of medieval prosopography. It is curious that Yaroslav named his elder son Vladimir (after his own father) and his eldest daughter Anna (as if after his own mother). Also, there is a certain pattern in his sons having Slavic names (as Vladimir), and his daughters having Greek names only (as Anna). However, in the absence of better sources, Anna's maternity remains a pure speculation.

[edit] Obscure offspring

Vladimir had several children whose maternity cannot be established with certainty. These include two sons, Stanislav of Smolensk and Sudislav of Pskov, the latter outliving all of his siblings. There is also one daughter, named Predslava, who was captured by Boleslaw I in Kiev and taken with him to Poland as a concubine. Another daughter, Premyslava, is attested in numerous (though rather late) Hungarian sources as the wife of Duke Ladislaus, one of the early Arpadians.

http://en.wikipedia.org/wiki/Rurik_Dynasty

The Rurik Dynasty was the ruling dynasty of Kievan Rus' (after 862), the successor principalities of Galicia-Volhynia (after 1199), Vladimir-Suzdal, and the Grand Duchy of Moscow, as well as the early Tsardom of Russia (after 1168).

According to the Primary Chronicle, the dynasty was established in 862 by Rurik, the legendary great ruler of Novgorod. The exact origin of his tribe, the Varangians called Rus', is disputed and his ethnicity remains unclear, although Scandinavian and Slavic influences are cited. He and his brothers founded a state that later historians called Kievan Rus'. By the middle of the twelfth century, Kievan Rus' had dissolved into independent principalities (Russian, or Rus' principalities), each ruled by different branches of the Rurik dynasty.

In the west, Galicia-Volhynia continued to be ruled by the Rurikids until 1323. The last ones were two brothers Andrew and Lev II, who ruled jointly and were slain trying to repel Mongol incursions on behalf of the rest of Europe. Polish king Władysław I the Elbow-high in his letter to the Pope wrote with regret: "The two last Ruthenian (Ukrainian) kings, that had been firm shields for Poland from the Tatars, left this world and after their death Poland is directly under Tatar threat." Losing their leadership role, Rurikids, however, continued to play a vital role in the Grand Duchy of Lithuania and the later Polish-Lithuanian Commonwealth. Most notably, the Ostrogski family held the title of Grand Hetman of Lithuania and strove to preserve the Old Ukrainian language and Eastern Orthodoxy in this part of Europe.

In the north-east, the principality of Moscow won a struggle for supremacy among medieval Rus states by the end of the fifteenth century. Beginning with the reign of Ivan the Terrible, the Muscovite branch of the Rurik dynasty used the title "Tsar of All Russia" and ruled over the Tsardom of Russia. The death in 1598 of Tsar Feodor I ended the rule of the Rurik dynasty. The unstable period known as the Time of Troubles succeeded Feodor's death and lasted until 1613. In that year, Mikhail I ascended the throne, founding the Romanov dynasty that would rule until 1762 and as Holstein-Gottorp-Romanov until the revolutions of 1917. One descendant of the Rurik Grand Prince of Tver was Catherine the Great, who married Peter III of the Romanov dynasty. Historian Vasily Tatishchev and filmmaker Jacques Tati were descended from Rurik.


Saint Vladimir Svyatoslavich the Great (c. 958 – 15 July 1015, Berestovo) was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 988, and proceeded to baptise the whole Kievan Rus. His name may be spelled in different ways: in Old East Slavic as Volodimir (Володимир), in modern Ukrainian as Volodymyr (Володимир), in Old Church Slavonic and modern Russian as Vladimir (Владимир), in Old Norse as Valdamarr and the modern Scandinavian languages as Valdemar.


Vladimir Svyatoslavich the Great, also sometimes spelled Volodymer Old East Slavic: Володимеръ Святославичь (c. 958 – 15 July 1015, Berestovo) was the grand prince of Kiev who converted to Christianity in 988[1][2][3], and proceeded to baptise the whole Kievan Rus'. His name may be spelled in different ways: in modern Ukrainian as Volodymyr (Володимир), in Old Church Slavonic and modern Russian as Vladimir (Владимир), in Old Norse as Valdamarr and the modern Scandinavian languages as Valdemar.

Way to the throne

Vladimir was the youngest son of Sviatoslav I of Kiev by his housekeeper Malusha, described in the Norse sagas as a prophetess who lived to the age of 100 and was brought from her cave to the palace to predict the future. Malusha's brother Dobrynya was Vladimir's tutor and most trusted advisor. Hagiographic tradition of dubious authenticity also connects his childhood with the name of his grandmother, Olga Prekrasa, who was Christian and governed the capital during Sviatoslav's frequent military campaigns.

Sviatoslav designated Vladimir ruler of Novgorod the Great but gave Kiev to his legitimate son Yaropolk. After Sviatoslav's death (972), a fratricidal war erupted (976) between Yaropolk and his younger brother Oleg, ruler of the Drevlians. In 977 Vladimir fled to his kinsmen Haakon Sigurdsson, ruler of Norway in Scandinavia, collecting as many of the Viking warriors as he could to assist him to recover Novgorod, and on his return the next year marched against Yaropolk.

On his way to Kiev he sent ambassadors to Rogvolod (Norse: Ragnvald), prince of Polotsk, to sue for the hand of his daughter Rogneda (Norse: Ragnhild). The well-born princess refused to affiance herself to the son of a bondswoman, but Vladimir attacked Polotsk, slew Rogvolod, and took Ragnhild by force. Actually, Polotsk was a key fortress on the way to Kiev, and the capture of Polotsk and Smolensk facilitated the taking of Kiev (980), where he slew Yaropolk by treachery, and was proclaimed konung, or khagan, of all Kievan Rus.

Years of pagan rule

In addition to his father's extensive domain, Vladimir continued to expand his territories. In 981 he conquered the Cherven cities, the modern Galicia; in 983 he subdued the Yatvingians, whose territories lay between Lithuania and Poland; in 985 he led a fleet along the central rivers of the Kievan Rus' to conquer the Bulgars of the Kama, planting numerous fortresses and colonies on his way.

Though Christianity had won many converts since Olga's rule, Vladimir had remained a thorough going pagan, taking eight hundred concubines (besides numerous wives) and erecting pagan statues and shrines to gods. It is argued that he attempted to reform Slavic paganism by establishing thunder-god Perun as a supreme deity. "Although Christianity in Kiev existed before Vladimir’s time, he had remained a pagan, accumulated about seven wives, established temples, and, it is said, taken part in idolatrous rites involving human sacrifice." [4]

"In 983, after another of his military successes, Prince Vladimir and his army thought it necessary to sacrifice human lives to the gods. A lot was cast and it fell on a youth, Ioann by name, the son of a Christian, Fyodor. His father stood firmly against his son being sacrificed to the idols. More than that, he tried to show the pagans the futility of their faith:

“Your gods are just plain wood: it is here now but it may rot into oblivion tomorrow; your gods neither eat, nor drink, nor talk and are made by human hand from wood; whereas there is only one God — He is worshipped by Greeks and He created heaven and earth; and your gods? They have created nothing, for they have been created themselves; never will I give my son to the devils!”

An open abuse of the deities, to which most of our forefathers bowed in reverence in those times, triggered widespread indignation. Rampant crowds killed the Christian Fyodor and his son Ioann. Later on, after the overall christening of Russia, people came to regard them as the first Christian martyrs in Russia and the Orthodox Church set a day to commemorate them — July 25.

Immediately after the murder of Fyodor and Ioann Ancient Russia saw persecutions against Christians, many of which had to escape or conceal their belief.

However, Prince Vladimir mused over the incident long after, and not in the last place, for political considerations too. The chronicles have it that different preachers came to the Prince, each offering a particular faith. Vladimir spoke to Muslims, Catholics, Jews but for different reasons rejected all the religions. Finally, a Greek philosopher told the prince of the Old and New Testaments and presented him with a canvas depicting Doomsday. When he learned of what the unrepentant were in for, Prince Vladimir went numb with horror and after a short pause said with a sigh: “Blessed are the good doers and damned are the evil!”" [5]

Baptism of Rus'

The Primary Chronicle reports that in the year 987, as the result of a consultation with his boyars, Vladimir sent envoys to study the religions of the various neighboring nations whose representatives had been urging him to embrace their respective faiths. The result is amusingly described by the chronicler Nestor. Of the Muslim Bulgarians of the Volga the envoys reported there is no gladness among them; only sorrow and a great stench, and that their religion was undesirable due to its taboo against alcoholic beverages and pork; supposedly, Vladimir said on that occasion: "Drinking is the joy of the Rus'." Russian sources also describe Vladimir consulting with Jewish envoys (who may or may not have been Khazars), and questioning them about their religion but ultimately rejecting it, saying that their loss of Jerusalem was evidence of their having been abandoned by God. Ultimately Vladimir settled on Christianity. In the churches of the Germans his emissaries saw no beauty; but at Constantinople, where the full festival ritual of the Byzantine Church was set in motion to impress them, they found their ideal: "We no longer knew whether we were in heaven or on earth," they reported, describing a majestic Divine Liturgy in Hagia Sophia, "nor such beauty, and we know not how to tell of it." If Vladimir was impressed by this account of his envoys, he was yet more so by political gains of the Byzantine

alliance.

A mid-19th century statue overlooking the Dnieper in Kiev, by Peter Klodt and Vasily Demut-Malinovsky

In 988, having taken the town of Chersonesos in Crimea, he boldly negotiated for the hand of the emperor Basil II's sister, Anna. Never before had a Byzantine imperial princess, and one "born-in-the-purple" at that, married a barbarian, as matrimonial offers of French kings and German emperors had been peremptorily rejected. In short, to marry the 27-year-old princess off to a pagan Slav seemed impossible. Vladimir, however, was baptized at Cherson, taking the Christian name of Basil out of compliment to his imperial brother-in-law; the sacrament was followed by his wedding with Anna. Returning to Kiev in triumph, he destroyed pagan monuments and established many churches, starting with the splendid Church of the Tithes (989) and monasteries on Mt. Athos.

Arab sources, both Muslim and Christian, present a different story of Vladimir's conversion. Yahya of Antioch, al-Rudhrawari, al-Makin, al-Dimashki, and ibn al-Athir[6] all give essentially the same account. In 987, Bardas Sclerus and Bardas Phocas revolted against the Byzantine emperor Basil II. Both rebels briefly joined forces, but then Bardas Phocas proclaimed himself emperor on September 14, 987. Basil II turned to the Kievan Rus' for assistance, even though they were considered enemies at that time. Vladimir agreed, in exchange for a marital tie; he also agreed to accept Orthodox Christianity as his religion and bring his people to the new faith. When the wedding arrangements were settled, Vladimir dispatched 6,000 troops to the Byzantine Empire and they helped to put down the revolt.

Christian reign

He then formed a great council out of his boyars, and set his twelve sons over his subject principalities.

It is mentioned in the Primary Chronicle that Vladimir founded the city of Belgorod in 991.

In 992 he went on a campaign against the Croats, most likely the White Croats (an East Slavic group unrelated to the [Croats that lived in Dalmatia) that lived on the border of modern Ukraine. This campaign was cut short by the attacks of the Pechenegs on and around Kiev.

In his later years he lived in a relative peace with his other neighbors: Boleslav I of Poland, Stephen I of Hungary, Andrikh the Czech (questionable character mentioned in A Tale of the Bygone Years).

After Anna's death, he married again, most likely to a granddaughter of Otto the Great.

In 1014 his son Yaroslav the Wise stopped paying tribute. Vladimir decided to chastise the insolence of his son, and began gathering troops against Yaroslav. However, Vladimir fell ill, most likely of old age and died at Berestovo, near Kiev.

The various parts of his dismembered body were distributed among his numerous sacred foundations and were venerated as relics.

Vladimir's significance and historical footprint

One of the largest Kievan cathedrals is dedicated to him. The University of Kiev was named after the man who Christianized Kievan Rus. There is the Russian Order of St. Vladimir and Saint Vladimir's Orthodox Theological Seminary in the United States. The Roman Catholic and Eastern Orthodox churches celebrate the feast day of St. Vladimir on 15 July.

His memory was also kept alive by innumerable Russian folk ballads and legends, which refer to him as Krasno Solnyshko, that is, the Fair Sun. With him the Varangian period of Eastern Slavic history ceases and the Christian period begins.


http://www.rulex.ru/01030630.htm


Vladimir I Svjatoslavitj (fornöstslaviska: Володимир, Volodimir; fornkyrkoslaviska och ryska: Владимир, Vladimir; ukrainska: Володимир, Volodymyr; fornnordiska: Valdamarr; modern nordiska: Valdemar), kallad Vladimir den store (Vladimir Velikij) eller Vladimir den helige (Vladimir Svatoj), född omkring 956-958, död 15 juli 1015, var storfurste av Kiev. Han var son till Svjatoslav I och Malusja.

Med ambitionen att förena folken i Kievriket ville storfurst Vladimir ge de dem en gemensam religion. Han gjorde ett försök att slå ihop alla hedniska gudar i riket till en religion. Då detta misslyckades tog han dop år 988 och därmed var den grekisk-ortodoxa kyrkan etablerad i Kiev; Vladimir kristnade sedan hela Kievriket. Folket tvingades till massdop och man anlade grottklostret i Kiev.

Han gifte sig 989 med Anna av Bysans.


Storfyrste Vladimir den Hellige av Novgorod levde i år 980. Død 15.07.1015. Han var sønn av Storfyrste Svjatoslav I av Kiev. Født omkring 942. Død 972, og Matuscha ???.

Vladimir hadde sønnen:

1. Storfyrste Jaroslav I den Vise av Novgorod. Født omkring 988. Død 20.02.1054 i Vyshorod.

Vladimir var Fyrste av Kiev i 970 og Storfyrste av Novgorod 980 - 1015.

Vladimir kalles også «den Store». Han ble døpt i 989 med navnet Basilius.

Vladimir fikk Novgorod etter sin far, men måtte rømme til Sverige på grunn av fiendtligheter fra sin brors side. 980 felte han broren og ble russisk enehersker. Han utvidet riket, bl. a. ved seire over polakker og bulgarere. Han lot seg døpe i 988 og prøvde å kristne sitt folk.

Mogens Bugge anser i « Våre forfedre» at Anna av Bysants var mor til Jaroslav. Bent og Vidar Billing Hansen anser derimot i «Rosensverdslektens forfedre» at Rogneda av Polotsk var hans mor. 1)

1). Svenskt Biografiskt Lexikon, bind 20 (1973/75), side 6. N. de Baumgarten: Généalogie et Mariage occidenteaux des Rurikides Russes du Xe au XIII Siècle. Mogens Bugge: Våre forfedre, nr. 145, se også nr. 167 og side 63. Bent og Vidar Billing Hansen: Rosensverdslektens forfedre, side 90. Gyldendals Store Konversasjonsleksikon S-Å, sid. 3127.


VLADIMIR I 980-1015, SVIATOPOLK I 1015-1019

VLADIMIR Sviatoslavich, son of SVIATOSLAV I Grand Prince of Kiev & his mistress Malusha [Malfred] ([960]-Berestov 15 Jul 1015). The Primary Chronicle names Yaropolk, Oleg and Vladimir as grandsons of Olga[72]. The Primary Chronicle names Malusha, stewardess of Olga and sister of Dobrinya, as mother of Svyatoslav's son Vladimir, when recording that his father sent him to Novgorod in 970 with his maternal uncle after the inhabitants had demanded a prince of their own[73]. After the death of his half-brother Oleg, Vladimir fled "beyond the seas" and governors were assigned to Novgorod. With support mustered in Scandinavia, Vladimir regained control of Novgorod. He captured Polotsk after killing Rogvolod Prince of Polotsk, who had refused Vladimir's offer to marry his daughter (whom he married anyway) [74]. He then moved southwards towards Kiev to attack his half-brother Iaropolk, who fled to Rodnia but was murdered when he returned to Kiev in an attempt to negotiate with Vladimir. He thereby succeeded in [980] as VLADIMIR I "Velikiy/the Great" Grand Prince of Kiev. In 981, Vladimir invaded Polish territory and conquered Czerwień, "Peremyshl" and other cities[75]. After actively promoting the worship of pagan idols, he was baptised in [987/88] as part of an agreement to help Emperor Basileios II in defeating a rebellion. He increased his own personal prestige by marrying the emperor's sister and imposed Christianity on his people by force. He sought to rule his diverse territories by nominating his various sons to rule in different towns, although at the end of his reign he was faced with the rebellions of his son Iaroslav and his adopted son Sviatopolk. Vladimir died while was making preparations for war with Novgorod following the suspension of payment of tribute by his son Iaroslav[76]. Vladimir was described as "fornicator immensus et crudelis" by Thietmar[77]. According to the Primary Chronicle, Vladimir had 300 concubines at Vyshgorod, 300 at Belgorod and 200 at Berestovo[78]. The Primary Chronicle records the death of Vladimir at Berestovo 15 Jul 1015[79]. He was later esteemed to be a saint, his feast day being 15 July.

m firstly ([977], divorced 986) as her second husband, ROGNED of Polotsk, widow of --- Jarl in Sweden, daughter of ROGVOLOD Prince of Polotsk & his wife --- ([956]-[998/1000]). The Primary Chronicle names Rogned, daughter of Rogvolod Prince of Polotsk, recording that she at first refused to marry Vladimir, preferring his half-brother Yaropolk[80]. She became a nun in [989]. The Primary Chronicle records the death of Rogned in [998/1000][


Vladimir I "The Great" Svyetoslavitch storhertig av Kiev och Novgorod

begravda kyrka Tionden, Kiev, Ukraina

Vladimir Svjatoslavitj den storeOckså ibland stavat Volodymer

Vladimir föddes i 958 och var den yngste son Svjatoslav I av Kiev hans hushållerska Malusha, Som beskrivs i Nordiska gudasagan en profetissa som levde till en ålder av 100 och kom från hennes grotta till palatset för att förutsäga framtiden. Malusha bror Dobrynya var Vladimir handledare och mest betrodda rådgivare. Hagiografisk tradition av tvivelaktig äkthet ansluter också sin barndom med namnet på sin farmor Olga Prekrasa, Som var kristen och regleras huvudstaden under Svjatoslav är ofta militära kampanjer.

Överföra sitt kapital till Pereyaslavets år 969, Svjatoslav utsedda Vladimir härskare Novgorod the Great men gav Kiev till sin legitime son Jaropolk. Efter Svjatoslav död (972), ett inbördeskrig bröt ut (976) mellan Jaropolk och hans yngre bror Oleg, Härskare över Drevlians. I 977 Vladimir flydde till sina fränder Haakon Sigurdsson, Härskare Norge in Scandinavia, Samla så många av Viking warriors han kunde för att hjälpa honom att återhämta Novgorod, och om sin återkomst nästa år marscherade mot Jaropolk.

På väg till Kiev han skickat ambassadörer till Rogvolod (Nordisk: Ragnvald), furste av Polotsk, Att föra talan om hand av sin dotter Rogneda (Nordisk: Ragnhild). Den väl född prinsessa vägrade affiance sig att sonen till en trälinna, men Vladimir attackerade Polotsk, dräpte Rogvolod, och tog Ragnhild med våld. Egentligen var Polotsk en viktig fästning på väg till Kiev, och tillfångatagandet av Polotsk och Smolensk lättare att ta av Kiev (980), där han dräpte Jaropolk av förräderi, och utropades KonungEller KhaganAv alla Kievriket.

År hedniska regel

Förutom sin fars stora domän, fortsatte Vladimir att expandera sina territorier. I 981 han erövrade Cherven städer, den moderna Galicia, I 983 han underkuvade YatvingiansVars territorier låg mellan Litauen och Polen, I 985 han ledde en flotta längs centrala floder av Kievriket att erövra Bulgarer av Kama, Plantering många fästningar och kolonier på väg.

Fastän Christianity hade vunnit många omvandlar sedan Olga styre hade Vladimir förblev en grundlig går hedning, med åtta hundra konkubiner (förutom många fruar) och sätta hedniska statyer och helgedomar till gudar. Det hävdas att han försökt att reformera slavisk hedendom genom att inrätta thunder-god Perun som en högsta gudom. "Även om kristendomen i Kiev fanns innan Vladimir tid, hade han varit en hednisk, samlade omkring sju fruar, etablerade tempel, och, sägs det, deltagit i avgudadyrkande riter innefattar mänskliga offer. [4]

"I 983, efter en annan av hans militära framgångar, Prince Vladimir och hans armé ansåg det nödvändigt att offra människoliv till gudarna. Mycket kastades och den föll på en yngling, Ioann namn, son till en kristen, Fjodor. Hans far stod stadigt mot sin son offras till avgudar. Mer än så, försökte han v


http://en.wikipedia.org/wiki/Vladimir_the_Great
Влади́мир I Святосла́вич (др.-рус. Володимѣръ Свѧтославичь, около 960 года — 15 июля 1015 год) — князь новгородский в 970 — 988 годах, великий князь киевский, при котором произошло крещение Руси.

Стал новгородским князем в 970 году, захватил киевский престол в 978 году. В 988 году выбрал христианство в качестве государственной религии Древнерусского государства. В крещении получил христианское имя Василий. Известен также как Владимир Святой, Владимир Великий, Владимир Креститель (в церковной истории) и Владимир Красное Солнышко (в былинах). Прославлен в лике святых как равноапостольный; день памяти в русском православии — 15 июля по Юлианскому календарю и в Соборах Галицких, Псковских, Киевских и Волынских святых.

Происхождение и воспитание Сын великого князя Святослава Игоревича от ключницы Малуши родом из города Любеч, милостницы княгини Ольги. Сын рабы («робичич» по словам Рогнеды)[1], по обычаям язычников мог наследовать отцу-князю.

Год рождения Владимира неизвестен.[2] Его отец Святослав родился в 942 году (летописная хронология условна в этом периоде), а старший сын Владимира Вышеслав — около 977 года, откуда историки выводят год рождения Владимира 960-й год с точностью до нескольких лет. Как сообщают поздние источники XVI века (Никоновская и Устюжская летописи), Владимир Святославич родился в селе Будутине (Будятине), куда разгневанная княгиня Ольга сослала Малушу.[3] Как предполагал Д. Прозоровский, будучи раздатчицей милостыни (занятие христианки), Малуша нарушила со Святославом заповедь «не прелюбодействуй», и именно это вызвало гнев Ольги[4]:

« «Володимиръ бо бе отъ Малки, ключници Олжины; Малка же бе сестра Добрыне, — и бе Добрыня дядя Володимиру; и бе рожение Володимеру въ Будутине веси, тамо бо въ гневе отслала ея Олга, село бо бяше ея тамо, и умираючи даде его святей Богородици» (Никоновская летопись). » Мнения исследователей о локализации Будятиного села расходятся. Наиболее общепринятой считается версия, согласно которой Владимир Святославич родился под Псковом (д. Будник)[5], имеются также гипотезы, что село, где он родился, находится под Гомелем (с. Будатин)[6] или Владимиром-Волынским (с. Будятичи, укр. Будятичі)[7][8][9].

О дальнейшей судьбе Малуши летописи не сообщают, а малолетний Владимир вернулся в Киев, где находился под присмотром княгини Ольги. Воспитанием его, возможно, занимался дядя по матери Добрыня[10], так как в обычаях Руси было делом привычным доверять воспитание наследника старшим дружинникам.

Княжение в Новгороде По Повести временных лет Владимир среди сыновей Святослава был третьим по старшинству после Ярополка и Олега. Выдвигалась также гипотеза, что на самом деле он был вторым (старше Олега), так как получил от отца при его уходе на войну с Византией в 970 году важный Новгород, в то время как Олег довольствовался Древлянской землёй с центром в Овруче.[11] Наставником и воеводой юного Владимира в Новгороде стал Добрыня.

Скандинавские саги рассказывают о том, как будущий король Норвегии Олаф I Трюггвасон провёл детство и юность в Новгороде. Мать Олафа, Астрид, бежала от убийц мужа в Новгород к конунгу Вальдемару (Владимиру), у которого служил её брат Сигурд, но по дороге она с ребёнком была захвачена разбойниками в Эстонии. Сигурд, собирая налоги в Эстонии по повелению Владимира, встретил случайно Олафа и выкупил его из рабства. Олаф рос под покровительством Владимира, позже был взят в дружину, где пользовался популярностью среди воинов.[12]

Киевское княжение Приход на киевский престол

После гибели в 972 году князя Святослава Киевом управлял Ярополк. В 977 году разгорелась междоусобная война между Ярополком и его братьями. Удельный древлянский князь Олег, отступая в бою с Ярополком, был раздавлен во рву падавшими лошадьми. Владимир при этом известии бежал к ярлу Норвегии Хакону Могучему. Всей Русью стал править Ярополк Святославич.

Тем временем Владимир в Скандинавии набрал с Добрыней войско и в 980 году вернулся в Новгород, выгнав посадника Ярополка.

Владимир захватил перешедший на сторону Киева Полоцк, перебив семью правителя города князя Рогволода, причем по совету своего дяди Добрыни Владимир сначала изнасиловал Рогнеду на глазах её родителей, а затем убил её отца и двух братьев[13]. Княжну Рогнеду, просватанную прежде за Ярополка, он насильно взял в жёны[14]. Именно отказ Рогнеды на сватовство Владимира и вызвал его месть: княжна считала недопустимым выйти замуж за сына наложницы, коим был Владимир. Её слова «не хочу розути робичича» («не хочу разувать раба») согласно славянскому обычаю разувания супруга[15] сильно унизили Владимира и Добрыню, так как намекали на статус матери Владимира (сестры Добрыни).

Затем с большим варяжским войском осадил Киев, где заперся Ярополк. По версии летописи воевода Ярополка Блуд, подкупленный Владимиром, заставил Ярополка бежать в маленький городок Родень, запугав мятежом киевлян. В Родне Владимир заманил Ярополка на переговоры, где два варяга «подняли его мечами под пазухи». Беременную жену Ярополка, бывшую греческую монахиню[16], Владимир взял в наложницы.

Когда варяжское войско потребовало себе за службу дань с киевлян, Владимир обещал им, но через месяц отказался, а варягов отослал на службу в Константинополь с советом византийскому императору развести тех по разным местам. Часть из варягов Владимир оставил себе для управления городами.

По летописи Владимир вокняжился в Киеве в 980 году. Согласно самому раннему Житию Владимира монаха Иакова («Память и похвала князю Владимиру», 2-я половина XI века) это случилось 11 июня 978 года. Из ряда хронологических соображений кажется более вероятной дата 978, а дата 980 получена, видимо, при вторичной расстановке годовой сетки в летописи путём неправильного пересчёта. Так летописец упомянул[17] о 37 годах правления Владимира, что также указывает на 978, как год прихода Владимира к власти.

Языческое правление Новый князь киевский (величался также хазарским титулом каган[18]) принял меры к реформации языческого культа. Воздвиг в Киеве капище[19] с идолами шести главных богов славянского язычества (Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла и Мокоши, без Велеса), также есть сведения, что князь практиковал, подобно скандинавам, человеческие жертвоприношения богам[источник не указан 340 дней].[20]

Так как есть косвенные сведения о симпатиях прежнего князя Ярополка к христианской вере и его контактах с латинским Западом, то весьма вероятно предположение о языческой реакции при Владимире, то есть борьбе с ранее утверждавшимся в Киеве христианством. Археологическим подтверждением этого может служить находка на месте Владимирова пантеона остатков каменного строения со следами фресковой живописи — по всей видимости, существовавшей при Ярополке церкви. Во время гонений в Киеве погибли одни из первых христианских мучеников на Руси — варяги Фёдор и Иоанн.

Повесть временных лет так передаёт образ жизни Владимира до крещения:

«Был же Владимир побеждён похотью, и были у него жёны […], а наложниц было у него 300 в Вышгороде, 300 в Белгороде и 200 на Берестове, в сельце, которое называют сейчас Берестовое. И был он ненасытен в блуде, приводя к себе замужних женщин и растляя девиц».

Православные источники утверждают, что после крещения князь освободил от супружеских обязанностей всех бывших языческих жён. Рогнеде он предложил выбрать мужа, но она отказалась и приняла монашеский постриг.[21][22]

Крещение

Великий князь Владимир избирает религию. И. Эггинк, 1822 Основные статьи: Крещение Руси, Крещение Новгорода См. также: Анна Византийская и Русско-византийская война 988 года Летописное повествование о «выборе вер» («испытании вер») Владимиром носит легендарный характер. Ко двору вызывались проповедники ислама, иудаизма, западного «латинского» христианства (католицизма), но Владимир после беседы с «греческим философом» остановился на православии. Несмотря на агиографический трафарет, в повествовании есть историческое зерно. Так, Владимир говорит «немцам» (то есть проповедникам католицизма): «Иде́те опять, яко отцы наши сего не прияли суть» («Ступайте назад, ибо наши отцы этого не приняли»). В этом можно видеть отзвуки событий 962 года, когда германский император присылал в Киев епископа и священников по просьбе княгини Ольги. Не принятые на Руси, они «еле спаслись».[23]

Сведения о посольстве в Хорезм русского правителя второй половины X века (имя с арабского восстанавливается как Владимир), желавшего, чтоб его страна приняла ислам, сохранились в арабских и персидских источниках. Так среднеазиатский врач и историк аль-Марвази (начало XII века) сообщает:

«И когда они обратились в христианство, религия притупила их мечи, и вера закрыла им двери занятия, и вернулись они к трудной жизни и бедности, и сократились у них средства существования. Тогда захотели они стать мусульманами, чтобы позволен был им набег и священная война и возвращени

Apie Vladimiras Sviatoslavaitis, Kijevo Didysis Kunigaikštis (Lietuvių)

Iš Vikipedijos:

Vladimiras Sviatoslavičius (rus. Владимир I Святославич, dar žinomas kaip Šventasis Vladimiras, Vladimiras Krikštytojas, ~960 m. – 1015 m. liepos 15 d.) – Naugardo kunigaikštis (nuo 969 m.) bei Kijevo didysis kunigaikštis (nuo 980 m.).

Biografija

Sviatoslavo Igorevičiaus sūnus[1][2]. Užvaldė viatičius, radimičius, kariavo su polovcais, jotvingiais. Rusios pietuose upių pakrantėse įrengė tvirtovių eilę, kad apsiginti nuo pečenegų. Sustiprino didžiojo kunigaikščio valdžią, 988–989 m. pakrikštijo Rusią[3]. Vaikai

   Vyšeslavas Vladimirovičius (~977-1010)
   Sviatopolkas Vladimirovičius (~979-1019)
   Iziaslavas Vladimirovičius (~978-1001)
   Jaroslavas Išmintingasis (~978-1054)
   Vsevolodas Vladimirovičius (983/984-1013)
   Predslava Vladimirovna
   Premislava Vladimirovna (-1015 m.)
   Mstislava Vladimirovna
   Mstislavas Vladimirovičius (~983-1036)
   Stanislavas Vladimirovičius (984/987-1015)
   Sudislavas Vladimirovičius (-1063)
   Sviatoslavas Vladimirovičius (~984-1015)
   Borisas Vladimirovičius (~986-1015)
   Glebas Vladimirovičius (~987-1015)
   Pozvizdas Vladimirovičius
   Marija Dobronega (-1087)

Nuorodos

   Genealogija

Šaltiniai

Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37-70 Диба Ю. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях X століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). — Львів: Видавництво «Колір ПРО», 2014. — 484 с.: іл. — (Серія «Невідома давня Україна». — 1) Vladimiras Sviatoslavičius. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, XII t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1984. T.XII: Vaislapėlis-Žvorūnė, 330 psl.

О Vladimir the Great, Grand Prince of Kiev (русский)

Владимир (древнее Владимер) Святославич - великий князь Киевский, в крещении Василий, святой и равноапостольный, сын Святослава Игоревича и Малуши , ключницы княгини Ольги. Традиционная история княжения Владимира, покоящаяся на "Повести временных лет" (начало XII в.), такова: Святослав, окончательно уходя на Дунай, поделил свое княжество на три части; Владимира, по просьбе новгородцев, он посадил в Новгороде (970). После смерти Святослава (972) произошла распря между Ярополком и Олегом Святославичами; последний пал (977). Опасаясь той же участи, Владимир бежал к варягам за море, через два года вернулся, занял Новгород, объявил войну Ярополку и присватался к Рогнеде , дочери полоцкого князя. Отказ Рогнеды привел к взятию Полоцка, гибели князя Рогволода и насильному захвату Рогнеды в жены Владимира. Когда Ярополк погиб, Владимир вокняжился в Киеве (980). Варяги, помогавшие Владимиру, потребовали дани, но Владимир избавился от них, частью разослав их по городам, частью услав в Византию. В 981 г. Владимир покоряет червенские города, в 982 г. идет на вятичей, в 983 г. - на ятвягов, после чего гибнут в Киеве варяги-христиане, отец и сын (отец отказался выдать сына в жертву богам) В 984 г. - поход на радимичей, в 985 г. - поход на болгар, не известно каких - волжских или дунайских. В 986 г. явились к Владимиру послы-миссионеры: болгаре-магометане, хозарские евреи, "немцы" от папы и грек-"философ". Только последний заронил в душу Владимира семена христианства. По совету бояр и старцев, Владимир отправил посольство для испытания вере; лучшей оказалась греческая. Бояре и старцы, руководясь примером Ольги , посоветовали Владимиру креститься (987). Владимир пошел войною на Корсунь (Херсонес в Крыму), осадил и взял город. На требование у императоров руки их сестры, царевны Анны, они ответили Владимиру согласием, под условием крещения. По прибытии царевны, Владимир крестился в Корсуни; затем разрушил в Киеве идолов и крестил киевлян (988). После крещения Владимир совершил еще несколько походов, успешно отбивался от печенегов, строил против них города. Как христианин, Владимир заботился о просвещении (ему приписывается основание первой школы) и о построении церквей, даровав одной из них десятину (996). Владимир не казнил "разбойников", "боясь греха". Но "епископы" посоветовали, и Владимир установил казнь, скоро, однако, вновь замененную вирой. Владимир разослал по областям сыновей. Один из них, Ярослав Новгородский , отложился. Владимир готовился к походу на сына, но заболел и умер 15 июля 1015 г. Насколько Владимир до крещения был ярым язычником (обновление культа, человеческая жертва) и женолюбцем (5 жен, 800 наложниц), настолько после крещения он является образцом князя-христианина. Его щедрость сказывалась в богатейших пирах и обильной милостыни. Такова традиция, ученая разработка и критика которой свелась к разбору известий летописи по существу, к сопоставлению их с известиями других русских источников, свидетельствами иностранцев (византийцев, арабов, одного армянина, западноевропейцев, исландской саги), данными былин; были выяснены состав и источники летописного предания. Результаты этой работы, в общем, следующие. Владимир вступил на киевский стол в 978, а не в 980 г. Известия о варягах и о Рогнеде сомнительны; жертвоприношение отрока-варяга относится к первым месяцам княжения Владимира; оно, быть может, является выдумкой летописца (мнение Костомарова , не разделяемое большинством ученых). Легенда о женолюбии Владимира, являясь позднейшей вставкой в древнейший летописный свод (Шахматов ), не подтверждается другими известиями и не правдоподобна; она составлена по аналогии с библейской историей Соломона и для оттенения контраста с последующей христианской жизнью Владимира (Костомаров, Голубинский ). В обновлении языческого культа иные ученые (Соловьев , Завитневич ) видят результат реакции язычества против христианских тенденций и терпимости времен Ярополка. Другие признают и в этом известии преувеличение. Главной темой ученых изысканий является крещение Руси. Известие о приходе посольства является, по-видимому, отдельным сказанием, входившим, по Шахматову, в древнейший летописный свод. Самое содержание речей послов и Владимира признается измышлением автора сказания; голый факт прихода послов одними отвергается как неправдоподобный (Костомаров), другими признается возможным (Голубинский, Соловьев) и ставится в связь с политическим положением Восточной Европы и Передней Азии (Завитневич). Речь "философа" одни считают переводом речи миссионера, большинство - позднейшей компиляцией. Известие об испытании вер, подвергнутое уничтожающей критике по существу (Голубинский, Костомаров), признается позднейшей вставкой в древнейший свод (Шахматов). Автором его мог быть грек. Сохранившееся греческое известие о приходе из Руси послов в Царьград для испытания вер, на которое ссылался Карамзин , оказывается поздним измышлением (Голубинский). Согласно древнейшему своду (в реконструкции Шахматова), Владимир крестился в Киеве после проповеди философа (987). Этот взгляд известен и составителю "Повести временных лет", который предпочел так называемую "Корсунскую легенду", повествовавшую о крещении Владимира в Корсуни, и внес ее в "Повесть". В пользу крещения Владимира именно в Киеве и в 987 г. говорит многое. Поход на Корсунь долго оставался необъяснимым. Костомаров отвергал его, но неосновательно. Объяснение Карамзина - Владимир шел "завоевать веру" - несостоятельно; немногим лучше объяснение Голубинского - Владимир пошел в поход, чтобы добыть иерархию и цивилизаторов Руси. Объяснение, по-видимому, дают греческие дела. В конце 987 г. в Византии восстал против императоров полководец Варда Фока, едва не овладевший престолом. Императоры заключили союз с Владимиром на условии присылки Владимиром вспомогательного отряда и выдачи за него замуж царевны Анны, после принятия им христианства. Вот это последнее условие (принятие христианства) является как будто единственным существенным противоречием гипотезе о крещении Владимира уже в 987 г. Можно думать, что осада и взятие Корсуни были вызваны отказом императоров исполнить условие о браке Владимира и Анны, а самая осада относится к 989 г. При этом барон Розен относит крещение ко времени после взятия Корсуни, а Васильевский - к 987 г. Истолкование причин перехода Владимира в христианство вызвало среди ученых полемику. Слабо объяснение митрополита Филарета - покаянное настроение братоубийцы и развратника Владимира. Недостаточно объяснение Соловьева - бедность и бессодержательность язычества. Одними причинами, по-видимому, были тесная связь Руси и Византии, постепенное проникновение христианства в русское общество, образование в Киеве влиятельной христианской общины; лично на Владимира влияли впечатления детства (княгиня Ольга), может быть, общение с женами христианками (Голубинский). Повенчавшись с царевной, Владимир привез из Корсуни в Киев священников, книги, утварь. Крещение киевлян произошло в 989 или 990 г., может быть, по внешней обстановке так, как рассказано в "Повести". Несомненно, новая вера встречала некоторое сопротивление, о котором молчат источники. Только про Новгород мы знаем из так называемой летописи Иоакима , что там дело не обошлось без вооруженной борьбы. Христианство распространялось в Руси при Владимире медленно. Существовали ли при нем русские митрополиты - вопрос нерешенный. Другие известия о времени Владимира большею частью достоверны, хотя не лишены легендарных подробностей и создались под влиянием народных преданий и песен. Эпоха Владимира была временем большого культурного развития Киевской Руси, но следы его в источниках скудны. Личность Владимира далеко не выяснена. Одни считают его гением, Петром Великим древней Руси, ставят его даже выше Петра; другие отрицают в нем черты гениальности. У Владимира были сыновья: Вышеслав , Изяслав, Ярослав, Всеволод , Мстислав , Станислав, Святослав, Борис , Глеб , Позвизд, Судислав; двенадцатый, Святополк , был собственно сыном Ярополка. - Источники. "Полное Собрание российских летописей", главным образом, тома I - III и VIII. Другие источники изданы наиболее доступно Голубинским ("История русской церкви", I, 1). Важное письмо западноевропейского миссионера Брунова напечатано Гильфердингом в "Русской Беседе" (1856, № 1). Литература громадна. Хорошей библиографии нет. См. А.А. Шахматов "Розыскания о древнейших русских летописных сводах" (СПб., 1908; здесь напечатан гипотетический древнейший летописный свод 1039 г. в редакции 1073 г.); его же "Корсунская легенда" ("Сборник в честь Ламанского", т. II); Завитневич "Владимир святой как политический деятель" ("Владимирский сборник"; Киев, 1888); Костомаров "Предания первоначальной русской летописи" ("Монографии", т. XIII); Васильевский "Труды", издание Академии Наук, тома I - II; Бар. Розен "Император Василий Болгаробойца". Новейшие работы Н.К. Никольского и М.Д. Приселкова еще не опубликованы. Алексий Елачич.


Князь Киевский (980-1015 годы), от Рюрика IV колено, в 988 году крестился в православную веру и крестил всю Русь, Святой Русской Православной Церкви.

About Володи́мир Святосла́вич, Великий князь київський (Українська)

From Wikipedia

Володи́мир Святосла́вич (давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ; 960/963 — 15 серпня 1015) — руський князь із варязької династії Рюриковичів. Великий князь київський (979—1015), правитель і хреститель Київської Русі. Новгородський князь (970—988). Наймолодший син, позашлюбний син київського князя Святослава Ігоровича від коханки-ключниці Малуші. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977–979). 988 року прийняв хрещення під іменем Василь, розпочав християнізацію Київської Русі, встановивши Київську митрополію Константинопольського патріархату. Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну монету. Заснував фортифікаційні міста — Володимир (988), Переяслав (992) та інші. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. Національний герой України. Прізвиська — Великий, Святий, Хреститель, Красне-Сонечко тощо; у сагах — Вальдімар, конунг Хольмгарду[3].

   

Імена

   Володимир Святославич (давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ, Ст҃ославичь) — ім'я, що згадується у літописах. У різних списках писалося як «Володимѣръ» або «Володимеръ» зі східнослов'янським повноголоссям.
   Володимир Великий, Володимир І — історіографічні імена на взірець західноєвропейських.
   Володимир Святий, Володимир-Хреститель — імена, що вживаються в християнській та церковній літературі.
   Василь — хрещене ім'я.
   Вальдімар (давньоскан. Valdimarr) — ім'я, що вживається у скандинавських сагах про Еймунда[4] і Теодоріха[5].
   Володимир Красне-Сонечко — ім'я, що вживається у билинах та фольклорі.

Біографія Народження і дитинство Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, покращіть її, верифікувавши сумнівні твердження і додавши посилання на джерела. Твердження, що містять лише оригінальне дослідження, можуть бути вилучені.

Дата народження Володимира невідома. Вчені в різні часи висували різні версії — між 942[6] і 970 роками (зокрема, Леонтій Войтович вважає, що не пізніше 963 року[7]). Батько Володимира Святослав народився, ймовірно, близько 938 року[8], а старший старший син Володимира — близько 979-го і не пізніше 980 року[9]. Володимир міг народитися не раніше весни 954, коли Святославу було 16—17 років (навіть роки на 3 пізніше, бо Володимир був наймолодшим з синів Святослава), і точно не пізніше весни 963 року[10], що приводить нас до 957—962 років, як найбільш точного діапазону ймовірної дати народження Володимира. Твердження літописця, що Володимир на момент сватання до Рогнеди (зима 977-978 років) був «детеск»[11] не заперечує ці цифри: Святослав змужнів, згідно з літописцем, у 964 році (а згідно з літописом, йому тоді було 22-25 років), а у 903 році, згідно з літописцем, 25-26-річному (народився 877/878 році) Ігорю привели в дружини Ольгу, тому можна припустити з деякою імовірністю, що «детесками» літописець називав чоловіків віком до 24 років, що теж відводить нас не раніше ніж до 954 року.

Як повідомляють пізніші джерела XVI століття (Устюзький і Никонівський літописи), Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу[джерело?]. « «Володимеръ бо бѣ от Малки, ключницы Олгинь; Малка жъ бѣ сестра Добрѣне, и бѣ Добрѣня дядя Володимеру. И бѣ рождение Володимеру в Будутине вѣси; тамо бо в гнѣве отслала ея Олга: село бо бяше ея тамо и умираючи даде его святей Богородицы.» (Никонівський літопис). »

У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутина весь — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Але жодних підтверджень, які б доводили цю версію, немає (топонім «Будутин» походить від давньоруського антропоніму «Будята», а не від дієслова «будити»). Навіть Псковський ієромонах Іосиф (Баженов) назвав Будутин київським заміським селом.[12] Детально обґрунтована гіпотеза, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська[1][13][14][15]. Але землі, де з часом утворились Будятичі, тільки 981 року той же князь Володимир приєднав до Київської Русі.[16] Згадка про церкву Пресвятої Богородиці, якій передали під управління літописне Будятино, корелює з документальними свідченнями XV століття, за якими Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря.

Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Київської Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини. Завоювання київського престолу

Після загибелі 972 року князя Святослава князівство було поділено між його синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. Восени 976 року розгорілася міжусобна війна між Володимиром і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його ж воїни, скинувши з коня.

Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де одразу ж одружився з Оловою і набрав з Добринею варязьке військо і повернувшись восени 978 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.

Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, яку зґвалтували на очах у її батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня.

У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю[17], Володимир взяв у наложниці.

Коли варязьке військо, яке привів Володимир зі Швеції, стало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами. Залишки городища в селі Заріччя. Укріплення було збудоване за часів правління князя Володмира

За «Повісті врем'яних літ» Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з раннім «Житієм Володимира монаха Якова» («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 6486 (978 року). Згідно з Яковом Мніхом, це сталось «въсмое» літо по смерті Святослава, тобто у 979 році (972+7). Але може бути, що «въсмое» літо насправді означає «въ смое», тобто не восьмий, а сьомий рік і справді відповідає 978 року. Що ж до літописних звісток, що Святослав княжив 28 років, Ярополк 8, а Володимир 37, то тут нічого страшного, бо з 8 років, Ярополк 2 роки був формальним співправителем батька. При додаванні 27 (літописні «28» округлені з 27) до 8 і відніманні 2 років при сумуванні результатів до 945 року (початок правління Святослава) вийде теж 978 рік. Зайняв Київський престол Володимир у віці 18-20 років. Язичницька реформа

Новий князь київський вжив заходи щодо реформи язичницького культу. Спорудив у Києві капище[18] з ідолами шести головних богів слов'янського язичництва (Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та Мокоші, без Велеса), також є відомості, що за Володимира Великого (до його хрещення) існувала практика людських жертвопринесень богам. Людські жертвоприношення існували у Київській Русі і до Володимира, про що відомо із опису візантійським істориком Левом Дияконом жертвопринесень дітей військом Святослава Хороброго.

Оскільки існують непрямі відомості про симпатії колишнього князя Ярополка до християнської віри і його контакти з латинським Заходом, то досить імовірним є припущення про язичницьку реакцію при Володимирі, тобто боротьбу з християнством, яке утверджувалось за його попередника. Археологічним підтвердженням цього може бути знахідка на місці пантеону Володимира залишків кам'яної будови зі слідами фрескового живопису, тобто церкви, що могла бути побудованою ще за Аскольда — першого князя-християнина Київської Русі[джерело?]. Можливо, що цю церкву зруйнував Ярополк. Під час язичницького жертвоприношення у Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі — варяги Федір та Іван.

«Повість врем'яних літ» так передає образ життя Володимира до хрещення:

   «Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини [...], а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов'язків усіх колишніх язичницьких дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилась і прийняла чернечий постриг[19]. Зображення Володимира Великого на златнику власного карбування. Походи Імовірне зображення Володимира з дружиною. Замальовка прапора привезеного з Речі Посполитої до Московії Федором Ключарєвим

Варіант літопису каже, що 981 року «йде Володимир на Ляхи и взя грады их Перемишль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Того ж року «і в'ятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.»

982 року Володимир вдруге пішов походом на в'ятичів, які повстали проти князя.

983 року «пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх».

984 року пішов Володимир на радимичів і підкорив їх владі київській

985 року Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і незабаром обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир із Булгарією скріпили черговим шлюбом князя.

Головним результатом Херсонеської війни (осінь 987 — весна 988 років) було не тільки прийняття християнства у Київській Русі (988), але й союз з Візантією, якій скріпили черговим шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938–963 роки) та сестрою діючого імператора Василія II Болгаробійця. Анна народилася 963 року і померла 1011 року.

993 року «пішов Володимир на хорватів» (ПВЛ). Українські історики вважають, що у результаті цього походу було зруйноване велике місто білих хорватів (городище Стільсько, Миколаївський р-н на Львівщині).

Володимир Святославич першим з київських князів почав карбувати власні монети. Златник важив 4,2 грами і за вартістю був рівним візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою на аверсі. На зворотному боці (реверсі) зобразили Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.

Володимир-Василь Святославич помер 15 липня 1015 року у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира вночі таємно перевезли до Києва і поховали в мармуровому саркофазі збудованої ним Десятинної церкви. Хрещення

   Докладніше: Хрещення Русі

Хрещення святого князя Володимира. Фреска В. М. Васнецова у Володимирському соборі Києва, 1890 «Кумири», картина О.Кулакова, 2000

8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва. На той час єдинобожжя у різних формах (християнство, мусульманство, юдаїзм) вже поширилося в тогочасному світі. Тоді на східнослов'янських землях, особливо у великих містах, поряд з язичниками існували спільноти християн, мусульман, юдеїв тощо. Постало питання вибору одного з єдинобожних віровчень як державного. Після довгих вагань Володимир Святославич разом з оточенням зупинив свій вибір на православ'ї — східної частини Римської (Ромейської) імперії, віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу.

Безпосереднім поштовхом стала політико-династична боротьба у центрі тодішнього цивілізованого світу Константинополі. Молодий спадкоємець престолу — старший син імператора Романа II — Василій (976–1025 роки) був генералами, вельможами та коханцями своєї матері поступово усунутий на політичне узбіччя. У віці 18 років, він за законам мав право очолити державні справи. Але його противники швидко об'єднали свої сили і восени 987, зібравши армію в Малій Азії, оголосили контр-імператором фактичного регента, племінника імператора Барда Фоку. Невдовзі узурпатора визнали імператором Мала Азія, Вірменія та Грузія. Молодому спадкоємцю Василію ІІ загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя-Володимира, пославши до нього посольство взимку 987–988 років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони «народ великий» (як записав один з тогочасних східних авторів).

Наприкінці 987 року Володимир послав 6-тисячне військо варязьких вояків, яке навесні 988 разом з армією Василія ІІ розбила збройні сили Фоки. З тої пори варяги стали «озброєною сокирами гвардіює» — ядром охорони візантійських імператорів[20]. Але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царствену від народження сестру за варвара. Тому у липні 988 року Володимир взяв в облогу Корсунь, і протягом 9 місяців таки здобув його. Про це є згадка у Лева Диякона. Згідно з ним, узяття тавроскіфами Корсуня супроводжувалося «вогняними стовпами». Вважають, що мова тут іде про «вогненний стовп» поблизу Каїра, якого спостерігали 7-12 квітня 989 року. Версія Н. М. Богданової, що слово «ознаменували» вказує на доконану подію, допомагає вирахувати, що взяття Корсуня відбулося в березні 989 року. Уклавши в Корсуні шлюб з царівною, Володимир разом із дружиною повернувся до Києва, де почав насаджувати християнство.

Основні складові сюжетної лінії Корсунської легенди, у якій висвітлено події Володимирового хрещення, буквально збігаються з повір'ями, пов'язаними зі святим джерелом та чудотворною іконою Пресвятої Богородиці в селі Будятичі (ототожнюваних з місцем народження Володимира). Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціювали легенди про Святителя Київської Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира[21].

Час і місце його особистого хрещення дискусійні, натомість хрещення киян, яке він здійснив відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датував 988-го року, описуючи його так: « «І коли прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…» А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…» »

Християнізація в Європі іноді просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору язичницьких жерців та їх прихильників. Якщо у Києві хрещення відбувалося без перешкод, як пише літопис, завдяки винятковому авторитету князя (ПВЛ, 988 р.), то у північних володіннях Київської Русі все було інакше. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, після придушення повстання, організованого місцевим жерцем Велеса. Майже через 100 років літопис зафіксував спалахи язичницького спротиву, що також мало місце у Ростовській землі. Найконсервативніший з обрядів — поховальний — зберігав елементи язичництва аж до межі ХІІ-ХІІІ століть. Яскравим феноменом поверхневого закорінення християнського світосприйняття є язичницькі алюзії знаменитого «Слова о полку Ігоревім» (кінець ХІІ століття): автор практично не апелював до християнської символіки, натомість розлого покликався на язичницьку, згадавши Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та інших. Сім'я

   Докладніше: Рюриковичі

Родовід [показати]Володимир Святославич. Родовід Дружини і діти Володимир і Рогнеда, картина Антона Лосенка (1770 р.) Володимир, Ізяслав і Рогніда. Мініатюра з Радзивилівського ліпопису

До прийняття християнства за літописами Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді (зараз село Білогородка), 200 — у Берестові. Але літописці зафіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них.

З літа 980 року третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка. Коли від цього зв'язку народився Святополк, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.» Подальша доля «грекині» невідома.

У 989 7-ю дружиною Володимира стала Анна. Перед нею була болгариня, яка згідно з «Повістю врем'яних літ» народила Бориса і Гліба. При цьому пізні літописи кажуть, що Борис і Гліб були дітьми Анни. Сьогодні більш схиляються до версії про те, що Борис і Гліб народилися від Анни, аргументуючи це можливими болгарськими коренями царівни.

   Олова (у сагах Аллогія донька шведського конунга Еріка Переможця, батька Олафа Еріксона, діда Інгігерди[22][23]  — перший шлюб Володимира стався після смерті Олега, в кінці 976 року.
       Вишеслав Володимирович (977–1010 роки)
   Рогніда — яку зґвалтували на очах у її батька, стала другою дружиною Володимира взимку 977/978 року.
       Ізяслав (978/979-1001 роки)
       Мстислав Володимирович (980 — ~985 роки)
       Ярослав-Георгій Мудрий (981–1054 роки)
       Предслава Володимирівна (982–1042 роки)
       Всеволод Володимирович (983-1013 роки)
       Прямислава Володимирівна (985–1015 роки)
   грекиня — вдова Ярополка Святославича, стала третьою дружиною Володимира з літа 980 року
       Святополк-Петро (979–1019 роки) — супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера».
   Малфріда (962~968-1002) — чешка за походженням, напевно княжого роду. Шлюб близько 981 року.
       Святослав Володимирович (983?–1015 роки)
   Адель — донька перемишльського князя одного з хорватських князівств[джерело не вказане  52  дні]. Шлюб близько 981 року.
       Мстислав-Костянтин (983?–1036 роки)
       Станислав Володимирович (близько 983 — до 1015 року)
       Судислав Володимирович (близько 984- до 1063 року)
   2-а чешка
   1-а болгарка — шлюб після тривалої війні проти Волзької Булгарії 985 року
   2-а болгарка
   Анна Порфіророгенета (963–1011 роки) —  шлюб з сестрою імператора Василія ІІ (дочкою імператора Романа II) після Херсонеської війни навесні 989 року.
       Борис-Роман Володимирович (зима 989/990-1015 роки)
       Гліб-Давид Володимирович (992–1015 роки)
   дочка графа Куно фон Енгінгена, внучка кайзера Оттона I (бл. 985–1018 роки) — шлюб після смерті Анни, у 1012 році.
       Добронега-Марія Володимирівна (1013~1016-1087 роки).
   діти від невідомо якої дружини:
       Позвізд Володимирович (до 988 року — ?) — цілком можливо що Позвізд — це друге ім'я одного з синів Володимира, тому навряд чи це реальна особа.

У фольклорі

Парні образи Володимира (у хрещенні — Василя) і його матері Малуші представлені в українських обрядових піснях новорічного циклу, де відобразилися у фольклорних фігурах Василя і Маланки (Меланки, Миланки). У церковному календарі день святої Меланії римлянки завершує річне коло, день святого Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві святого Василія і преподобну Меланію, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, зберігши не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Володимира і Малушу), а й цілий ряд деталей, які відбивають правові норми Х ст. і характеризують тодішній побут[24]. Вшанування пам'яті Пам'ятники Пам'ятник Володимиру Великому (Київ)

Україна

   Білгород
   Білогородка
   Володимир-Волинський
   Володимирівка
   Зимне
   Івано-Франківськ
   Київ
   Київ
   Ланівці
   Севастополь

Закордон

   Росія Астрахань
   Австралія Брисбен
   Аргентина Буенос-Айрес
   Росія Владімір
   Польща Гданськ
   Велика Британія Лондон
   Росія Москва
   Росія Новочебоксарськ
   Росія Санкт-Петербург
   Канада Торонто
   Росія Тула

Князь Володимир у боністиці, нумізматиці, філателії

Враховуючи загальновизнаний вплив Володимира Великого на розвиток державності та суспільного життя на землях сучасної України, його зобразили на лицьовому боці усіх різних видів банкнот номіналом 1 гривня і чотирьох монетах України (за вагомий внесок у історію України). Також пам'ятник Володимиру Хрестителю на Володимирській гірці в Києві зобразили на банкноті номіналом 100 000 купонів. Портрет Володимира Святославича є на поштовій марці України, присвяченій 1000-річчю з дня смерті князя. 1 гривня зразка 1996-го року. 100 000 купонів. 1 гривня зразка 2006-го року. «Володимир Великий» обігова монета номіналом 1 гривня, 2004 рік «Володимир Великий» пам'ятна срібна монета номіналом 10 гривень, 2000 рік «1025-річчя хрещення Київської Русі» пам'ятна золота монета номіналом 100 гривень, 2013 рік «Київський князь Володимир Великий» пам'ятна срібна монета номіналом 20 гривень, 2015 рік

Пам'ятна поштова марка України, присвячена 1000-річчю з смерті князя Володимира Великого, 2015 рік Нагороди

   Орден святого рівноапостольного князя Володимира (УПЦ МП)

Цей список незавершений, Ви можете допомогти, розширивши його. Топоніми

   Володимирський собор (Київ)
   Володимирський собор (Херсонес)
   Володимирський собор (Луганськ)
   Володимирський собор (Севастополь)
   Володимирська вулиця (Київ)
   Володимирська гірка — парк у Києві навколо пам'ятника київському князю Володимиру
   Володимирський узвіз — старовинна вулиця міста Києва
   Київський Імператорський Університет Святого Володимира
   Володимир-Волинський — місто обласного значення в Україні
   Володимирське князівство
   Володимир Мономах
   Владимир — місто обласного підпорядкування в Російській Федерації
   Вулиця Володимира Великого у місті Львів
   Гімназія імені Володимира Великого (Рогатин)
   Вулиця Князя Володимира у місті Рівне
   Вулиця Князя Володимира Великого у місті Дніпро.
   Вулиця Володимира Великого у місті Кривий Ріг

1000-річниця упокоєння

25 лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України»[25]. У 2015 році поставлено пам'ятник Володимиру Великому у Гданську (Польща)[26]. Національний банк України випустив пам'ятну монету «Київський князь Володимир Великий»[27].

На прийомі на честь 1000-річчя після смерті князя й дня Хрещення Київської Русі, президент Росії В. Путін заявив, що київський князь Володимир поклав початок створенню «єдиної російської нації» і централізованої Російської держави[28].

Президент України П. Порошенко в свою чергу заявив, що понад 1000 років тому князь Володимир заклав основи вільної і незалежної України. Він зазначив, що з прийняттям християнства Володимир не лише визначив європейський напрямок України, а й сприяв її духовному та науковому розвитку і поклав основи зв'язку держави із країнами Заходу. Канонізація Князі Володимир (по центру), Борис і Гліб, з житіями Бориса і Гліба (московська ікона, XVI ст., Третьяковська галерея)

Володимира Святославовича вшановують як рівноапостольного святого у католицькій і православній традиціях. Проте церковних документів про офіційну канонізацію київського князя немає. За юліанським календарем (старим стилем) християни згадують його 15 липня, а за григоріанським (новим стилем) — 28 липня.

Перші свідчення про вшанування святості київського князя Володимира Святославича датують XIV століттям. У календарі Євангелія 1380-х років, що походить з Московського князівства, Володимира назвали «святим»[29]. На думку Горбика С. цим московські князі намагалися довести своє право на спадщину Київської Русі[30]. Натомість в руській київській традиції — українських і білоруських церковних текстах — згадок про святість Володимира немає до XVII століття[30].

1635 року київський митрополит Петро Могила став вшановувати «мощі Володимира», які він знайшов у руїнах Десятинної церкви[31]. Відтоді Володимира проголосили рівноапостольним, помісним святим, патроном Київської митрополії й православної Русі-України, що перебувала на той час у складі Корони Польської. Проте «Требник» (1646 рік) Петра Могили не згадує князя Володимира серед святих[30].

З Православної церкви традиція вшанування Володимира перейшла до Української Греко-Католицької Церкви та Римо-Католицької Церкви. Примітки

↓ Показувати повністю

Диба Ю. Літописне Будятино (про місце народження князя Володимира Святославовича та розташування найдавнішої церкви Пресвятої Богородиці) // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. — Львів—Броди, 2011. — С. 23—28. Його ж. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37—70. Войтович Л. Гольмґард… — С. 40-41. Yngvars saga víðförla Þiðreks saga af Bern Рапов О. М. Русская церковь в IX — первой трети XII в. Принятие христианства. — С. . (рос.) Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти… — С. 232. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти… — С. 219. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти… — С. 245. Смерть Олега відбулася імовірно у вересневому 6485, що відповідає осені 976 року. Приблизно одразу ж після смерті брата, Володимир взяв шлюб, і очевидно, що в покладений термін у нього народилася дитина. Це мав бути початок-середина осені 977 року. Якщо від початку 977 року відрахувати 14 — відмітку візантійського повноліття (і мінімального шлюбного віку), вийде, що народитися він міг точно не пізніше від весни 963 року. Взагалі це давньоруська назва придворного чиновника (дѣтескъ) [1] Літописне БУДЯТИНО. Про місце народження князя ВОЛОДИМИРА Святославовича та розташування НАЙДАВНІШОЇ церкви ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37—70. Диба Ю. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях X століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). — Львів : Видавництво «Колір ПРО», 2014. — іл. — С. . — (Невідома давня Україна. — 1). Мицько І. Нові монографії про давню Україну Герман Марков (2014). От Гипербореи к Руси (російською). Trafford Publishing. с. 341. ISBN 978-1-4907-2729-5. Дружину Ярополку привів його батько Святослав з походу на Візантію 970 року Імовірно цей пантеон виявили археологи в 1977 року Приблизно 987 року Рогніда зважилася помститися за скоєне і вбити чоловіка, великого князя київського Володимира. Однак ця спроба завершилася невдачею. За замах на великого князя Рогніді загрожувала смерть. За легендою, розгніваний Володимир наказав дружині ошатно одягнутись і взяв у руки меч, проте на крик прибіг їхній первісток Ізяслав і став на захист матері також з мечем в руках. Володимир не зміг вбити Рогніду на очах у сина. Замість цього він наказав заслати їх обох у полоцьку вотчину — місто у верхів'ях річки Свіслоч, назване Ізяславом Die Zeit: Das Geheimnis der Wikinger-Söldner von Byzanz.(нім.) Диба Ю. Інтерпретація Корсунської легенди в Будятицькій традиції вшанування Святого джерела // Старий Луцьк (Матеріали наукової конференції «Любартівські читання», 30-31 березня 2012 р.).- Луцьк, 2012.- Вип. 8.- С. 26-39 Так її ідентифікувала російська дослідниця Г. Глазиріна на основі вивчення «Саги про Інгвара Мандрівника» Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 42. ISSN 0130-5247 Диба Ю. Образ матері святого князя Володимира Малуші в українській обрядовій поезії // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. Випуск 47. Матеріали XLVII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. — Луцьк, 2013. — С. 212—227 Указ Президента України від 25 лютого 2015 року № 107/2015 «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України» У польському Гданську відкрили пам'ятник Володимиру Великому Національний банк України презентував пам'ятну монету «Київський князь Володимир Великий» // Прес-реліз Національного банку України, 24 липня 2015 Путін вважає, що князь Володимир поклав початок Росії та нації Российский государственный архив древних актов. — Син. тип. 9. — С. 181. Горбик С. До питання історії канонізації київського князя Володимира

   Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами // Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах . — Київ, — 2002.>

Література Джерела

   Повість врем'яних літ
   Пам'ять і похвала князю Володимиру

Українською

   Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
   Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1.
   Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — 782 c. — ISBN 966-4585-52-4.
   Назарко І. Святий Володимир Великий: Володар і христитель Руси-України / 2-е вид. — Жовква: Місіонер, 2012.
   Ричка В. Володимир Святий в історичній пам'яті. — К. : Скіф, 2012. — 208 с.
   Диба Ю. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях X століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). — Львів: Видавництво «Колір ПРО», 2014. — 484 с.: іл. — (Серія «Невідома давня Україна». — 1)
   Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) (травень—червень). — С. 37—55. — ISSN 0130-5247.
   Юсупович А. Чи ходив Вололимир Великий на/до ляхів? (польсько-руські відносини наприкінці Х — на початку ХІ с.) // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 5 (524) (вер.—жовт.). — С. 43—69. — ISSN 0130-5247.

Російською

   Гильфердинг А. Ф. Неизданное свидетельство современника о Владимире Святом и Болеславе Храбром. — Москва : Типография А. Семёна, 1856. — 39 с.
   Владимир Святой // Православная Богословская Энциклопедия. Том 3. — Петроград, 1902.
   Федотов Г. П. Канонизация Святого Владимира. Владимирский сборник. — Белград, 1938.
   Карпов А. Ю. Владимир Святой. — М. : Молодая гвардия, 1997. — № 738. — (Жизнь замечательных людей). — ISBN 5-235-02274-2.
   Древняя Русь в свете зарубежных источников / под редакцией Е. А. Мельниковой. — Москва : Логос, 1999.
   Ульянов О. Г. Венчание на царство Владимира Святого и утверждение царского титула Ивана Грозного в грамоте Константинопольского патриарха Иоасафа II // Историк и общество: Исторический факт и политическая полемика / Отв. ред. М. П. Айзенштат. — Москва : ИВИ РАН, 2011. — С. 80—97.
   Велько А. В. Святой равноапостольный великий князь Владимир. — Минск, 2015. — 80 с.: ил. — ISBN 978-985-511-837-5.

Посилання Володимир Святославич у сестринських Вікіпроектах П: Портал «Історія» П: Портал «Україна» q: Цитати у Вікіцитатах? Родовід: Генеалогія на Родоводі? CMNS: Володимир Святославич у Вікісховищі?

   ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ | Програма «Велич особистості» | 2015 
   М. Ф. Котляр. Володимир Святославич Святий // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 619. — ISBN 966-00-0734-5.
   Володимир Святий: біографічний нарис
   Рюриковичі. Персональний склад
   Біографія Володимира Святославовича та його принципи
   Як виглядав великий князь київський
   Князь Володимир і хрещення Русі
   Кралюк П. Коріння Хрестителя Русі. Володимир Святий — родом із Волині?
   Радіо Свобода Петро Кралюк: Війни у Вікіпедії, або чи пошанує Україна Володимира Святого?
   Цікаві факти Про особисте життя Володимира Великого (наложниці).
view all 83

Vladimir the Great, Grand Prince of Kiev's Timeline

957
957
Псков / Pskov, (Текущая Псковская Область / Present Pskovskaya Oblast) or c. 958, Новгородская Земля / Land of Novgorod, Киевская Русь / Kievan Rus (Present Russia)

http://historiska-personer.nu/min-s/pac2186aa.html

---------------
Vladimir I "den store" av Kiev
Yrke: Storfurste

Död: 1015 1)

--------------------------------------------------------------------------------
Familj med ?
Barn: Jaroslav "den vise" av Kiev (978 - 1054)
Burislev
Vartislav

--------------------------------------------------------------------------------
Källor
1) Dick Harrison - Gud vill det - Nordiska korsfarare under medeltiden

<< Startsida
--------------------------------------------------------------------------------

Skapad av MinSläkt 3.1a, Programmet tillhör: Christer Engstrand

969
969
- 977
Age 12
970
970
- 988
Age 13
975
975
Age 18
Kiev, Kiev, Ukraine
977
977
Age 20
978
June 11, 978
- July 15, 1015
Age 21
Kiev, Ukraine
978
Age 21
Киев / Kiev, Киевская Земля (within Present Ukraine), Киевская Русь / Kievan Rus

. Född 978 i Ryssland.
Död 1054.
-.---------------------------------
Jaroslav "Den vise" av Kiev.
Född 978 i Ryssland.
Död 1054.
Storfurste i Kiev, Ryssland.

978
Age 21
978
Age 21
Киев, Киевское Княжество